Доступність посилання

ТОП новини

Якуб Колас, який Шевченка називав «Бояном-Кобзарем»


Якуб Колас у світлинах

Василь Де Ем,

Людмила Ваннек

Коли я взялася перекладати статтю колеги з Білоруської редакції про Якуба Коласа, – я зрозуміла, що білоруси настільки добре знають свого класика, що для них важливо дізнатися невідомі і несподівані факти про нього. Але що з відомого про цього визначного білоруса знають за межами його Вітчизни? Чи знають, що його справжнє прізвище було Міцкевич, і – щоб не бути другим класиком із таким прізвищем – він узяв псевдонім Колас; що його називають «народним поетом»; що пісню на його вірш співали «Пісняри» (і як співали!)

Колас усе життя писав білоруською і боровся за неї. Історики звертають увагу на те, що помер він за своїм письмовим столом після того, як повернувся із ЦК Компартії Білорусі – там він намагався вручити особисто першому секретареві свого листа про місце і стан білоруської мови в суспільному житті і про те, як її захистити. Коласа не прийняли «нагорі», примусивши кілька годин чекати у приймальні. Увечері того ж дня – 13 серпня 1956 року – він помер від серцевої недостатності.

Мені цікаво було дізнатися, що Якуб Колас був великим другом України, захоплювався творчістю багатьох українських літераторів, особливо Тараса Шевченка. Під редакцією Коласа – разом із іншим білоруським класиком Янкою Купалою – був виданий білоруською мовою «Кобзар» із віршами, перекладеними, серед інших, і особисто Якубом Коласом. Шевченкові він присвятив і окремого вірша, якого назвав «Бояну-Кобзарю».

Якуб Колас виступав із промовою на відкритті пам’ятника Шевченкові у Києві у 1939 році. Публікував статті і про Івана Франка, підтримував дружні взаємини з Павлом Тичиною та Максимом Рильським.

А ще я дізналася, що в Києві, Донецьку, Кропивницькому і Луганську є вулиці, названі ім’ям Якуба Коласа.

Якуб Колас
Якуб Колас

А тепер повертаюсь до публікації колег із Білоруської служби Радіо Свобода, яку вони приурочили до 136-ї річниці з дня народження Якуба Коласа (3 листопада) – про маловідомі дані про нього.

Портрет Якуба Коласа (Видання «Червона Білорусь», 1932 рік)
Портрет Якуба Коласа (Видання «Червона Білорусь», 1932 рік)

Мало хто знає, що Якуб Колас любив лицарські романи і був одним із тих рідкісних білоруських поетів, хто почав писати про кохання після 60. Втомлений від сімейного галасу, він хотів самотності, а знайшовши її, страждав від почуття покинутості.

Зовні суворий, кремезний, неусміхнений, Якуб Колас до кінця життя залишився романтиком, який по-дитячому вірив: морок нашої дійсності можна здолати, якщо зможеш налаштувати струни своєї скрипки на потрібний лад, якщо будеш вірити в казкове і фантастичне, якщо збережеш наїв і внутрішню легкість. Колас цю легкість зберіг.

Із дитинства його дратували нарікання на бідність

«Родичі, як голодні собаки, готові розірвати мене на шматки. А їх більше, ніж у мене волосся на голові. Не так шкода перекинути їм вряди-годи те-се, прикро чути ці нескінченні їхні нарікання на свою бідність, ця їхня жебрацька традиція. З малих днів я чую ці скарги, і вони псують мені настрій і отруюють життя» (із листа до А. Смолич. 5 січня 1950. / Вибране. Т. 19. 2012).

Засмучувався, що в «Білоруському будиночку» показували фільми для дорослих, на які допускалися діти

«Зайдіть, якщо це цікаво, годині о 12-й ночі в «Білоруський будиночок» на кінематографічні сеанси. Там кишать діти, покинуті діти міських околиць. На екрані – сцена оргій. Діти спостерігають /…/ і тут же, за природною здатністю дітей до наслідування, повторюють ці сцени. Перед їхніми очима проходить і друга сцена, сцена розстрілу. /…/ Результатом цієї сцени є гра. Кілька хлопчиків засуджуються до розстрілу. /…/ Друга група хлопчиків, взявши палиці замість карабінів, наводить на них «карабіни».

– Ба-бах! – кричать вони. «Засуджені» падають, а «розстрільники» кидаються на них і «заколюють».

– Що ви робите?

– Треба доколоти, бо ж, може, хто ще живий».

Так виховує їх кінематограф» (Якуб Колас. «Подумайте про дітей!» / Мальдіс А. З літературознавчих подорожей. 1987).

Шарж на Якуба Коласа («Зьвязда», 1928)
Шарж на Якуба Коласа («Зьвязда», 1928)

Його лякала велика хвиля злочинності серед школярів у 1950-і роки

​«…серед хуліганів і злочинців усе частіше трапляються сини шанованих і забезпечених батьків. /…/ Зло набуває загрозливих розмірів: злочинці знімають годинники на людних вулицях, роздягають громадян серед білого дня, вламуються в ощадні каси, спустошують каси крамниць. У Мар’їній Гірці, неподалік Мінська, орудувала зграя грабіжників, в яку входили десятикласники і, в тому числі, син місцевого начальника міліції. /…/ Учні середньої школи, діти відомих у Мінську батьків, вкрали легкову машину, пограбували склад. /…/» (Якуб Колас. «Із думкою про благо людини…»/ Збірка творів. Т. 17. 2012).

Іронічно радив білорусам навчитися сваритися за правильною методологією

Янкель Кругер. Портрет Якуба Коласа. 1923
Янкель Кругер. Портрет Якуба Коласа. 1923

«З огляду на те, що сварка – побутове явище широкого розмаху, на неї треба було б звернути належну увагу, чого, на жаль, не робиться досі. Література також займається нею мало, а якщо і займається, то не так, як треба, розглядаючи її зі зовнішнього боку, відзначаючи певні факти. Суть же цієї сварки, її, так би мовити, динамічність, її методичний бік залишаються в тіні. Скажімо, не висвітлені такі питання: в якій послідовності треба розглядати сам матеріал сварки? Що потрібно говорити спочатку, а що потім? Куди треба дивитися, якщо лаєшся з людиною? Яку ногу треба виставити вперед? Який вираз треба дати обличчю? Як тримати руки? В який момент згорнути дулю? Коли переходити від слів до справи, або, іншими словами, коли кидатися в атаку? Досі сварки велися і ведуться самотужки, а треба було б скласти просту, всім доступну, схему для практичного користування в інтересах економії часу і фізкультурного виховання» (Тарас Гуща. «Колектив пана Торбецького».//«Полум’я», 1926, № 4).​

Якуб Колас із дітьми
Якуб Колас із дітьми

На компартійному з’їзді критикував радянські підручники

«…Для підручників у нас часто підбираються погані малюнки, папір і, на жаль, далеко не найкращі літературні матеріали. Візьмімо букварі та читанки /…/ У них часом відсутня єдність ідеї і мети у справі виховання молодого покоління. /…/ не встигне настати весна, як ці книжки треба здавати в макулатуру. Вони порвалися, бо видрукувані на папері низької якості. Малюнки, яких не можна було розібрати і спочатку, стали темними плямами. Підручники застаріли і за матеріалом, який був погано підібраний і написаний» (Якуб Колас. Промова на XXI з’їзді Комуністичної партії Білорусі. // «Зірка», 1954, № 38, 14 лютого).

Микола Пашкевич. Якуб Колас за рабочим столом («Чырвоная Беларусь», 1932)
Микола Пашкевич. Якуб Колас за рабочим столом («Чырвоная Беларусь», 1932)

Жалів Бориса Пастернака

«Мені стало якось шкода Пастернака. Він говорив так плутано, так загадково і допускався таких ляпсусів, що просто образливо за людину, тим більше, що він щирий. Йому треба обов’язково записувати повний текст того, що хоче він сказати аудиторії. Я вчора сказав йому про це. Він погодився зі мною» (з листа до С. Городецького. 7 березня 1936 року, Мінськ. / Збірка творів. Т. 18. 2012).

Критикував білоруських композиторів за те, що не пишуть музики, яка запам’ятовується

«За довгі роки не дочекалися ми від наших композиторів пісні, яку співали б у лавах демонстрантів і за столом за доброю бесідою. Це дуже прикро /…/ Композитори кажуть, що поети не пишуть для них текстів, поети стверджують, що композитори лінуються читати написане. Мабуть, і ті, й інші говорять правду. А ми ж хочемо мати і видатну оперу, і симфонію, і сюїту, і романс» (Якуб Колас. Промова на XXI з’їзді Комуністичної партії Білорусі. //«Зірка», 1954, № 38, 14 лютого).

Якуб Колас (зліва) з колегами-літераторами на озері Нарач
Якуб Колас (зліва) з колегами-літераторами на озері Нарач

Коли відпочивав без дружини на курорті, його дратували закохані пари

«До нашого гладіатора (є тут поет такий) приїхала якась дівчина, товста, зграбна. Вони цілуються «на очах шановної публіки». Принаймні, я раз бачив на власні очі. Вона лежала на ліжку, а він припав до неї і цілував. Це мій близький сусід. Із вікна видно всю їхню ідилію. Бридкі вони мені обоє» (з листа до М. Міцкевич. 25 червня 1924 року, Кисловодськ. / Збірка творів. Т. 18. 2012).

Засмучувався жахливим станом білоруських цвинтарів

«…майже всюди у Білоруській радянській республіці в страшному занепаді перебувають цвинтарі /…/ Могилки не обгороджені, по них безперешкодно топчеться худоба. А на цих кладовищах є відомі люди, що присвятили своє життя народові і Батьківщині – Франтішек Богушевич, Дунін-Марцинкевич і багато інших. Така неповага до своїх предків не є свідченням про нашу культуру. 17 травня 1956 р.» (Якуб Колас. Лист до члена Бюро ЦК КП Білорусі П.А.Абросимова про стан кладовищ у республіці. / Збірка творів. Т. 17. 2012).

Шарж на Якуба Коласа («ЛіМ», 1940)
Шарж на Якуба Коласа («ЛіМ», 1940)

Дивував Петруся Бровку своїми шагалівськими фантазіями

«Нещодавно мене охопила думка. Ось я раптом написав би таке оголошення для нашої шановної санаторної публіки: «Вечір чудес». Я з’являюся перед публікою – а тут усі люди вчені – і запитую: чи може людина відірватися від землі і повиснути в повітрі? Мені сказали б: ні /…/ є закон всесвітнього тяжіння. А я знайшов спосіб усунути це тяжіння, взяв собі й піднявся на крок, на два та й пішов розгулювати над головами своєї аудиторії… Нормальній людині такі думки в голову не полізуть» (з листа до П. Бровки. 22 жовтня 1947, Кисловодськ. / Збірка творів. Т. 19. 2012).

Оригінал публікації на сайті Білоруської служби Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG