Доступність посилання

ТОП новини
21 Липень 2018, Київ 13:14

Крим, кіно і «Цвяхи»: натхненні історії режисера Ахмеда Сарихаліла


Ахмед Сарихаліл

Як створювався короткометражний фільм «Mıqlar» («Цвяхи») про проблеми переселенців, показ якого відбувся на міжнародному кінофестивалі в Києві? З якими труднощами зіткнулася творча група, коли працювала над фільмом «Мустафа» про лідера кримських татар Мустафу Джемілєва? Чим привабливий жанр короткометражного кіно?

Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говорили з кримськотатарським режисером Ахмедом Сарихалілом.

‒ Розкажіть про себе: звідки ви родом? Як прийшли в кінематограф?

Я виріс у Сімферополі. Наша сім'я приїхала до Криму з Узбекистану, коли мені було шість років. Досі пам'ятаю це. Спочатку мій батько поїхав до Криму, знайшов будинок, де ми могли б жити, а після цього приїхав за нами. Пам'ятаю ніч, коли я вперше побачив цей будинок. Весь під'їзд від дороги до воріт заріс високою травою ‒ висотою з мене, навіть вище, батько був змушений проривати стежку, щоб ми могли потрапити в цей будинок. Чомусь саме цей момент залишився в моїй пам'яті.

Я не міг байдуже ставитися до професії, навчився знімати й хотів розкривати своїх героїв

За першою освітою я – інженер-конструктор. Одного разу мені запропонували попрацювати відеооператором на телеканалі ATR. Погодився, мені це здавалося творчою, романтичною професією, робота мені дуже сподобалася. Ми працювали з живим матеріалом: виїзди, люди похилого віку, жалісливі історії. Я не міг байдуже ставитися до професії, навчився знімати й хотів розкривати своїх героїв. Мене почала цікавити база, на чому будується творчість. Так я прийшов у театр-студію «Ми» під керівництвом Галини Джикаєвої. Там я спробував себе в ролі актора й почерпнув для себе дуже багато цікавого. Паралельно я продовжував знімати на ATR.

​Потім я пішов із телебачення, але продовжував знімати. Виникали моменти, коли мені доводилося не тільки працювати оператором, а й керувати процесом, це було ближче до режисерської професії. Я вступив до Київського національного університету Карпенка-Карого на режисуру й телебачення, паралельно мені запропонували участь у роботі над фільмом «Мустафа».​

У Києві показали фільм «Мустафа» (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:58 0:00

‒ На Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість» показали ваш короткометражний фільм «Mıqlar» («Цвяхи»). Розкажіть про цю картину.

‒ Спочатку про те, як вона з'явилася. Я розповів своїм однодумцям історію зі свого життя про те, як у дитинстві ми випрямляли цвяхи, щоб використовувати їх для будівництва. Батько приносив старі балки й просив, щоб я витягнув звідти цвяхи, вирівняв їх, щоб використовувати заново. Я розповів цю історію, й мені сказали, що це дуже «чіпляє», хороший сюжетотвірний елемент. Я написав сценарій, мене підтримала Таміла Ташева з організації «Крим SOS», ми подалися на президентський грант і отримали його.

‒ Ваша картина розповідає про хлопчика, в світі якого з'являються дорослі проблеми. Його історія метафорично показує біженців, які намагаються збудувати своє життя заново. Тема вимушених переселенців та їхніх втрат ‒ досить складна, як ви змогли розповісти про це глядачам?

Інтеграція в нове товариство, нехай у межах однієї держави, як виявилося, це дуже важко ‒ починати заново, говорити з людьми, дати зрозуміти, хто ти є

‒ Це особиста історія: я з Криму, зараз живу в Києві. Не заглиблююсь у проблеми всіх переселенців, а роблю те, що сам відчуваю в цій ситуації. Як людина звичного способу життя, де обростаємо зв'язками, близькими, звичками, в якийсь момент відрізає від себе все і з'являється абсолютно голою на чистому аркуші. Інтеграція в нове товариство, нехай у межах однієї держави, як виявилося, це дуже важко ‒ починати заново, говорити з людьми, дати зрозуміти, хто ти є. І в той же час не бути жертвою. Це не дуже хороший стан, він постійно вимагає якихось преференцій до себе. Так, має бути підтримка переселенців, державна програма. Але стан жертви ‒ це трохи інший стан, це не завжди добре.

На зйомках фільму «Mıqlar». Фото надано режисером Ахмедом Сарихалілом
На зйомках фільму «Mıqlar». Фото надано режисером Ахмедом Сарихалілом

‒ Як ви обирали актора для цього фільму?

‒ Я не став обмежувати себе національністю актора, мовою, якою він говорить. Ми пробували, наприклад, афганців. Ми не шукали актора, тому що десятирічна дитина не може бути актором. Від неї складно вимагати перевтілення. Мені був цікавий бекграунд цієї дитини, щоб він приніс мені це в кадр. Було багато резюме, в багатьох дітей був досвід гри в кіно, один хлопчик навіть грав сирійського біженця. Але все було не те, ми навіть відклали зйомки. Потім мені прислали ще одне резюме. Ми зробили кінопроби, батько хлопчика ‒ теж творча людина, він давав йому завдання, хлопчик дуже швидко занурювався в різні стани. І я його взяв. Хлопчика звати Джеміль Емірсалієв – він кримський татарин, його сім'я зараз живе в Києві.

На зйомках фільму «Mıqlar». Фото надано режисером Ахмедом Сарихалілом
На зйомках фільму «Mıqlar». Фото надано режисером Ахмедом Сарихалілом

‒ Ви працювали над документальним фільмом «Мустафа» про життя лідера кримськотатарського народу, правозахисника Мустафи Джемілєва. Одного разу ви згадали, що спочатку відмовилися працювати над цією картиною. Чому?

‒ Тому що я розумів масштаб особистості Мустафи Джемілєва, і мені здавалося, що я не зроблю це належним чином, щоб розкрити його як особистість. Занадто великий виклик для молодого режисера.

‒ Як проходила робота над фільмом?

Перед нами стояло завдання об'єднати різні жанри: публіцистику, ігрове кіно, реконструкцію та документальне. В цьому була складність

‒ Ми думали над формою фільму: чи буде це публіцистика, інтерв'ю, документальне кіно чи художні сцени. Думали, як вибудувати історію: сфокусуватися на певному відрізку життя Мустафи Джемілєва або показати всю біографію та дійти до сьогоднішнього дня. Добре, що з нами був журналіст Вахтанг Кіпіані, який має досвід роботи над історичними фільмами. Ми прийняли рішення, що фільм не має бути важким для глядача, розбавили його ігровими сценами. Додали хроніки, коли Джемілєва не впустили до Криму 3 травня 2014 року. Перед нами стояло завдання об'єднати різні жанри: публіцистику, ігрове кіно, реконструкцію та документальне. В цьому була складність.

Ми зняли близько 25 інтерв'ю з правозахисниками, радянськими дисидентами – це неймовірно цікаві історії, які викликали паралель із сьогоденням. Я порівнював те, що відбувається зараз, із їхніми розповідями, це давало розуміння того, як будувати історію. До 2014 року я б не зрозумів, як це робити. Вони розповідали дуже цікаві історії: як зустрічалися з Мустафою Джемілєвим на таємних квартирах, про що говорили. Їхні слова допомогли вибудовувати образи, розуміти, як все відбувалося.

‒ Чи багато нового ви дізналися про Джемілєва, поки працювали над фільмом?

‒ Я багато знав, але було багато подробиць. Наприклад, коли він голодував, завжди тримав при собі лезо, щоб мати можливість перерізати собі вени, але не здатися. Такі деталі я, звичайно, не знав. Вони вражають.

‒ Над чим плануєте працювати найближчим часом?

‒ Я написав сценарій короткометражного фільму про Крим, кримських татар. Разом із організацією «Крим SOS» ми подалися на пітчинг (презентація кінопроекту з метою знаходження інвесторів ‒ ред.) «Держкіно», пройшли три етапи й виграли. Нам дали кошти на зйомку цього фільму, зараз я готуюся, спілкуюся з операторами, акторами.

‒ А чим так привабливий «короткий метр»?

‒ По-перше, я думаю, що режисерові краще рухатися невеликими кроками. Цей формат добре підходить. Але ще важливо ‒ цей жанр дозволяє розвинути внутрішню режисерську інтуїцію. Але є складність у тому, щоб вкласти певний масштаб у коротку історію. Для цього мало простору, часу, на відміну від великого кіно. У цьому складність «короткого метру».

Короткометражні фільми цікаві для кінофестивалів. В Україні їх з'явилося багато, брати участь у кінофестивалях із «коротким метром» цікаво. Наприклад, на «Молодості» я помітив, що дивлюся на свій фільм у контексті інших кінострічок. Фільми йдуть блоками. І, приходячи на фестиваль, я бачу, як моє кіно працює в контексті інших тем. Це хороший досвід ‒ побачити, як моя історія впливає на глядача.

Читайте також: Кінофестиваль «Молодість» оголосив переможців

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG