Гості програми «Ваша Свобода»: Маркіян Лубківський, дипломат; Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова; Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007–2009 роках; Тарас Чмут, військовий експерт, керівник «Українського мілітарного центру».
Президент України перебуває з візитом у США. Напередодні він виступив з промовою на сесії Генасамблеї ООН.
Віталій Портников: Пане Лубківський, все ж таки Україну помічають зараз в Генасамблеї ООН, у світі? Всі зараз говорять про те, що президент США Дональд Трамп взагалі й слова «Україна» не сказав, про російсько-український конфлікт не сказав, по суті про Росію на пострадянському просторі не сказав. Таке враження, що для американського президента взагалі цього всього не існує. І виникає питання: як у цій ситуації діяти українському президенту?
Ми порозумнішали – сьогодні вже не торпедуємо питання через Радбез ООН, де Росія має право ветоМаркіян Лубківський
Маркіян Лубківський: Україна не залишилася непоміченою. Виступ (Петра Порошенка – ред.), який прозвучав, справді був збалансований, дуже грамотно складений, очевидно, радниками президента Порошенка, у ньому знайшлося місце для всіх болючих питань, які турбують нашу державу. У такий спосіб ми вчергове привернули увагу до проблем, пов’язаних з агресією Російської Федерації. Окрім того, у глави держави відбулася ціла низка двосторонніх зустрічей.
Ми порозумнішали – сьогодні вже не торпедуємо питання через Радбез ООН, де Росія має право вето, а більше працюємо з залом. І це не може не тішити.
– Панове, одна з важливих тем, яку знову порушив президент України в ООН, як на мене, тема дуже фантастична – тема миротворців на Донбасі. Я розцінюю це, як певну пастку. Всі також щиро вірили, що «нормандський формат» дозволить не лише закінчити війну на Донбасі, а й закінчити з окупацією Донбасу. 4 роки – формат по суті «заморожений», війна ніяк не закінчується і тепер ми всі (і президент України, і спостерігачі, до речі, і федеральний канцлер Німеччини, і президент Франції) перебуваємо у новій пастці – у пастці миротворців, що Росія нібито колись цим під якимсь незрозумілим «соусом», під якимсь незрозумілим тиском погодиться.
Завдання мінімум – це втримати планку міжнародної солідарностіМихайло Пашков
Михайло Пашков: Для української делегації на цій Генасамблеї два завдання. Завдання мінімум – це втримати планку міжнародної солідарності, яка була окреслена у 2016–2017 роках. А це 70 країн. Проблемні – це країни Африки, всього 47, тільки троє у наш бік. Це Південна Америка, частина азійських країн, пострадянських країн – із 12 сім нас не підтримує. А більш серйозне завдання для української дипломатії – спробувати все ж таки розширити це коло країн, з одного боку, а з іншого боку, надважливо у резолюції, яку ухвалюватимуть по Криму, зафіксувати невиконання Росією проміжних рішень Міжнародного суду ООН з прав людини. І потім цей документ покласти на стіл Міжнародного суду ООН.
(Повна версія програми)
І ще. Порядок денний як звучить? Ситуація на окупованих територіях України. Не тільки Крим. Напередодні можливого внесення резолюції, нашого варіанту, в Радбез – це надважливо. І це важливо напередодні жовтневої сесії ПАРЕ, де розглядатиметься ситуація щодо повернення Росії.
Російська тактика зводиться до дуже простих речей – категоричне заперечення проблеми Криму, залишення на Донбасі «ні війни, ні миру» і підготовка, консолідація сил до «часу Ч» – президентські і парламентські вибори в Україні.
Просування ідеї миротворчої місії – більше робота на об’єднання антиросійського фронту. Але було би набагато важливішим йти про трьох ключових напрямках – зміцнення обороноздатності країни, внутрішні реформи і європейська інтеграція.
Сьогодні є 15 миротворчих місій у світі, бюджет яких 6,8 мільярда. Фінансова проблема – також одна з ключових. І дуже багатоступенева процедура введення самої миротворчої місії, починаючи зі стратегічного оцінювання, передової місії, бюджету, тактики... Тобто це досить тривалий процес. Євген Марчук говорить, що в середньому 8-10 місяців.
Балканський досвід підказує, що не все так просто, і миротворці можуть відіграти як позитивну, так і негативну рольМаркіян Лубківський
Маркіян Лубківський: Теза про миротворців, про миротворчість звучить красиво, вона захоплює, дає якусь додаткову вартість чи доповнює Мінські домовленості, що прогресу немає, але ми разом з тим займаємося якимись питаннями, які пов’язані з миротворчістю. Тобто це справді певний міф, але цей міф може виявитися для нас справді пасткою.
Як ми готові далеко зайти у цьому питанні? Балканський досвід теж підказує, що не все так просто, і миротворці можуть відіграти як позитивну, так і негативну роль. Особливо враховуючи той фактор, що Росія матиме вплив на формування миротворчої місії.
– Пане Огризко, а чи теза про самих миротворців, коли в результаті її метою є виключно дипломатична консолідація, не дезорієнтує насамперед українське суспільство, я вже не кажу про міжнародну дипломатію?
Володимир Огризко: Це на найближчий час доволі ефемерна річ. Єдине, у чому я бачу сенс і користь – таким чином ми справді ставимо на один бік цивілізований світ, а з іншого боку бачимо ту країну, яка веде абсолютно деструктивну, агресивну політику. У цьому позитив і результат зусиль, які відбулися. Чи дадуть вони інший результат – введення цієї місії, то тут якщо домовимося з іншими і зможемо змусити Росію, то цей факт буде можливим. Якщо ж ні – будемо продовжувати консолідовувати навколо себе всіх тих, хто може нам допомогти.
– Пане Чмут, відбувається церемонія передачі Україні двох патрульних катерів класу Island («Айленд»). Про цю історію стало відомо, до речі, після розслідування Радіо Свобода. Наскільки важливі ці катери? Наскільки вони допоможуть Україні на Азовському морі?
На катери класу «Айленд» чекаємо наступного рокуТарас Чмут
Тарас Чмут: Для ВМС вони (катери класу Island – ред.) стратегічно важливі. Ми їх чекаємо вже з 2014 року. За контрактом, який ми підписували, вартістю 10 мільйонів доларів за два корпуси, передбачається підготовка екіпажів, їх ремонт, транспортування, оснащення та модернізація. Від зараз і до періоду передачі маємо це все зробити. Це все не швидко. Тому чекаємо їх не раніше весни-літа, а більш реалістично восени наступного року.
– Пане Пашков, що ми будемо цей рік робити на Азові?
Микола Пашков: Одна із ключових наших проблем на Азові – це формування, як ми кажемо, москітного флоту, компактного, а також розгляд питання про договір щодо Азовського моря від 2003 року. Рано чи пізно ми прийдемо до того, що Азовське море повинне бути під егідою міжнародної конвенції щодо морського права, а не внутрішніх вод, де Росія може робити все, що захоче абсолютно.
