Доступність посилання

ТОП новини
18 Серпень 2018, Київ 17:16

Привіт з Гааги: що дає Україні виграш в Міжнародному арбітражі?


Будівля Міжнародного арбітражного суду в Гаазі

(Рубрика «Точка зору»)

Осмислюючи рішення, ухвалене 2 травня Міжнародним інвестиційним арбітражем на користь українських позивачів, треба визначитися із тим, який аспект для нас є важливішим: грошовий чи моральний? Якщо грошовий, то слід визнати відразу: Росія нам не заплатить. (Про те, звідки така впевненість – трохи згодом). Якщо ж – моральний, то можна погодитися з заступником міністра МЗС Оленою Зеркаль у тому, що подібний прецедент є важливим. Хоча ще важливішим є те, чи буде цей випадок конвертовано у відповідну реакцію з боку міжнародної спільноти, чи ні.

Господарська суперечка з політичним підтекстом?

Міжнародний постійний третейський суд у Гаазі оголосив перше рішення щодо спору з Росією через анексію Криму та експропріацію майна українських компаній. Це – успіх для 18 компаній та однієї фізичної особи – колишнього голови правління «Приватбанку» Олександра Дубілета. Позивачі скаржились на те, що Москва заважала їхній інвестиційній діяльності, а суд ухвалив рішення, що остання несе відповідальність за завдані збитки й мусить їх повернути (ціна питання, як відомо, – 159 мільйонів доларів). На цьому етапі все зрозуміло.

Зрозуміло й те, що Росія не визнає права Гааги судити себе. Хоча дехто з оглядачів вважає, що підписання Москвою у 1998 році Угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій з Україною означає її автоматичну згоду на розгляд господарських суперечок у третейському суді, в Росії такий підхід заперечують. А це означає, що добровільно компенсацію Росія нам не виплатить. Тим паче, що, як зазначають зараз російські ЗМІ, «мудрі арбітри з Гааги пропонують Росії за невелику суму визнати, що в Криму не було ніякого народного референдуму, а була анексія».

Власне, напряму це з рішення інвестиційного арбітражу не випливає, хоча визнання судом відповідальності Росії за все, що відбувається на півострові, має на увазі його окупацію. Але про «анексію» в контексті Міжнародного арбітражу згадали саме росмедіа – у відповідності до російського ж прислів’я «на воре шапка горит». Наразі цікаво спостерігати, а точніше читати про їхню занепокоєність тим, що тепер аналогічне рішення суду може бути винесене й за позовом «Нафтогазу», «Укрнафти», «Приватбанку», «Ощадбанку», а також цілої низки інших компаній – Stabil, Rubenor, Rustel, Novel-Estate, Everest Estate, «Кировоград-Нафта», «Крим-Петрол», Pirsan, Trade-Trust, Elefteria, VKF Satek, Stemv Group» тощо, чиї позови чекають у Гаазі на рішення з 2016 року.

На те, що «коло компаній, які готують аналогічні позови, стає все більшим», – вказала й Олена Зеркаль. «Заохочую усі компанії, які втратили майно в Криму, активно боротися за компенсацію втрат», – додала чиновниця. І це слушна думка, тільки до уваги слід взяти й те, що Росія поки що нічого нікому не компенсувала. Та й компенсувати, власне, не збирається.

Прецедент ЮКОСа

Аналогія з гучною справою ЮКОСа в даному контексті напрошується сама собою. Але зауважимо, що в цій історії був один неприємний момент: в 2014 році Міжнародний арбітраж зобов’язав Росію виплатити рекордні 50 мільярдів доларів колишнім акціонерам ЮКОСа, однак Росії вдалося переконати Окружний суд Гааги, що у третейського суду не було юрисдикції для розгляду спору. А відтак попереднє рішення було визнане не правочинним, тож у підсумку ті, хто подав до суду на Росію, повинні були ще й відшкодувати їй судові витрати.

Судячи з усього, Москва сподівається на такий же результат й у новій справі та в усіх інших кримських справах, яких тепер явно додасться. Тим паче, що, як вже зазначалося вище, в Кремлі чітко усвідомлюють, що питання стоїть куди ширше можливих фінансових втрат – йдеться про легітимність «возз’єднання» Криму з Росією.

Які ж наслідки чекають Росію? Якщо їй вдасться довести (як і в справі ЮКОСа), що третейський арбітраж в Гаазі не має права виносити такі ухвали, то рішення по виплаті компенсацій будуть скасовані. У протилежному ж випадку ситуація затягнеться на довгі роки. За відмовою Москви платити можуть послідувати арешти російської держвласності або акцій держкомпаній на території України або Європи, як це вже відбувалося на прикладі виконання рішення у справі ЮКОСа.

(Тут слід нагадати в дужках, що першими у 2015 році до виконання рішення третейського арбітражу у Європі приступили Австрія, Франція та Бельгія – ці країни почали заарештовувати російські держактиви за позовами ЮКОСа. Так, під удар потрапили банківські рахунки у французькій «дочці» ВТБ та інші активи. Тоді ж російська влада попереджала, що арешти майна можуть початися й в інших країнах – Німеччині, Великій Британії, Нідерландах і США. Але, на превеликий жаль, процес накладання арештів був зупинений через оскарження Росією ухвали арбітражу в Окружному суді, про що йшлося вище).

Між тим в Росії нараховуються сотні об’єктів нерухомості за кордоном, які перейшли Росії у спадок від Радянського Союзу (Рахункова палата Росії оцінювала 2001 об’єкт МЗС Росії в 124 країнах в 2,5 мільярди. доларів). Плюс у Росії є частки в капіталах, в тому числі й європейських компаній. Розплата за всі скоєні злочини для РФ цілком можлива, хоча досі історії подібних арештів закінчувалися для Росії поверненням активів. А відтак – якщо говорити про реальні наслідки рішення, ухваленого щодо Криму – тепер багато що залежить від української влади та українського МЗС: їм належить проявити максимум майстерності та наполегливості, «популяризуючи» у світі судове рішення від 2 травня.

Це важливо зробити з огляду й на те, що в Гаазі чекають на вердикт й інші позови української сторони. Зокрема, й ті, котрі ніяк не пов’язані з майновими питаннями. Так, минулого року міжнародний суд ООН у Гаазі почав розгляд справи за позовом України щодо причетності Москви до фінансування тероризму на Донбасі та порушення прав людини в анексованому Криму.

Як не дивно, але Росія бере у цьому суді участь, а відтак мусила б дотримуватися вимоги про заборону (до остаточної судової ухвали) порушувати права кримських татар на півострові, зокрема, утримуватися від обмежень на представництво їхніх інтересів у власних органах, включно з Меджлісом. Між тим ці зобов’язання не виконуються, й саме тому українська сторона звертається до суду з проханням надати тлумачення свого ж наказу щодо застосування тимчасових заходів, виданого 19 квітня 2017 року. Чим завершиться ця справа, наразі невідомо, проте підстави для оптимізму, погодьмося, після 2 травня, істотно зміцніли.

Михайло Поживанов – голова Фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України чотирьох скликань

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Михайло Поживанов

    Голова громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право», заступник міністра економіки України (17 грудня 2008 – 11 березня 2010), голова Державного комітету України з державного матеріального резерву (29 грудня 2007 – 17 грудня 2008). Народний депутат України 2-го, 4-го, 5-го та 6-го скликань. Доктор технічних наук, професор

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG