Доступність посилання

ТОП новини
22 Серпень 2018, Київ 06:14

Каховське водосховище планували як найбільше у світі


Каховське водосховище, Запорізька область, жовтень 2011 року

60 років тому утворилося Каховське водосховище. Всю інфраструктуру побудували раніше, а у 1958 році чаша водосховища заповнилася водою. Зараз на Дніпрі – шість водосховищ. Про те, як і для чого їх будували, Радіо Свобода говорило з економіко-географом, старшим науковим співробітником Інституту географії НАНУ Іваном Савчуком.

– Перше дніпровське водосховище було збудоване ще у 1920-і роки, коли зводили ДніпроГЕС. Потім тривалий час нічого не будували, а у 1950-і роки збудували значно більше за площею Каховське водосховище. Наскільки відомо, ДніпроГЕС (чи то Дніпрельстан) будували для того, щоб отримати електроенергію, затопити дніпровські пороги і спростити судноплавство по Дніпру. А якою була мета будівництва у кілька разів більшого Каховського водосховища?

Рішення про будівництво Каховського водосховища було прийняте після посушливого літа 1946 року, яке зумовило голодну зиму 1946-1947 років

– Рішення про будівництво Каховського водосховища було прийняте після посушливого літа 1946 року, яке зумовило голодну зиму 1946-1947 років. Тоді в Кремлі зрозуміли, що без наявності лісозахисних смуг і гарантованих резервуарів води підтримати врожайність на цій території буде ризиковано. Кліматологи стверджували, що це явище може повторитися у будь-який момент. Тоді відповідне рішення ухвалили ще за життя Йосипа Сталіна, на з’їзді.

Репродукція архівного фото, на якому зображено утверджений проект ДніпроГЕС (Дніпровська гідроелектростанція) під час будівництва, влітку 1931 року
Репродукція архівного фото, на якому зображено утверджений проект ДніпроГЕС (Дніпровська гідроелектростанція) під час будівництва, влітку 1931 року

– Тобто, це вирішували не у Києві?

– Далеко не у Києві. Пам’ятаєте, був відомий плакат «И засуху победим!» – там стоїть Сталін біля карти. Тоді, окрім лісосмуг, було заплановано будівництво Каховського водосховища і каналів. Партія ставила перед собою кілька завдань. Довести всьому світу, що радянська техніка найпередовіша, і ми збудуємо найбільше у світі водосховище за площею, обсягом води, а також зробимо найдовші у світі канали, чим будемо гарантувати зерновий район водою.

Тоді було направлено з центрального інституту географії експедицію на чолі з віце-директором інституту, які у польових умовах досліджували херсонські степи, визначали трасу майбутніх каналів, місце, де треба буде будувати нижній б’єф, де мала бути гребля, яка б тримала воду. Але вони зовсім не враховували національної специфіки України, а саме наявності Великого Лугу, який до того часу був головним джерелом виробництва баштанових культур у всьому Радянському Союзі. Бо землі, які заливалися, були ідеальні саме для баштанових культур, і звідси їх вивозили по всьому Радянському Союзу.

– Великий Луг – величезні плавні у нижній течії Дніпра – одразу планували затопити?

Було завдання – збудувати найбільше водосховище світу

– Не всі. Лише ту частину, яка була між Каховкою і Запоріжжям. Вони вручну побудували модель водосховища із пластиліну і демонстрували ЦК партії, як це буде. У них було завдання – збудувати найбільше водосховище світу.

– Дніпровське водосховище доволі компактне. А навіщо будувати найбільше водосховище у світі? Адже затоплюється велика площа родючих земель.

– ДніпроГЕС будували за часів, коли існувала приватна власність на землю. І майже вся земля навкруги того водосховища була приватною, її потрібно було викуповувати у селян. А земля ця дорого коштувала, бо це родючі землі.

Репродукція архівного фото, на якому зображено греблю ДніпроГЕС (Дніпровська гідроелектростанція) – вид з лівого берега, в середу, 2 вересня 1931 року
Репродукція архівного фото, на якому зображено греблю ДніпроГЕС (Дніпровська гідроелектростанція) – вид з лівого берега, в середу, 2 вересня 1931 року

– Але у ранньому Радянському Союзі не можна було торгувати землею.

– У 1920-х роках це був предмет торгівлі. Селяни селянам могли продавати, але не міг купити житель міста. Коли держава щось будувала, то мала відшкодувати ринкову вартість цієї землі. А після створення колгоспів земля вийшла з предметів торгу, і держава нічого не відшкодовувала селянам, коли щось робила. Це було формальне рішення колгоспів.

– Але земля – це все ж таки ресурс. Навіщо його затоплювати?

– Вважалося, що завдяки тому, що зробиться найбільший резервуар прісної води на півдні європейської частини Радянського Союзу, вдасться зробити найбільшу мережу зрошувальних каналів. Тоді постало питання про створення на півдні України району виробництва бавовника і рису. Завдяки цьому планували зменшити імпорт відповідних товарів з країн, які тоді були колоніальними володіннями Англії. Це могло змінити цінову ситуацію на ринку. СРСР закуповував величезні обсяги сировини, і його вихід з ринку був би величезним ударом по економіці певних країн.

– Тобто, опосередковано боролися з імперіалізмом.

– Так. Херсонський бавовняний комбінат був найбільшим у СРСР за обсягом виробництва тканин, і для нього спеціально створювали посіви бавовника.

Ставилося кілька завдань. При створенні водосховища умисно створювали багато мілини. Планували зробити це зразково-показовим другим Азовським морем. Там треба було зарибнити територію. «Видатні» фахівці» завезли туди рибу з усіх регіонів Радянського Союзу. Вони планували, що ця риба схреститься і створиться новий вид риби, який дозволить різко збільшити забезпечення населення прісноводною рибою.

– І от у 1958 році утворилося водосховище. Партія та уряд лишилися задоволені тим, що вийшло?

– Партія та уряд запросили президента Єгипту Ґамаля Насера та інших – показати, що вони можуть найкраще побудувати Асуанську греблю на річці Ніл в Єгипті. Мовляв, американці чи англійці будують маленькі водосховища, а ми будуємо великі.

– Насера спеціально відвезли на Каховське водосховище?

– Ні, возили фахівців. Сам проект будівництва тоді коливався між англійською версією і радянською. Водосховище Насера – найбільше в Африці і за обсягом виробництва струму, і за площею водної поверхні, і за площею зрошення. Адже воно дозволило вдвічі збільшити зрошувальну площу в Єгипті, там відбулися величезні зміни.

Хоча, з іншого боку, сталася парадоксальна річ: відсутність поживних осадів – знаменитого нільського мулу – призвела до того, що Єгипет став закуповувати більше партій добрив, а вони знищили всю рибу в річці, бо всі ці добрива змивалися в Ніл. А весь цей мул тепер осідає у водосховищі Насера – і весь час його потрібно вичерпувати…

– У нас теж є побічні негативні явища. Але тоді збудували Каховське водосховище і одразу вирішили цілий Дніпро перетворити у каскад водосховищ? Бо з 1950-х до кінця 1970-х збудували ще кілька водосховищ.

Іван Савчук
Іван Савчук

Коли збудували Каховське водосховище, то побачили, що математичні розрахунки виявились помилковими – випарування значно більше, ніж планували

– Коли збудували Каховське водосховище, то побачили, що математичні розрахунки виявились помилковими – випарування значно більше, ніж планували. Заповнити водосховище до відповідних технічних параметрів без будівництва водосховищ вище за течією неможливо. Тому почали будувати водосховище вище за течією.

Крім того, тоді почали величезні роботи з осушення поліських боліт і взагалі території Полісся. Це значно зменшило кількість води, яка стікала в Дніпро. Відповідно, зменшувалось надходження води, а ту, яка надходила, треба було регулювати. Одного Каховського водосховища було замало, щоби забезпечити цілу мережу зрошувальних каналів. Нагадаю, що Північнокримський канал – до цього часу найдовша подібна споруда в Європі.

– У 2014 році цей канал перекрили.

Україна зараз відчуває глобальні зміни клімату, відбуваються процеси посилення аридизації – більш сухий клімат і більш гарячий. Це призводить до збільшення випарування

– Так, але як споруда він залишається, ніхто її не ліквідував. Зараз постає питання, чи потрібно нам реалізувати ті плани, які не були реалізовані по збільшенню площі під зрошенням у Херсонської та Запорізької областях. Україна зараз відчуває глобальні зміни клімату, відбуваються процеси посилення аридизації – більш сухий клімат і більш гарячий. Це призводить до збільшення випарування і зменшення кількості води, відбувається перехід до ризикової зони сільськогосподарської діяльності. Без зрошення там буде дуже ризиковано вести сільське господарство у майбутньому.

– Можна ці проблеми вирішити без збільшення площі водосховищ, а якусь частину затоплених земель знову перетворити на суходіл?

– Безумовно. Є кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Адже чим більша площа, тим більша випаровуваність. Зменшити площу можна шляхом масштабних та дорогих гідротехнічних робіт, збільшивши висоту водосховища. Він буде глибшим, вужчим, але це потребує величезних коштів з боку держави.

Вже пройшло понад 50 років, ґрунти під водою зазнали суттєвих змін. Якщо навіть гіпотетично зараз спустити всі водосховища, навіть на кілька метрів, звільняється площа, де потрібно провести рекультиваційні роботи

Інша проблема – в тому, що вже пройшло понад 50 років, ґрунти під водою зазнали суттєвих змін. Якщо навіть гіпотетично зараз спустити всі водосховища, навіть на кілька метрів, звільняється площа, де потрібно провести рекультиваційні роботи, щоб дійти до родючого шару ґрунту. Потрібно ще вивезти кудись цей мул.

– А він хіба не родючий?

– Ні, у Каховське водосховище йдуть стоки з Дніпрорудного комбінату, Запорізької атомної електростанції, Нікопольського трубного заводу і так далі.

– То було, як казали, «будівництво століття», а ймовірна рекультивація буде ще масштабнішим проектом.

– Так, але ніхто не проводив розрахунків, скільки це коштуватиме. Є нижній б’єф, де стоїть гребля, у неї є так звана «мертва зона», нижче рівня якої припиняється робота ГЕС. Для півдня України, особливо для Херсонської та Запорізької областей, крім Запорізької атомної електростанції, інших великих джерел виробництва електричного струму немає. ГЕС покриває пікові навантаження, вона працює зараз більше для того, щоб покривати денні й сезонні пікові коливання. Плюс зрошення: як тільки спускається водосховище – рівень води зменшується і зменшується площа зрошення.

– Чув версію, що будівництво каскаду водосховищ розглядалося з військово-стратегічної точки зору. Мовляв, якщо раптом війна і прийдуть противники, то ці греблі можна підірвати чи відкрити шлюзи, що створить затоплену зону і противник не пройде. Наскільки ця версія відповідає дійсності?

– Їх не будували спеціально з метою, щоб спускати у випадку війни, але були розрахунки, вони опубліковані минулого року. Розглядалося моделювання, що відбудеться у результаті руйнування каскаду гребель на Дніпрі. Ці розрахунки робили ще коли їх будували, у 1960-1970-і роки. Головним наслідком буде те, що велика вода дуже швидко піде, а далі утворюється болото – величезна непрохідна для техніки зона, яка буде висихати майже місяць. Тобто, створюється перепона для форсування річки.

Ще був важливий момент розрахунків: якщо відбудеться прорив каскаду, йде кумулятивний ефект – чи відбудеться хвиля нарощення? Моделювання показало, що такої катастрофічної величезної хвилі не буде, вона гаситься відстанню.

– А хто проводив ці моделювання у Радянському Союзі?

– Це спеціальні математичні розрахунки профільних інститутів, які давали техніко-економічне обґрунтування будівництва. Треба було знати, який потрібен натиск води, щоб працювала ГЕС.

– Тобто, ця військова складова не була головною?

– Вона ніколи не була для водосховища головною, але вона враховувалась.

Цвітіння води – одна з найбільших проблем Дніпра, як мені здається. Після будівництва каскаду водосховищ відбулося уповільнення течії, і це додатково провокує цвітіння води. Як цю проблему вирішити?

Зробити реконструкцію всіх скидів у воду і зупинити цвітіння ми не зможемо, у держави немає таких коштів. Тож вода буде цвісти далі

– Цю проблему вирішити у наших реаліях неможливо, враховуючи кількість побутових скидів. Пральний порошок, мило і так далі, потрапляючи у воду, створюють поживні речовини для поширення водоростей. Другий момент, чому вони поширюються, бо на водосховищах багато мілководдя. Прогрівання води призводить до цвітіння. Зробити реконструкцію всіх скидів у воду і зупинити цвітіння ми не зможемо, у держави немає таких коштів. Тож вода буде цвісти далі.

– А це цвітіння не призведе до катастрофічних наслідків у плані екології?

Ця вода непридатна для людського споживання, навіть після очищення. Тому для Києва забирають деснянську воду. Течія на Дніпрі неможлива – у зв’язку з тим, що зараз це техногенна структура, це вже не річка, а каскад гігантських ставків

– В екологічному плані екосистема певним чином адаптувалася. Але ця вода непридатна для людського споживання, навіть після очищення. Тому для Києва забирають деснянську воду. Якщо збільшити течію, то значно зменшиться площа під водоростями. Але течія на Дніпрі неможлива – у зв’язку з тим, що зараз це техногенна структура, це вже не річка, а каскад гігантських ставків.

– Тобто, ми будемо спостерігати, як Дніпро ставатиме все зеленішим?

– Ні. За теперішніх кліматичних умов він залишиться у таких межах поширення цих водоростей. Свого часу спеціально запускали рибу товстолобика, щоб він поїдав ці водорості. Але товстолобик вирішив поїдати більш приємні для нього види біоти.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG