Доступність посилання

25 Листопад 2017, Київ 12:25

(Рубрика «Точка зору»)

Поява помічника президента Росії Владислава Суркова в Ростові, на відкритті пам'ятника російським «добровольцям» ‒ політичний жест, який навряд чи варто ігнорувати.

До останнього часу Сурков вважався спостерігачами організатором спецоперації з анексії Криму й «куратором» бойовиків Донбасу. Але він ніколи не з'являвся поруч із їхніми ватажками.

Фотографія Суркова разом із ватажком угруповання «ДНР» Захарченком та колишнім «головою уряду» придуманої «республіки» Бородаєм ‒ так-так, тим самим Бородаєм, якого на Заході вважають учасником знищення малайзійського «Боїнга» ‒ це вже не припущення про існування зв'язку. Це ‒ свідчення небезпечного контакту.

Помічник президента Росії Владислав Сурков (ліворуч) на відкритті пам'ятника «героям Донбасу»
Помічник президента Росії Владислав Сурков (ліворуч) на відкритті пам'ятника «героям Донбасу»

Разом із тим Сурков мовчав. Він не вимовив жодного слова ні на самій церемонії відкриття пам'ятника ймовірним вбивцям тисяч українських військовослужбовців і мирних громадян, ні після цього зловісного ритуалу. Він тільки посміхався в обличчя журналістам, які намагалися поставити запитання путінському соратнику. Він так і пішов ‒ мовчки. Ніяких заяв. Ніяких слів подяки. Ніяких коментарів. Просто нічого. І це ‒ теж жест.

Ті, з ким Владислав Сурков був разом на вікритті пам'ятника. На фото тодішні ватажки угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним, громадянин Росії Олександр Бородай (ліворуч) і Олександр Захарченко. Окупований Донецьк, 7 серпня 2014 року
Ті, з ким Владислав Сурков був разом на вікритті пам'ятника. На фото тодішні ватажки угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним, громадянин Росії Олександр Бородай (ліворуч) і Олександр Захарченко. Окупований Донецьк, 7 серпня 2014 року

З одного боку, Сурков ‒ і ті, хто стоїть за цим персонажем ‒ хочуть показати донбаським найманцям, що Росія «своїх не кидає» й що навіть високопоставленим чиновникам не соромно показуватися поруч із відвертими пройдисвітами й зрадниками своєї країни. З іншого боку, в Кремлі явно не можуть ухвалити рішення щодо подальшої долі окупованих територій.

Уже зрозуміло, що поки на Донбасі окупація, не вдасться ні про що домовитися ні з американцями, ні з європейцями. Та й про майбутнє Криму, ще одного об'єкта уваги Суркова, на Заході говорять дедалі частіше. Але, з іншого боку, відмовитися від захопленого ‒ значить поступитися честю окупанта.

Володимир Путін (ліворуч) і Владислав Сурков (архівне фото)
Володимир Путін (ліворуч) і Владислав Сурков (архівне фото)

Можливо, для самого Суркова це ‒ просто питання впливу. Але для Путіна ‒ питання виживання.

Саме тому Сурков змушений грати роль високопоставленого німого. Донбас для нього та його керівництва ‒ валіза без ручки. Якогось Захарченка можна вивезти з окупованої території разом з накраденим (а можна й не вивозити). Але що робити з самим регіоном? Що робити з коштами на цей регіон? Що робити з санкціями? На жодне з цих запитань у Кремлі відповіді немає. Залишається відкривати пам'ятники національної ганьби.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG