Доступність посилання

ТОП новини
20 Червень 2018, Київ 10:36

Нові популісти України: хто вони і чому вони небезпечні (світова преса)


У статті американського аналітичного центру Atlantic Council є міркування, чому нові українські популісти є досить небезпечним явищем. Тим часом на сторінках аналітичного центру Project Syndicate є стаття під заголовком «Геть царя Путіна», в якій автор пояснює, що саме робить російського президента схожим на царів та в чому його слабкі місця. А в статті правозахисної організації Freedom House йдеться про ситуацію з правами людини в Криму.

Головний редактор українського видання UkraineWorld Володимир Єрмоленко у блозі на сайті американського аналітичного центру Atlantic Council пояснює, чому нові українські популісти є досить небезпечним явищем.

«Популісти процвітають майже скрізь. Попит на прості рішення у складному світі робить їхні повідомлення резонансними. Україна не є винятком. Ситуація в країні з численними труднощами в галузі безпеки та економіки створює родючий ґрунт для популістів», – зауважує автор.

Низка болісних структурних реформ, які Україна запровадила протягом останніх кількох років, не покращила добробуту пересічних людей, хоча й можуть принести позитивні результати у майбутньому. Посилаючись на результати опитувань громадської думки, Єрмоленко зазначає, що 74% українців вірять у те, що держава рухається в хибному напрямку, у той час як 50% наголошують, що високі ціни та маленькі заробітні плати є найбільшою проблемою.

І саме тому у популістів досить великі шанси «звабити» цих людей, пояснює автор, який пропонує подивитися на три найбільші популістські сили в Україні.

Олег Ляшко та його Радикальна партія є «чемпіонами» популізму як мінімум з 2011 року, наголошує автор. І сьогодні партія виступає с антизахідною риторикою, критикуючи МВФ та ЄС. Наприклад, Ляшко називає макрофінансову допомогу ЄС вартістю в 600 мільйонів євро хабарем.

Але більш системна антизахідна риторика спостерігається у партії «За життя» Євгена Мураєва і Вадима Рабиновича, які значною мірою підтримують проросійські ідеї, пише автор.

Обидва лідери посилають прості емоційні повідомлення з великих телевізійних каналів, які самі контролюють. Мураєв раніше був членом Партії регіонів і підтримує проросійські позиції, називаючи Євромайдан переворотом, а спровоковану війну на сході України – громадянською війною, зауважує Єрмоленко.

Загалом велика кількість сьогоднішніх популістів походить саме з оточення колишнього президента України Віктора Януковича, пояснює автор. Після формування в «Опозиційний блок» вони почали набувати нової популярності в країні, наголошує автор. Борис Колесніков, наприклад, який є близьким союзником Ріната Ахметова, просуває ідеї, які є досить важливими для російської пропаганди.

Всі ці фактори вказують на те, що «майбутній парламент України та президент можуть бути значно гіршими, ніж зараз», вважає Єрмоленко. Тому, на його думку, українські політики та їхні західні партнери повинні сфокусуватися не лише на великих реформах, але також на добробуті українців, якщо вони дійсно хочуть продовжувати рухатися в прозахідному напрямку.

У розділі «коментарі» аналітичного центру Project Syndicate є стаття американської письменниці й історика родом із СРСР Анастасії Едель під заголовком «Геть царя Путіна», в якій автор пояснює, що саме робить Путіна схожим на російських царів та в чому його слабкі місця.

Напередодні четвертої президентської інавгурації Володимира Путіна Росією прокотилася хвиля протестів, в результаті яких затримали 1600 осіб.

«Однак в цих протестах з’явився один новий елемент з набагато більш старого шоу. Забуте гасло «Геть царя!» зазвучало на вулицях Москви майже через 100 років після того, як останній цар Росії Микола II загинув від більшовицьких куль в єкатеринбурзькому підвалі», – наголошує автор.

Сам Путін є продуктом Радянського Союзу, в якому слово «цар» вважали зневажливим, та «він демонструє велику любов до самодержців минулого». Путін просуває концепцію святості державної влади, засуджує опір їй та широко користується підтримкою російської православної церкви, мовиться у статті.

Більш того, якщо більшовики знищували пам’ятники царям, Путін, у свою чергу, поставив велетенські монументи Володимирові Великому в Москві і Олександру III в Криму, і також не відвідав заходів на честь 100-річчя Жовтневої революції в 2017 році, зазначає автор.

Та Путін в якомусь сенсі має навіть більше повноважень, ніж російські царі, мовиться у статті: «У Навального є канал в YouTube, а Путін контролює весь державний апарат – такого механізму придушення не було навіть у російських царів, оскільки десятиліття тоталітаризму зробили його практично куленепробивним».

Путін також досить спритно керує машиною пропаганди, а його рейтинги є досить високими, хоча й зрозуміти, що саме думають росіяни, досить складно. В умовах економічної стагнації незадоволення зростатиме, і будь-яка кризова ситуація може вийти з-під контролю, мовиться у статті.

Росіяни відомі тим, що їхню лояльність складно зафіксувати, наголошує Едель: «Ті ж самі люди, які годинами стояли на холоді заради того, щоб подивитися на Миколу II на борту царського корабля, через десятиліття повстали проти нього».

А отже, російський президент не повинен забувати про те, що «російська монархія – при всьому своєму блиску – завжди була мінним полем, тому що зневага самодержців до закону робило їх вразливими перед судом натовпу».

Правозахисна організація Freedom House звертає увагу на ситуацію з правами людини в Криму. Автор аналізу, дослідниця організації з питань Європи і Євразії Джина Лентін зазначає, що відкриття нового мосту, який з’єднує окупований Крим та Росію, не є приводом радіти для багатьох кримчан.

Повага до свободи вірувань, ЗМІ, висловлювання та асоціації зникають протягом останніх чотирьох років, мовиться у статті.

Ба більш, церемонія відкриття мосту почалася за три дні до роковин депортації кримських татар – однієї з найтемніших сторінок радянської історії, коли 180 тисяч чоловіків, жінок та дітей посеред ночі зібрали і вислали до Сибіру та Центральної Азії. Складні умови та наслідки депортації забрали життя тисяч людей, нагадує автор.

За часи українського правління, протягом 25 років кримські татари насолоджувалися суттєвим рівнем громадянських та політичних свобод. Вони мали свої незалежні ЗМІ, могли публічно збиратися та практикувати релігію без перешкод.

Фактична російська влада, в свою чергу, офіційно заборонила Меджліс як екстремістську групу, а публічне вшанування пам’яті про масові депортації стало незаконним. Після окупації багато хто змушений був покинути півострів. Україномовне телебачення замінили на російськомовне, а незалежні засоби інформації, в першу чергу кримськотатарські, викорінили, мовиться у статті.

Правозахисники наголошують, що міжнародна спільнота повинна робити більше для того, щоб принести значущі зміни.

«Сполучені Штати повинні надавати як дипломатичну, так і матеріальну підтримку тим, хто є досить відважним, щоб залишатися в Криму та боротися з щоденними репресіями, зокрема незалежним журналістам та активістам, які діляться критично важливою інформацією зі світом. Україна також має сприяти поширенню інформації зсередини Криму, щоб як українська, так і міжнародна аудиторія знали про те, що саме відбувається на місцях», – рекомендує автор.

Міжнародне співтовариство повинно продовжувати вимагати відповідальності за порушення прав людини, наголошується в статті.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG