Доступність посилання

ТОП новини
15 Листопад 2018, Київ 05:46

«Камені спотикання»: імена п’яти жертв нацизму віднині вкарбовані в бруківку Рівного


«Камені спотикання» на вишивці

Лаконічні слова на латунній поверхні – ім'я, дата народження, дата арешту чи депортації і вбивства. «Камені спотикання», присвячені вшануванню 5 жертв нацизму, заклали 26 липня у бруківку Рівного. На них – імена Володимира Мисечка, Якова Сухенка, Зузанни Ґінчанки, Якова та Рахелі Круликів.

Проект покликаний вшанувати пам'ять жертв нацизму, переслідуваних або вбитих у період 1933-1945 років, розповідає німецький скульптор і архітектор, автор ідеї Гюнтер Демніг.

Гюнтер Демніг
Гюнтер Демніг

Це стає реальністю. Це важливо і для родичів загиблих
Гюнтер Демнінг

«Коли молоді люди відкривають книгу й читають, що під час Другої світової війни загинули 6 мільйонів євреїв – це для них абстракція, а коли вони бачать одну конкретну жертву – це стає реальністю, – пояснює він. – Це важливо і для родичів загиблих, адже ті, чиї рідні загинули в Освенцімі і їхній попіл розвіяний, мають куди прийти і поклонитися. Попри те, що минуло більше ніж 70 років, ми маємо пам'ятати і робити все, щоб цього більше не сталося».

Рівне мало стати третім, після Переяслава-Хмельницького і Чернівців, містом в Україні, де започаткували встановлення «каменів спотикання». Втім, у Чернівцях автор здійснив (як він пояснював, через бюрократичні перепони) лише акт символічної передачі каменю-знаку міському голові – з правом подальшого закладання.

Гюнтер Демніг з однодумцями у Рівному
Гюнтер Демніг з однодумцями у Рівному

Є багато людей, чиїх імен навіть не пам'ятають їхні земляки. Прагну відродити з небуття ці імена
Гюнтер Демнінг

«У кожній країні Європи, де нацисти вбивали людей, знаки мають стати символом трагічних подій, щоб люди не забували про це й остерігалися поширення неонацизму. Коли я розпочинав цей проект, зрозумів, що є багато людей, чиїх імен навіть не пам'ятають їхні земляки. Прагну відродити з небуття ці імена»,каже Гюнтер Демніг.

Перехожі, які не знали про акцію, зупинялися, дослухалися до промовців і дискутували. У більшості було одне запитання: чому знаків лише п'ять, адже від рук нацистів загинули три чверті містян, більшість із яких були євреями? Ставлю зустрічне запитання: «Чи ви знаєте про Зузанну Ґінчанку? Якова Сухенка? Володимира Мисечка?». Знизують плечима.

За задумом, місцеві активісти самі пропонують імена знакових людей, котрими мало б пишатися їхнє місто чи село, але яких знищили нещадні жорна нацизму. Не дивно, що найчастіше це відомі особистості свого часу. Камені розміщують серед міської бруківки – там, де вони народилися, жили або працювали. Не в місці загибелі чи поховання. Адже найчастіше жертви нацизму не мають окремішніх могил.

У Рівному ініціативу митця підхопила громадська організація «Центр «Мнемоніка». Її керівник Максим Гон розповів Радіо Свобода, що перед встановленням знаків довелося пройти безліч бюрократичних процедур.

Максим Гон
Максим Гон

Камені привезли до Рівного ще минуло року, однак їхнє розмитнення зайняло майже рік часу, каже він. За кошти «Мнемоніки» виготовлено чотири знаки, виготовлення п'ятого – польській поетесі Зузанні Ґінчанці – фінансувала німецький історик і літературознавець Ютта Лінденкугель.

Зузанна Ґінчанка

Акція розпочалася з Театрального майдану. До другої світової на цій території були розташовані будинки, один з яких належав бабусі славетної польської поетеси Зузанни Ґінчанки (Зузанни Поліни Ґінзбург). Народжена в Києві у березні 1917 року Зузанна вже в перший рік життя стала біженкою. У Рівному навчалася в польській гімназії, згодом жила, навчалася і працювала у Варшаві та Львові. Війна застала її саме тут, в бабусиному будинку. На цьому місці Гюнтер Демнінг вмуровує перший у Рівному латунний знак.

Літературознавець Ірина Захарчук тримає в руках першу книгу віршів Зузанни Ґінчанки, видану в Україні. Оригінальні вірші польською мовою розміщені поряд із перекладами, які здійснив професор Ягеллонського університету, рівнянин Ярослав Поліщук, та ілюстраціями Христини Пьотровської. Ірина захоплено розповідає про талант, красу і життєрадісність Зузанни Ґінчанки, які заворожували навколишніх людей, і про її фатальну долю.

Літературознавець Ірина Захарчук тримає в руках першу книгу віршів Зузанни Ґінчанки, видану в Україні.
Літературознавець Ірина Захарчук тримає в руках першу книгу віршів Зузанни Ґінчанки, видану в Україні.

​Зузанну зрадили двічі. Спочатку – консьєржка будинку, в якому вони з чоловіком мешкали у Львові. Тоді їм вдалося вирватися. Згодом у Кракові все повторилося. Чоловіка схопили раніше, Зузанна упродовж 1944 року почувалася загнаною ланню. Її вірш «Non omnis moriar» став похмурим пророцтвом власної загибелі і водночас краху її катів.

Вірш у книзі
Вірш у книзі

​Нацисти стратили Зузанну Ґінчанку восени 1944-го після жахливих катувань. Місце її поховання невідоме.

Володимир Мисечко

Від Театрального майдану прямуємо за кількасот метрів до Свято-Воскресенського собору, де під стінами святині закладають камінь пам'яті його настоятеля Володимира Мисечка. У червні 1941-го Володимир Мисечко освячував могилу знищених комуно-більшовиками в'язнів Луцької тюрми, згодом служив у Горохові, а за два роки сам був знищений «коричневою чумою». Причина – отець служив лише Богові і людям, відмовлявся співпрацювати з нацистами й агітувати молодь на роботи до Третього Рейху.

Біля собору, де служив Володимир Мисечко
Біля собору, де служив Володимир Мисечко

Як розповів секретар Рівненської єпархії УПЦ КП протоієрей Сергій Лучанін, гестапівці схопили Володимира Мисечка невдовзі після невдалого атентату проти намісника Гітлера Еріка Коха, вчиненого у Рівному радянським провокатором Миколою Кузнєцовим – начебто від імені українських націоналістів. Гестапівці заарештували душпастиря разом із дружиною, яку згодом відпустили до дітей. Із передач від батька вони незабаром дістали з густо засохлою кров’ю рясу. Після тортур священнослужителя розстріляли разом із 33-ма в'язнями на території урочища Видумка (нині Рівне).

Загалом, як кажуть історики, на Видумці нацисти стратили від півтори до трьох тисяч представників української інтелігенції, яких звинуватили в підтримці українського руху опору – УПА.

Камінь отця Володимира Мисечка відтепер нагадуватиме парафіянам про мученика, котрий не поступився совістю навіть заради збереження життя.

Яків та Рахель Крулики

«Порятунок смертю…» – такі слова викарбувані на каменях пам'яті тих людей, котрі, бачачи безвихідь, воліли вчинити самогубство, аніж отримати насильницьку смерть від рук нацистів. Так вчинив учитель рівненської єврейської школи «Тарбут» Яків Крулик разом зі своєю донькою – малолітньою Рахель.

Церква не вітає подібних вчинків, але пам'ять про доведених до крайнього відчаю людей засвідчує увесь трагізм ситуації, в якій опинилися загнані в глухий кут жертви Голокосту. Зокрема, бабуся Зузанни Ґінчанки померла від розриву серця дорогою до місця страти.

«Камінь спотикання» з іменами Круликів встановлений на центральній вулиці міста – Соборній – поряд із будинком, де вони жили. Розповідь про цю родину описала рівнянка Хаї Мусман, якій вдалося врятуватися від розстрілу.

Яків Сухенко

Харків'янин інженер Яків Сухенко спочатку потерпів від сталінських репресій, а після повернення з таборів повернувся до роботи з документами у Рівному. Під час окупації мав змогу видавати посвідчення про неєврейське походження рівненським євреям, робив це, незважаючи на ризик поплатитися життям. Точне число тих, кому в той чи інший спосіб допоміг Сухенко, невідоме. Першими про цю людину розповіли врятовані ним Варвара та Міра Барац.

Нацисти арештували Якова Сухенка та його однодумця Івана Шевченка разом із єврейськими жінками під час транспортування їх з метою порятунку на схід. Про «праведника народів світу» Якова Сухенка та цей випадок оповідають автори недавно створеного анімаційного фільму «Людина з обличчям».

Відтак «камінь спотикання» з даними про Якова Сухенка був закладений поряд із місцем, де він проживав у Рівному під час окупації – нині це провулок Ігоря Волошина.

Гюнтер Демніг
Гюнтер Демніг

Ми звикли, що пам'ятники спрямовані уверх, а ці пам'ятники занурені в землю і змушують нас схилитися
Максим Гон

Латунні «камені спотикання» виділяються серед бруківки, особливо в сонячний день. «Ми звикли, що пам'ятники спрямовані уверх, а ці пам'ятники занурені в землю і змушують нас схилитися, щоб згадати про людей, які колись ходили цими ж вулицями», – каже Максим Гон.

Пригадую минулорічний випадок у Берліні, коли за ніч із бруківки однієї з площ невідомі витягли 12 пам'ятних знаків. Знаки поновили, каже Гюнтер Демніг: «Таке трапляється, але латунь недорога – виготовляють нові. В одному з німецьких сіл за день зникли 11 пам'яток, натомість невдовзі вмурували 36. Я думаю, цифра, що за 12 років існування проекту були викрадені лише 700 із 68 тисяч «каменів спотикання», є красномовною. І вони повернуті на місце».

27 липня «камені пам'яті» прийме Латвія – 25-а країна, яка долучилася до ініціативи Гюнтера Демніга.

  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG