Доступність посилання

ТОП новини
23 Жовтень 2019, Київ 18:15

Як цькують у школі після зґвалтування. Історія з Білорусі


Ілюстративне фото

Як цькують дівчину у школі, коли дізнаються, що вона вже перестала бути незайманою? Чим може бути небезпечний підліток, який із різних причин боїться поділитися своєю бідою? Як часто доводиться брехати від безпорадності?

32-річна Олена вирішила поділитися своєю історією на умовах анонімності, розповісти, що переживає підліток, яким жорстоким буває до нього навколишній світ, як важко відновитися після душевних і фізичних травм, і чому потрібна сексуальна освіта. Олена каже, що події в Стовбцях (районне місто за 65 кілометрів від столиці Білорусі Мінська – ред.) і суперечлива пропозиція міліції з приводу «гінекологічних доносів» підштовхнули її поділитися своєю історією.

У 14 років її зґвалтував 18-річний одинадцятикласник, який потім похвалився цим перед усією школою, і дівчину почали цькувати. Поговорити з матір’ю про це Олена не змогла... Ось деякі уривки її гранично щирої сповіді.

Ілюстративне фото
Ілюстративне фото

Я була наймолодшою в класі і була дуже успішною у своєму фаху. Я навмисно не називаю інструмента. Скажімо, цимбалістка. Щоразу, коли дівчатка знущалися наді мною, єдине, що я могла, це піти і займатися на своєму інструменті. Я добре вчилася, а потім було бажання довести, що я доросла. Всі курили, і я курила. Я вигадала історію, нібито у мене був чоловік, коли мені було 13 років. Цього не було насправді, але я хотіла виглядати старшою.

Це була маленька брехня, сказана одній однокласниці, а в результаті для мене почалося пекло. Природно, вона все розповіла, і до мене змінилося ставлення педагогів. У тебе ж раннє статеве життя? Мені довелося перейти в іншу гімназію.

«Продовження пекла в новій гімназії»

Мої старі педагоги повідомили все про мене в нову гімназію. Я хотіла почати нове життя, а вийшло продовження пекла. Там з мене теж знущалися. Я пішла до шкільного психолога, а він давав мені сушки з варенням замість того, щоб розбиратися в моїх травмах. Коли на тебе повісили ярлик, що ти погана людина, в результаті ти стаєш поганою людиною. Про мене говорять гидкі речі, то я їх і зроблю...

Ілюстративне фото
Ілюстративне фото

Дресирування – це коли говорять, ось цього не можна, а те отримаєш. А виховання – це коли дають право вибору і кажуть, що вибір у тебе є завжди, але ти будеш нести за нього відповідальність

Моя мати була в затяжній депресії і не могла мене захистити. Раніше я вважала це зрадою з боку матері, тепер я розумію, що вона не знала, що робити. Нас не вчать, як захищати дітей, від чого захищати. Нас навчають тиснути і дресирувати. Дресирування – це коли говорять, ось цього не можна, а те отримаєш. А виховання – це коли дають право вибору і кажуть, що вибір у тебе є завжди, але ти будеш нести за нього відповідальність.

Мама, яку батьки в дитинстві били ременем, ніколи на мене руку не підіймала, але вона не знала, як робити по-іншому, і тому взагалі нічого не робила. Вона вирішила не завдавати мені фізичного болю, але нічого і не робити. Це не найкращий підхід.

«Вранці я прокинулася повією»

Бабуся захворіла, і мама поїхала до неї, допомогти. У нас була якась тусівка в моїй комунальній кімнаті. Однокласники запросили «хокеїста» з 11 класу. А я тоді була у 8 класі. Ми пили горілку. Я дуже багато випила і заснула. Коли всі пішли, я прокинулася від того, що мене щось сильно штовхає. Це був хлопчик з 11 класу, який займався сексом з абсолютно вирубаною людиною. Я його відштовхнула. Мене знудило кукурудзою.

Ілюстративне фото
Ілюстративне фото

Вранці я прокинулася повією. Хлопчики ж не будуть розповідати: «О, я вирішив скористатися п’яним тілом», вони розповідають про свої бойові заслуги, ще одну зірочку малюють собі на літаку. Навіть свастику, я б сказала. Хлопчики також не мають сексуального виховання. Їх не вчать, що не можна брати п’яне тіло дитини, не можна після того розповідати про те, що ти зробив.

Найбільший страх людини – це страх перед громадською думкою. Люди настільки бояться, що з ними перестануть спілкуватися, бояться бойкоту, засудження

Мене почали цькувати. Це було більше ніж страх смерті. Найбільший страх людини – це страх перед громадською думкою. Люди настільки бояться, що з ними перестануть спілкуватися, бояться бойкоту, засудження. Багато людей живуть у брехні тільки з остраху, що хтось щось скаже.

Я зіштовхнулася з тим, що мене ігнорували, принижували, знецінювали у всьому, занижували оцінки, ображали. Мені насипали лушпиння від насіння в сумку. Це вони робили не тому, що це весело, а тому, що вони могли це зробити. Я довго ставила собі питання, чому люди ґвалтують, б’ють, крадуть, принижують і знецінюють. І дійшла висновку – тому, що вони так можуть робити.

«Все, що відбувається без твоєї згоди – це насильство»

11 квітня померла моя бабуся. А зґвалтування сталося 7 квітня 2001 року. Я не могла розповісти матері, що відбувається, тому що їй і без того було дуже важко. У мене були щоденники, до яких я все записувала. Мама через кілька років прочитала і почала кричати. І я кричала, чому вона читає мій щоденник, і це моє приватне життя.

Методом проб і помилок я знаходила для себе відповіді, де мої кордони мого тіла, чому секс – це добре, а насильство – це погано. Все, що відбувається без твоєї згоди, – це насильство.

Щоб відкривати школи і займатися дітьми, потрібно, як мінімум, бути неймовірно освіченою людиною в психологічній сфері

Ми всі – маленькі діти в тілах, що постаріли. А в школах натовп дівчаток в постарілих тілах, які не знають, як себе поводити. Їх видресирували, що секс – це погано, тому потрібно принижувати людину, про яку розповіли, що вона займалася сексом. Їх видресирували на те, щоб принижувати і знецінювати.

Замість того, щоб брати на себе відповідальність і протягнути руку дітям, велика частина колективів у школах і досі заснована виключно на булінгу. У них немає хорошої психологічної освіти, їх до дітей взагалі підпускати не можна. Щоб відкривати школи і займатися дітьми, потрібно, як мінімум, бути неймовірно освіченою людиною в психологічній сфері, в тому числі, і в сексуальному навчанні. Треба розуміти, чому не можна дівчаток називати «шалавами» чи повіями.

«У мене були спроби суїциду»

Ілюстративне фото
Ілюстративне фото

Мені ніхто не допомагав. Я була зовсім одна. Те, чого люди страшенно бояться, я вже прожила в юному віці. Це дуже загартовує. Тобі вводять вірус, з яким ти впораєшся чи ні. Мені довелося пройти 15 років подальшого життя, щоб зрозуміти, що самотність – це дуже класно. Мені знадобилося 15 років, щоб прийняти себе і свої вчинки. Найголовніше було – зрозуміти, що ти не паскудна. Весь цей час мені втовкмачували, що я нікчема і лайно, яке має здохнути. І у мене були спроби суїциду. Коли тебе знищують, значить, ти комусь заважаєш, значить, я – погана, і треба померти...

Майже за кожного вбивцю насправді винне суспільство. Вбивцями не народжуються, вбивць виховують

Я майже перестала ходити до школи. Це не був офіційний екстерн, але в принципі я все здавала екстерном. Коли на мене почали тиснути оцінками, я почала бунтувати... Мене довели до психозу. Якщо ми говоримо про школярів, які стріляють або вбивають, то ми говоримо: «Який жах, як його погано виховали!» А майже за кожного вбивцю насправді винне суспільство. Вбивцями не народжуються, вбивць виховують, якщо ми не говоримо про генетичні мутації, якщо людина народилася з певними психічними хворобами. Всі інші страждають зі своїм болем.

Я не звинувачую нікого в тому, що мені не протягнули руки допомоги. Точно хтось знав, що це було по п’яні. Невже ні в кого не виникла думка, що мій друг зробив дуже погану річ? Легше посміятися, навіть якщо і закралася думка, що, блін, він же її зґвалтував. Той хлопець з 11-го класу був хорошим хокеїстом, з ним було зручно дружити. Якщо ти щось добре робиш, тобі пробачать усе. Якщо ти домінанта, альфа, ти можеш робити що завгодно...

«Пострадянський простір живе за законами ГУЛАГу, де дівчинка завжди винна»

Мене дуже вразило новина про пропозицію міліції, щоб лікарі повідомляли про статеве життя білорусок до 16 років. Хоча потім влада запевнила, що так не буде, проте, це змушує замислюватися. Кожна дівчинка має право на своє інтимне життя, вона не зобов’язана про це розповідати ні мамі, ні татові, ні міліції. Я б навряд чи розповіла цю історію, якби не пройшла свій шлях, якби не захотіла розповісти про те, як робити не можна. Міліція заточена на те, щоб допитувати і знаходити злочинця, вона не навчена м’яким методикам психологів. Це перш за все робота професійних психологів зі стажем, які знають, як можна поговорити з людиною, не роблячи їй нової травми.

Ми збираємо травми по життю, як гриби. Це страшний біль, і навіщо його множити. Міліція не може, в принципі, займатися тим, щоб їм розповідали, хто з ким спав, чи був секс. Законні представники – це батьки, і їм треба налагоджувати контакт із дітьми. Хлопчиків до гінекологів не поведуть. Вони можуть далі займатися мастурбацією, сексом, їм ніхто нічого не скаже.

Пострадянський простір живе за законами зони ГУЛАГу, де дівчинці не можна робити приємно, де вона завжди винна, а хлопчик може зробити і те, і це. Багато зонівських забобонів стосовно сексу... Гіпотетично ми можемо отримати одне цькування за іншим. Перш, аніж приймати правила такого характеру, потрібно дізнатися про компетенцію, бо ні в педагогів, ні в міліції немає компетенції займатися такою справою.

Що допомогло позбутися травми

Людина вигадує свій образ, який не збігається з реальністю, щоб відповідати очікуванням суспільства. Ми всі живемо в вигаданих світах, а робимо все зовсім по-іншому

Все починається з правди. Коли приходите до психотерапевта, то протягом першого року вас навчатимуть говорити чесно, не звинувачуючи нікого, згадувати, що було і що відчували. Мені це допомогло. Потрібен час. Треба визнати своє безсилля. Людина вигадує свій образ, який не збігається з реальністю, щоб відповідати очікуванням суспільства. Ми всі живемо в вигаданих світах, а робимо все зовсім по-іншому. Щоб бути самій із собою щирою, в моєму випадку потрібно було пройти через страшний психологічний біль, цькування і найрізноманітніші вчинки. Якщо ти розумієш, що ти сам не можеш собі допомогти, починається шлях до одужання і ти звертаєшся до фахівця. Це довгий і складний шлях.

Повна версія статті на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода. Над перекладом і адаптацією тексту працювала Людмила Ваннек.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG