Київ – 14 медалей (8 золотих, 3 срібних та 3 бронзові) виборола збірна України на міжнародних змаганнях «Ігри нескорених» (Invictus Games) у Канаді у вересні цього року. Українські військові, які отримали серйозні поранення під час бойових дій на сході країни, вперше брали участь у цих змаганнях, присвятивши свої перемоги загиблим побратимам і тим бійцям, хто зараз перебуває на лікуванні після поранень.
Наскільки важлива фізична реабілітація та спорт для бійців, які отримали поранення, контузії під час несення служби, Радіо Свобода розповідає голова українського Координаційного центру «Ігор нескорених» Оксана Горбач.
Ветеранам АТО вкрай потрібна така ініціатива, як змагання «Ігри нескорених». У нас немає спеціального напрямку «спортивна реабілітація»
– Ветеранам АТО вкрай потрібна така ініціатива, як змагання «Ігри нескорених». Як на мене, спортивна реабілітація як один з напрямів загальної реабілітації воїнів в Україні не до кінця розкрита. У нас немає спеціального напрямку «спортивна реабілітація». Так, з нашими пораненими бійцями працюють спортивні тренери, але ці тренери не завжди вміють працювати з таким комплексом, який становлять укупі військова, психологічна, медична травми.
– Уточніть, про що ідеться?
– Ідеться про те, що спортивний тренер навчений і знає, як працювати із спортсменом, тобто, з людиною, яка професійно займається спортом. Для такої людини, скажімо, футбольне поле або бігова доріжка – це місце роботи. Наші ж ветерани АТО, по суті, не є професійними спортсменами. І от уявімо ситуацію: тренер наказує спортсменові бігти або плисти, і той виконує тренерську вказівку. А боєць, котрий не знає нюансів, просить деталізувати завдання. Не кожен тренер погодиться за таких умов працювати з бійцями, для яких спортивні вправи – це складова їхньої реабілітації або лікування. До того ж, треба визнати, що не кожен тренер знається на бойових, чи то військових, травмах, не кожен тренер розрізнить протез від ортезу і так далі.
– То виглядає, що спортивна реабілітація – це для України відкрите питання, яке поки що не розв’язане?
Ми шукаємо хлопців, які повертаються додому з пораненнями або іншими військовими травмами, щоб показати: з пораненням життя не закінчується, воно відкриває інші вікна можливостей
– Власне, так і є, це – відкрите питання, відповіді на нього ми починаємо шукати лише тепер, на четвертому році російської агресії на сході України. Тут ми працюємо разом з державними та урядовими інституціями, щоб наробки можна було систематизувати на використати на користь нашим пораненим і травмованим воїнам. Ми шукаємо хлопців, які повертаються додому з пораненнями або іншими військовими травмами, щоб показати: з пораненням життя не закінчується, воно відкриває інші вікна можливостей, тож хлопці, спробуйте свої сили у спорті. І вони нас чують, це приємно, що ми вже бачимо перші результати нашої праці.
– Але ж не можна гарантувати, що людині вдасться досягти результатів…
– Звісно. Цього ніхто не може гарантувати, але спробувати варто, принаймні для того, щоби з’ясувати ресурси свого організму. А для нас – це ще й можливість подивитись, чи належним чином на місцях забезпечені наші поранені бійці, з одного боку. А з другого – чи держава, місцева влада забезпечує їх можливостями займатися спортом. Наприклад, чи мають хлопці доступ до басейнів чи до спортивних залів тощо.
– Спорт має соціальну складову, люди вболівають за своїх улюблених спортсменів, за свої команди. Чи це спрацьовує у випадку з українськими бійцями?
На жаль, ми, звичайні люди, маємо тенденцію звикати, а то і забувати про тих, хто нас захищав і захищає, ризикуючи власним життям та здоров’ям
– Так, і це дуже важливо – хлопці бачать увагу суспільства до них, до ветеранів як спільноти. Власне, «Ігри нескорених» привернули увагу українців до спільноти учасників АТО, до їхніх проблем. На жаль, ми, звичайні люди, маємо тенденцію звикати, а то і забувати про тих, хто нас захищав і захищає, ризикуючи власним життям та здоров’ям. Але ми мусимо пам’ятати, що у 2014 році відбувались дуже серйозні, трагічні події на сході нашої держави; що військова агресія Росії проти нашої країни триває; що багато наших захисників повертались і повертаються з тяжкими пораненнями і травмами, включно з травмами психологічними. Тож увага, яку завдяки іграм отримують наші герої, їх стимулює до того, щоб виходити за межі «зони комфорту» – вони приходять до нас і починають тренуватись. Позитивні результати ми побачили і на «Іграх нескорених», і на міжнародному благодійному марафоні морської піхоти США у Вашингтоні.
Наведу приклад: Роман Панченко, львів’янин, який зараз пересувається на візочку, приїхав у січні 2017 року на тестування на Invictus Games і вперше взяв у руки спортивний лук. А вже у квітні на національному відборі він взяв «золото»! І на іграх у Торонто у своїй категорії Роман також виборов «золото».
Фоторепортаж: Марафон морської піхоти США. Київський відбір
– А з якими нестандартними, сказати б, проблемами Ви зітнулись при підготовці до ігор?
– Мало дівчат подались до участі в «Іграх нескорених», але сподіваюсь, що цьогорічний дебют українців спонукає їх спробувати свої сили.
