Доступність посилання

ТОП новини
18 Червень 2019, Київ 23:42

Росії не вдасться знищити пам’ять про розстріли в Сандармоху – дослідник


Місце першого розкопу у Сандармоху. Це те, що побачили представники Петербурзького «Меморіалу» і Юрій Дмитрієв 1 липня 1997 року

Як у Росії після приходу до влади Володимира Путіна обмежили можливість досліджувати архіви про Великий терор 1937–38 років, репресії та ГУЛАГ? Чому путінському режиму так важливо просувати свою версію історії? Які документальні свідчення не дадуть можливості затерти історичну пам’ять про Сандармох. Про це в розмові з Сергієм Шевченком, дослідником розстрілів «Соловецького етапу-1937», автором оновленого й істотно доповненого списку вихідців із України, розстріляних в урочищі Сандармох.

Сергій Шевченко, дослідник розстрілу Соловецького етапу-1937. Київ, 2012 рік
Сергій Шевченко, дослідник розстрілу Соловецького етапу-1937. Київ, 2012 рік

– Як за час, відколи президентом Росії став Володимир Путін, змінилися умови й можливості для роботи істориків із джерелами, що містять інформацію про Великий терор, зокрема й розстріл Соловецького етапу?

– У 90-х, за президентства Бориса Єльцина, вчені, інші дослідники, журналісти, зокрема й іноземні, мали сприятливіші умови й ширші можливості для роботи з архівними джерелами, що проливають світло на політичний терор комуністичної доби. Саме тоді вдалося й українським історикам активно попрацювати в розсекречених архівах спецслужб за межами своєї країни.

Я на чолі групи документознавців і видавців їздив 1997 року до Архангельська, а потім не раз самостійно відвідував столицю Карелії –Петрозаводськ.

У відділах роботи з архівними фондами регіональних органів ФСБ тоді були виявлені й скопійовані більше сотні архівних справ соловецьких в’язнів, чиї долі пов’язані з Україною. Тоді ж, наприкінці 1990-х, зусиллями представницької редколегії в Києві, нові архівні знахідки були опрацьовані під проводом історика Юрія Шаповала. Видали унікальний науково-документальний тритомник про Соловецьку трагедію – масові розстріли тюремних етапів 1937–1938 років.

За часів Єльцина багато встигли зробити й пітерські, московські, карельські дослідники репресій. Але далі прийшов до влади Володимир Путін і, можна сказати, одразу дав відчути, що «колишніх чекістів не буває». Новому можновладцю з чекістським минулим дослідження сторінок важкої історії та вшанування пам’яті репресованих стали кісткою в горлі. Відповідно відреагувало й російське чиновництво на всіх рівнях.

Читайте про це:

У Сандармосі розстріляли табірну «внутрішню еміграцію»

Сандармох. Кати

Розстрільні ями Сандармоху​

Та все ж, долаючи бюрократичні бар’єри, українці з немалими потугами (без жодного сприяння Москви – хоча б словом, не кажу вже про діло) спроміглися встановити 2004 року в Карелії пам’ятник на меморіалі «Сандармох» – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України».

На Соловках встановили український меморіальний камінь
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:04:26 0:00

А після 2008-го, в рік початку збройної агресії Росії проти суверенної Грузії, дослідникам стало ще важче «копати архіви» в питаннях і темах, так би мовити, чутливих для Кремля. Тому останніми роками я працював переважно у державних архівах України, де так само були цікаві знахідки, наприклад, справа соловецького в’язня Григорія Вакара, письменника-авангардиста з Одещини.

– А коли вас позбавили можливості працювати в російських архівах і відвідувати територію сусідньої держави?

– Думаю, мене внесли до списків осіб, яким заборонено в’їзд на територію РФ, після 2009 року, коли я ще мав змогу в складі делегації української громадськості відвідати меморіали в Карелії і на Соловках.

Сандармох. Проща
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:21 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

​Наступна ж поїздка 2012-го цю заборону підтвердила: на кордоні України з Білоруссю, яка є частиною Союзної держави з Російською Федерацією (2 квітня 1997 року в Москві президенти Білорусі й Росії підписали Договір про Союз Білорусі та Росії – ред.), я несподівано наштовхнувся на «нєпущатєльскій» бар’єр.

Жодних попередньо заявлених претензій з «того боку» чи якихось пояснень заборонного рішення не було. «Нє пущать» і край.

До речі, Юрій Дмитрієв – житель Петрозаводська, провідний карельський дослідник більшовицького політичного терору – в серпні того ж 2012-го на меморіалі в Медвеж’єгорському районі – привселюдно висловив свою незгоду з отим «нєпущатєльством». А за кілька років і його самого, образно кажучи, поставили до кремлівської стінки: спочатку запроторили до слідчого ізолятора, висунувши безглузді звинувачення, а за рік, після паузи з підпискою про невиїзд, вдруге арештували – компонують нову «кримінальну справу» і знову тягають по судах...

– Як Ви оцінюєте судові процеси проти Юрія Дмитрієва?

– Сам Юрій назвав арешт провокацією і сюрреалізмом. А мета ганебного судилища, на мою думку, поєднала в собі як помсту, так і спробу залякування або, якщо хочете, терору. Гоніння ж відчули на собі й деякі інші дослідники, активісти «Меморіалу» – у Санкт-Петербурзі й Москві.

Духовні нащадки енкаведистів силкуються в його особі залякати решту дослідників

Не раз від грудня 2016 року, коли в Петрозаводську взято під варту Дмитрієва, я публічно висловлювався у ЗМІ на його захист. Друзі й колеги дослідника так само одностайні в думці, що арешт і суд – це брудна провокація, помста панівного режиму за багаторічну роботу Юрія з архівами репресій. Духовні нащадки енкаведистів силкуються в його особі залякати решту дослідників, активістів громадських об’єднань, які крок за кроком розкривають світові історичну правду про політичний терор, що його чинило тоталітарне ленінсько-сталінське державне утворення, яке називалося «союзом», а наступницею його є нинішня мілітаристська держава зі столицею в Москві.

Звісно, держава з перелицьованим совєтським гімном кривавих сторінок минулого радше воліє не помічати, а громадян зобов’язує шанувати вождів та їхні так звані великі перемоги.

– Чи є загрози для історичної пам'яті про розстріли в урочищі Сандармох від розкопок, які там розпочало Російське військово-історичне товариство (РВІТ)?

– Історичну пам'ять про масовий політичний терор нічим не знищити, хоч би як того комусь хотілося. Попри намагання озвучувати явне політичне замовлення якимись «вченими» та попри спроби копати на території, що має бути захищена від такого втручання, нікому не вдасться применшити значення й важливість меморіалу.

Читайте ще:

У Росії намагаються знищити пам’ять про Сандормох – правозахисники

Я цілком згоден з Юрієм Дмитрієвим, що засекречене НКВД місце розстрілів у Карелії десятиліттями було засекречене для всіх – тамтешніх жителів і захисників Суомі (за термінологією Москви – «фінських окупантів»).

Дослідник окремо опитував щодо цього фінських ветеранів, які будували там укріпрайон, і, з їхніх слів, про наявність масових «поховань» вони навіть не здогадувалися. А сьогочасні всілякі припущення, що, мовляв, фіни могли там замордувати «місцевих патріотів», висувалися ще двадцять років тому, коли було знайдено секретний полігон в урочищі Сандармох.

І досі, як зауважують авторитетні дослідники-пошуковці, ті теорії не мають під собою документальних підтверджень. Але ж, бачте, саме тепер, коли «судять» Дмитрієва, як на замовлення, якісь особи починають знову мусувати тему.

– Чи можна вважати, що здобутий обсяг інформації про розстріл Соловецького етапу і її підтвердження в архівах є достатніми для того, щоб протидіяти будь-яким маніпуляціям і намаганням нівелювати злочини сталінської репресивної машини, зокрема проти представників української мистецької та наукової еліти?

– Чимало архівних документів, на жаль, знищено ще працівниками органів НКВД-МГБ-КГБ. І не лише «сталінської» репресивної машини, а й загалом більшовицької, комуністичної.

Неспростовними є знайдені архівні документи 1930-х років щодо рішень «трійок» – «розстріляти», а також акти про виконані вироки

Нині ж, Кремль запустив на повну потужність іншу «машину» – пропагандистську. Не обов’язково фізично знищувати людей, достатньо знищити їхню здатність критично мислити і весь час годувати дезінформацією. З її допомогою білі плями, наявні прогалини в «здобутому обсязі інформації» (а вони є, наприклад, у визначенні місця страти другого, грудневого, соловецького етапу 1937 року) заповнюють тим, що вигідно путінському режиму. Всілякі припущення й вигадки – це лише один зі способів впливу на суспільну думку і деформації її в потрібному російській владі напрямку.

Неспростовними є знайдені архівні документи 1930-х років щодо рішень «трійок» – «розстріляти», а також акти про виконані вироки з підписами катів-виконавців. Стосуються ці документи й трагічної долі інтелектуальної еліти України, страченої у найбільшому соловецькому етапі 1937-го, а декого й у наступних тюремних етапах.

Розпорядження начальника Ленінградського облуправління НКВС Леоніда Заковського, який у другу половину 1937 року керував каральними операціями
Розпорядження начальника Ленінградського облуправління НКВС Леоніда Заковського, який у другу половину 1937 року керував каральними операціями

З архівних справ, досліджених у 1990-х карельськими й пітерськими пошуковцями, і зі знахідок, здобутих під час їхніх польових експедицій, випливає, що Сандармох – саме той засекречений чекістами розстрільний полігон за Медвежою Горою, де були масові розстріли, зокрема й доби Великого терору.

Фіни в роки їхньої визвольної війни взагалі стільки ворогів-червоноармійців (полонених) не стратили, стверджують сучасні знавці теми – наприклад, Ірина Фліге з Санкт-Петербурга. Та й якби дізналися фіни про розстрільний полігон НКВД, вони б про це точно не мовчали (приклад – німці, виявивши під час Другої світової війни сліди злочинів НКВД у Вінниці, заявили про страшну знахідку на весь світ).

– Чому, на Вашу думку, Кремль приділяє таку велику увагу протидії прагненню України відновити свою історичну пам'ять?

– Якщо казати лаконічно, історична пам'ять – це наш головний самозахист проти імперських зазіхань Кремля. Саме так – головним самозахистом – назвав історичну пам'ять мудрий філософ і правозахисник Євген Сверстюк.

Сталінізм винищував найкращих й обезголовив суспільство – Сверстюк
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:48 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

Сьогочасні біди, які принесла в Україну сусідня «федерація» аж до збройної агресії та анексії частини території суверенної держави, сягають корінням у часи ще імперії Романових, а слідом за тим і більшовицького «союзу» – до слова, на ділі так само «єдіного і нєдєлімого».

Нищення всього національно свідомого супроводжувалося сіянням «розрухи в головах». Століттями цей розлад в умах зростав на ґрунті, угноєному кремлівською пропагандою. І, слід нагадати, в імперії, червоній не лише кольором прапора, а й кольором пролитої крові мільйонів репресованих, пропаганда була такої сили, що часто «змінювала сприйняття дійсності», цитую відому дослідницю ГУЛАГу американку Енн Епплбаум.

Для Сталіна Україна була життєво необхідна – Енн Епплбаум
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:24:52 0:00

​Звісна річ, у тій пропаганді апріорі не могло бути місця незалежній Україні. Натомість мало місце, приміром, у 1930–1940-х роках «переселення народів»: українців, кримських татар – до Сибіру, Казахстану, північних країв, а іншою людністю заселяли території етнічних українських земель і півострів Крим. Наслідки тих згубних діянь – голодоморів, інших форм терору та спроб стовкти нації в один «совєтський народ» – пожинаємо й досі.

Ви лише погляньте, як верхівка Кремля і тепер використовує всі давні комуністичні пропагандистські міфи, а також відомі з минулого прийоми для створення нових «дез».

– Як можна і треба протидіяти російській пропаганді в її маніпуляціях з історичною пам'яттю?

– Тільки правдою, і історичною правдою зокрема. Тією єдиною правдою, яку замовчують або намагаються знову засекретити, замістити вигадками й перекрутити, як співав Володимир Висоцький – «навесили правде чужие дела».

Хочу нагадати одну пророчу думку, яку висловив український академік Сергій Єфремов, що зазнав політичних гонінь комуністичного режиму в 1920–1930-х роках. Про «перетворювачів світу» – більшовиків – він написав таке: «нема жодного сумніву, що трохи – небагато мине часу, як ці люде зруйнують усе, що тільки підлягає руйнації, і тоді одійдуть, звідки й виринули – тобто в належну їм безвість. Тільки поправляти, що вони напсували і ще напсують, буде надзвичайно важко». Такі самі асоціації виникають у мене й щодо нинішньої кремлівської влади.

Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG