Доступність посилання

ТОП новини
24 Лютий 2018, Київ 10:20

Зниклі в Криму: що з’ясували автори альтернативного розслідування


Акція на підтримку політв'язнів під стінами російського посольства у Києві, 26 січня 2018

Київ – Активісти підпільного руху, колишні силовики та революційні романтики – що пов’язує між собою зниклих під час анексії Криму людей, намагалася з’ясувати «Медійна ініціатива за права людини». Розслідувати їхні справи щомісяця вимагають мітингувальники під російським посольством у Києві, але не отримують реакції російських дипломатів. В Україні ж ці справи нарешті об’єднали під юрисдикцією одного відомства, кажуть правозахисники і висловлюють сподівання на їхнє ефективне розслідування. То що насправді вдалося з’ясувати за ці роки?

Право на дію | Розслідування насильницьких зникнень в анексованому Криму
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:24:00 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

Цього разу, вже удев’ятнадцяте, акцію з вимогою розслідувати зникнення у Криму вирішили провести у вигляді 10 одиночних пікетів, розповідає її учасниця – координаторка «Крим-SOS» Таміла Ташева.

За голосом одного є тисячі, і мовчить лише влада Російської Федерації: мовчить про те, скільки людей зникли в Криму, де перебувають ці люди, мовчить про розслідування цих справ
Таміла Ташева

«Зараз ця форма є фактично єдиною, яка можлива на території Криму, але навіть за такі форми протесту людей штрафують, засуджують на кілька діб арешту. І головним повідомленням цією акції, одиночних пікетів, було те, що за голосом одного є тисячі, і мовчить лише влада Російської Федерації, мовчить про те, скільки людей зникли в Криму, де перебувають ці люди, мовчить про розслідування цих справ», – каже вона.

Дані про кількість зниклих людей і справді різняться у різних джерелах. Зокрема, за даними «Кримської правозахисної групи», наразі на півострові зафіксовані 9 випадків, які можна кваліфікувати як насильницькі зникнення.

Таміла Ташева
Таміла Ташева

Організація «Крим-SOS», у свою чергу, говорить про щонайменше 15 зниклих таким чином людей. Рік тому в ефірі Радіо Свобода Таміла Ташева говорила, що Росія порушила справи тільки щодо зникнень 4 людей, а щодо 6 осіб розслідування припинили. Поступу у розслідуванні інших справ, за словами активістки, за цей рік не було.

«Навіть така резонансна справа, як справа Ервіна Ібрагімова, фактично передається від одного слідчого до іншого, то в Бахчисарай, то в Сімферополь, потім і на материкову Росію її взагалі передавали. Відповідно, ми бачимо, що в Криму немає розслідування навіть резонансних справ, дуже відомих», – каже вона.

Що ж до решти справ розслідування ніяк не рухається, переконана Ташева.

«Тому ми працюємо з міжнародними структурами: ми передали всі дані до Міжнародного кримінального суду, ми передали дані до робочої групи ООН з насильницьких зникнень. Зараз справу Ервіна Ібрагімова, власне, готуємо до подачі у Європейський суд (з прав людини – ред.), там залишились деякі документи, які ми маємо отримати від російських правоохоронних органів для того, щоб передати цю справу до Європейського суду», – зауважує активістка.

До активістів, що вийшли під російське посольство, ніхто не вийшов, 26 січня 2018
До активістів, що вийшли під російське посольство, ніхто не вийшов, 26 січня 2018

У вересні минулого року, тим часом, з’явилась доповідь ООН, де зазначається, що станом на 12 вересня 2017-го з десяти справ стосовно осіб, зниклих безвісти, кримінальне розслідуванняз боку російських силовиків триває тільки в одній, слідство у шести справах призупинено через неможливість установити підозрюваних, а у трьох справах жодних слідчих дій не проводилося, тому що про зникнення, як стверджується, ніхто не заявляв.

У лютому минулого року Національна поліція України у відповідь на запит Радіо Свобода, зазначила, що українські правоохоронці почали 15 кримінальних проваджень за ознаками незаконного позбавлення волі або навмисного убивства щодо 14 людей, зниклих безвісти у Криму після анексії півострова Росією.

Зокрема, за інформацією поліції, від 2014 року розшукуються Валерій Ващук та Іван Бондарець із Рівненщини, які поїхали у цей період у Крим, та Василь Черниш, який жив Севастополі (у відповіді поліції йшлося про те, що Черниш поїхав із Криму у зону АТО і перестав виходити на зв’язок, однак, як раніше повідомляли активісти кореспондентам Крим.Реалії, його нібито забрали зі власної квартири люди в міліцейських одностроях).

Окрім того, мовиться у листі, прокуратура Херсонщини розшукує Тимура Шаймарданова та Сейрана Зінедінова, а українська прокуратура Криму – Ісляма Джеппарова та Джевдета Іслямова.

Від 2015 року поліція почала провадження за фактом зникнення Ескандера Апселямова, Федора Костенка, Руслана Ганієва та Арлена Терехова, а прокуратура – щодо зникнення Мухтара Арісланова.

У 2016-му поліція почала розслідування зникнення Лемара Алярдинова, а прокуратура – зникнення Ервіна Ібрагімова.

Зниклі у Криму – дуже різні люди, але їх об’єднує активна проукраїнська позиція – Томак

Хто ці люди і що насправді з ними могло статися, досліджувала Медійна ініціатива за права людини. Три журналістські розслідування – про волонтера із Сімферополя Тимура Шаймарданова та його соратника Сейрана Зінедінова, автомайданівця і колишнього співробітника СБУ Василя Черниша та ще двох активістів Майдану – Івана Бондарця та Валерія Ващука – опубліковані у російському виданні Грані.Ру.

Усі ці справи про викрадення належать до періоду так званої «російської весни», фактично – активної фази окупації, що відбувалася у березні-травні 2014-го, розповідає одна з авторок розслідувань, співкоординаторка «Медійної ініціативи за права людини» Марія Томак:

Марія Томак
Марія Томак

– Власне, викрадення Тимура Шаймарданова і Сейрана Зінедінова ніби «закривають» цю «русскую весну», тому що Зінедінов зник 30 травня 2014-го. І з викраденням цих двох людей фактично припинило існування найактивніше крило «Українського народного дому» і взагалі потенційне якесь кримське підпілля, прообраз якого намагалися вони вибудовувати.

Ці три місяці – це був активний період придушення будь-яких паростків опору: людей, які могли довкола себе когось згуртувати, якоюсь діяльністю займатися
Марія Томак

До того, я нагадаю, був заарештований Олег Сенцов, який із Тимуром Шаймардановим активно спілкувався. Тобто ці три місяці – це був активний період придушення будь-яких паростків опору: людей, які могли довкола себе когось згуртувати, якоюсь діяльністю займатися і так далі.

Якщо говорити про Тимура Шаймарданова, то він був дуже обережним, з одного боку, намагався дотримуватися заходів безпеки, змінював квартири постійно, тому що помітив за собою стеження. Але тим не менш, як сказав нам один із розвідників, який на той час перебував у Криму, Шаймарданов дуже насолив окупантам, він намагався підкуповувати «зелених чоловічків», намагався якусь інформацію на материк передавати.

А, наприклад, Валерій Ващук та Іван Бондарець, у мене склалося враження, що вони взагалі не розуміли, куди вони їдуть і з чим матимуть справу. Ну, в принципі, їх можна зрозуміти – я просто згадую наші поїздки тоді в Крим, ми також, мабуть, не розуміли. Було якесь таке майданівське піднесення, упевненість у тому, що диктаторів можна перемогти громадянським якимось протестом, що можна все транслювати, стрімити і протистояти таким чином, але все виявилось значно серйознішим.

Якщо справді Іван Бондарець і Валерій Ващук приїхали у камуфляжі і з бронежилетами київським потягом у Сімферополь, це не залишало шансів їм бути там непоміченими
Марія Томак

І, якщо справді Іван Бондарець і Валерій Ващук приїхали у камуфляжі і з бронежилетами київським потягом у Сімферополь, це не залишало шансів їм бути там непоміченими.

Тому, з одного боку, ці люди дуже різні, але їх споріднює те, що вони були проукраїнськими і брали участь у Майдані. Родичі Тимура зараз кажуть, що вони не впевнені, що той був на Майдані, хоча соратники його підтверджують, що був.

А якщо говорити про Черниша, то його позиція була очевидна його керівництву (з кримського СБУ – ред.), ми знаємо, що там була дуже негарна історія із його звільненням. І якщо говорити, що велика частина кримського СБУ, хоча далеко не всі, була колаборантами, то я думаю, що, як мінімум, цей співробітник колишній, який завжди розмовляв українською мовою, такою тернопільською, якусь принциповість виявляв, принаймні, міг потрапити у фокус уваги. З іншого боку, вдалося знайти сторінку Черниша на YouTube, і там є відео, де той просто ходив по Сімферополю, знімав «зелених чоловічків», питав їх, хто вони такі, чому без розпізнавальних знаків – він, говорячи такою сленговою мовою, «наривався». Тобто він демонстрував, що небайдужий і активно виявляв свою позицію.

– Водночас, вам треба було зорієнтуватись у багатьох суперечливих повідомленнях. Наприклад, щодо того, де саме зник Черниш. Чи можна взагалі говорити про те, що до зникнення усіх чотирьох причетні одні і ті ж люди чи структури?

– Про це справді говорити складно. Щодо Черниша треба сказати окремо, тому що я не хочу ні на кого наговорювати, я розумію всі складнощі, які відбувалися протягом всіх років у правоохоронній системі, я розумію, що комусь було не до Черниша. Це – делікатне питання, але його родина, найближчі рідні в Україні не живуть, і фактично майже не було кому цікавитися, що там зі справою.

Але його справа виявилася у Голосіївському райвідділі міста Києва, при чому було вказано, що провадження відкрито 15 березня 2014 року за фактом «зникнення в АТО». Я взагалі не розумію, як можна не помітити, що тут щось не те, тому що на Сході конфлікт почався значно пізніше. Щонайменше, на місяць, тому що Гіркін з’явився у квітні у Слов’янську. Тобто за замовчуванням, це абсурдна інформація, тим більше, що свідчення про те, що люди бачили, як його виводили із квартири (у Криму – ред.) з’являлися у пресі ще з 2014-го року. Словом, цією справою, якось так сталось, ніхто не займався.

Зараз її нарешті передали до кримського управління Національної поліції. В принципі, у них акумульовані всі справи щодо зниклих безвісти у Криму, процесуальне керівництво здійснює прокуратура Криму. Мені здається, це підвищує шанси на ефективне розслідування, тим більше, щодо справ, які між собою пов’язані – щодо активістів, які між собою спілкувалися, і там дійсно можуть спливати одні і ті самі люди чи структури.

Звичайно, ми не встановили, хто їх викрав. Щодо Тимура Шаймарданова нам вдалося з’ясувати, кому належить авто, яке дуже часто біля місць, де буває Тимур, бачив Павло Довбиш, його соратник по проукраїнському руху. Виявилося, що воно належить кримському активісту, який їздив свого часу з російськими прапорами, але це не доводить, звичайно, його причетність до нього.

Ми впевнені, що зникнення всіх цих людей пов’язані саме з окупацією. А по-друге, я думаю, що до цих зникнень причетна саме так звана «самооборона Криму», яка не діяла там самостійно
Марія Томак

Ми впевнені, по-перше, що зникнення всіх цих людей пов’язані саме з окупацією. А по-друге, я думаю, що до цих зникнень причетна саме так звана «самооборона Криму», яка не діяла там самостійно, а очевидно, від спецслужб російських – ГРУ, ФСБ, не знаю, хто там на той момент працював.

Але, звісно, це все треба встановлювати, ніяких доказів причетності у нас немає.

І ще одне щодо Шаймарданова. Нам вдалося з’ясувати, що у тому місці, де був зафіксований сигнал мобільного телефона Сейрана Зінендінова вже після його зникнення, з’являлися автівки із номерами «Рамзан Кадиров». І я просто згадала, коли про це почула, історію одного з людей, які були викрадені у 2014-му році. Той розповідав, що його катували чоловіки у футболках з написом «Рамзан Кадиров». Знову ж таки, не можна сказати, хто саме це був, але у відкритих джерелах, в інтернеті є інформація, що на той період там були «кадирівці» так звані, що вони брали у цьому участь. Але вони, звісно, діяли як так звана «самооборона Криму».

– У матеріалі про Шаймарданова ви зазначаєте, що він збирав якусь інформацію і навіть начебто підкуповував російських військових, щоб її отримати. Чи відомо, що саме він шукав?

– Про підкуп військових нам, знову ж таки, розповідали розвідники. Це одна з версій, і для мене особисто вона є основною. Скажімо так, у зв’язку з його діяльністю, з тим, що він активно брав участь у акціях і якусь інформацію намагався здобувати і передавати у Київ і вважався потенційно загрозливим.

Але є інша інформація, що він міг зникнути через свій бізнес, оскільки він займався консультуванням підприємців окремих. Це – версія, яка мала бути озвучена, але вона у мене викликає сумнів, тому що Тимура із Сейраном ніякі бізнес-зв’язки не поєднували. Вони познайомилися навесні, Тимур зникає, а через два дні зникає Сейран. Я вбачаю прямий зв’язок між цими викраденнями.

– Також у вас в матеріалах згадується обмін, який начебто мав відбутися для звільнення цих людей, але щось пішло не так. Що вдалося про це з’ясувати?

– У нас у кожному з розслідувань є запитання без відповідей, і це одне з питань, на яке ми не знайшли відповіді.

Відома історія із представником президента у Криму Наталією Попович, яка повідомила родині Тимура, що начебто має бути якийсь обмін, а потім сказала, що ні, і більше ніякою інформації не надавала
Марія Томак

Власне, це – відома історія із на той час представником президента у Криму Наталією Попович, яка повідомила родині Тимура, що начебто має бути якийсь обмін, а потім сказала, що ні, і більше ніякою інформації не надавала, взагалі сказавши, що їй порадили про це не говорити зайвого. Вона не захотіла про це говорити, хоча ми з нею спілкувалися. Це було якраз у той час, коли розглядалося питання щодо зняття її з посади, вона пішла на контакт, але коли ми звернулися до неї щодо справи Шаймарданова, вона не захотіла про це говорити.

Знову ж таки, хто їй повідомив про можливий обмін? За яких обставин? Чому його не відбулося? Хто цим займався?

Я сумніваюсь, у принципі, що у тому хаосі була якась система зі збору даних, хто саме викрадений, якась налагоджена система обміну, списків. Я думаю, це було доволі спонтанно. Але знову ж таки, у нас є історія з роллю Андрія Сенченка (заступник голови Адміністрації президента в 2014-2016 роках та колишній депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим – ред.) в першому обміні, коли в обмін на ГРУшника ми отримали багато наших громадян, включно з військовими, з активістами. Але питання в тому полягає, чому до цього списку не потрапили, наприклад, Бондарець і Ващук, не потрапив Черниш.

Я думаю, що це через хаос, який тоді панував, але сьогодні з’ясувати, хто був відповідальний, взагалі неможливо. Ми говорили з Валентином Наливайченком, який на той час очолював СБУ, то він сказав: мені передавали списки з Адміністрації президента, а хто там цим займався – невідомо. Можливо, треба буде поговорити з Олександром Турчиновим, поставити йому це питання.

Але я ще хочу сказати, що ми зверталися із запитом до Андрія Левуса, який на той час був заступником голови СБУ і публічно ці питання коментував, говорив про списки, але він нам на звернення наше не відповів.

– Таміла Ташева з Крим-SOS говорила про звернення до Міжнародного кримінального суду і підготовку звернень до Європейського суду з прав людини. Наскільки це може допомогти у таких справах, на Вашу думку?

– Що стосується Міжнародного кримінального суду, то він навряд чи тут допоможе, він допоможе притягнути до відповідальності за воєнні злочини і злочини проти людяності.

Але в цьому контексті також важливий момент щодо Бондарця і Ващука – їх затримувала лінійна міліція Сімферополя відразу після їхнього прибуття на вокзал, вони про це сказали родичам у телефонному режимі.

– Українська міліція? Це ж все відбувалося до так званого «референдуму».

– Ну, от це і є питанням, українська чи неукраїнська. Ми звернулися із запитанням, чи збереглася інформація у журналах про те, що ці люди затримувалися, якісь документи, дані про їхнє затримання. Теоретично якщо людину привели у відділок, то це мало бути зафіксоване, цього вимагає закон.

Місяць від кінця лютого до так званого «референдуму» просто «випав»
Марія Томак

Але ми з’ясували, що фактично оцей місяць, від кінця лютого до так званого «референдуму», просто «випав»: українська правоохоронна система не має інформації про цей період, а російська сторона відповідно стверджує, що от тільки після нашого «референдуму» у нас почала з’являтися інформація. Тобто цей місяць – це фактично вакуум, хоча я пам’ятаю з нашого досвіду, що ми писали у міліцію на той момент, це були перші числа березня, і наші заяви приймали, видавали нам «корінці» про це, якось це все працювало. Але фактично, якщо вчинялися якісь злочини правоохоронними органами, навіть, якщо вони були задокументовані, хто де перебував, хто затримувався, хто засуджувався – це все просто зникло.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
Loading...
XS
SM
MD
LG