Доступність посилання

ТОП новини
23 Жовтень 2019, Київ 18:47

Історія першої ракетки України. Інтерв'ю з Артемом Почтарьовим


Артем Почтарьов

Коли ви востаннє грали в бадмінтон? Але не пляжний, де повільно відбивають волан і лише одиниці готові падати на коліна та стрибати заради високих подач. А в олімпійський… Там, де потрібно працювати ногами, не гірше, ніж боксери на ринзі; де швидкість волана досягає 300 кілометрів на годину; де спортсмен за одну гру, враховуючи всі стрибки, прискорення та ривки, долає 10 кілометрів. Сьогодні, 24 червня, на ІІ Європейських іграх свою боротьбу за нагороди розпочинає перша ракетка України Артем Почтарьов. Про «родзинки» та фінансування бадмінтону, зміни в українському спорті та свої таємниці він розповів Радіо Свобода.

7.45. Харків. На всю тренувальну залу чується гучний сміх Артема Почтарьова. Він – перша ракетка України, але жодної зіркової хвороби. Зі всіма спортсменами спілкується та жартує. Такий собі хлопець-друзяка.

«Це він до тренування такий балагур. О 8-й годині розпочнеться робота, тож одразу зміниться», – каже тренер Артема Геннадій Махновський.

І дійсно, коли починається тренування, Почтарьов немов перемикається – серйозний, відповідальний, сконцентрований.

«Він – дуже працьовитий. Його цікаво тренувати, бо він знає, чого хоче, і йде до цієї мети, тому чує мої настанови й все виконує. Відповідально ставиться до всіх тренувань, не дозволяє собі розслаблятися», – розповідає тренер.

Ви колись чули, як «співають» волани? Коли стоїш біля сітки, а в цей час одразу 8-10 пар грають у бадмінтон і постійно летять волани. Це якась своя музика. Незвична, але чудова. Заворожує...

Нарешті, тренування завершене, і змучений, але щасливий Артем Почтарьов відповідає на запитання.

– Хто буде вашим головним суперником?

– Моя мета – виграти, але неважливо в кого. Буде групова система, тобто 100%, що один з моїх суперників – це топовий бадмінтоніст Європи. Хто саме? Ще не знаю. Але це не головне. Потрібно викладатися в грі проти будь-якого суперника.

– Які шанси збірної України з бадмінтону вибороти нагороди на Європейських іграх?

– Все вирішуватимуть склади підгруп і, звичайно, стан спортсмена – фізичний і психологічний. Може неочікувано у фінал пробитися спортсмен, якого взагалі ніхто не розглядав як головного конкурента.

– Така собі «темна конячка»...

– Так. Може, травмувався його суперник, може, перехвилювався топовий спортсмен, а цей був спокійний та працював на 100%, і ось він неочікувано у фіналі. Тобто у бадмінтоні не можна сказати: «У цій грі переможцем буде…». Ігри все вирішать.

– Часто чуємо, що напередодні ігор – Олімпійських, Всесвітніх, Європейських – спортсмени «згоріли». І більшість збірних не можуть похизуватися роботою із психологом в команді. Ось наскільки для вас підтримка таких спеціалістів під час ігор важлива?

– У нас теж немає психолога в команді. Зазвичай цю роботу виконує тренер. Він допомагає настроюватися на гру. Крім того, ти сам читаєш спеціалізовану літературу, слухаєш якесь аудіо. Тобто самостійно шукаєш свою «формулу» психологічної підготовки. Але я вважаю, що психолог в команді – це дуже важлива складова перемоги. Все ж таки це – спеціаліст, який зможе знайти ключик до кожного спортсмена у будь-якій ситуації.

– Ми зустрілися з вами о 8-й ранку на вашому першому тренуванні. Який взагалі у вас ранок?

– Щодня в мене дзвонить будильник о 6.40 і я його кілька разів вимикаю та ставлю на іншу годину. Так, приблизно до 7.00. Встаю, чищу зуби, йду снідати – це чай з бутербродами, наприклад, та йду на тренування.

– Скільки зазвичай у вас тренувань?

– Двічі на день. Вранці з 8-ї до 10.30 і ввечері. Ось тут вже можуть бути і дуже пізні тренування, і десь о 16.00. Це тренер спеціально робить, щоб підготувати нас до змагань в іншому часовому поясі. Ми тут спати вже хочемо, а нас тренують (сміється – ред.). Насправді такі пізні тренування важливі. У мене були турніри, які за нашим часом розпочиналися о півночі. І важко дуже організму перемкнутися на таку часову зміну.

– А ви взагалі – сова чи жайворонок?

– Жайворонок. До вечора я вже втрачаю сили та працьовитість. Я взагалі люблю принцип – вранці все зробив і вільний увесь день. А коли старт ввечері, я звичайно граю, куди ж я дінуся, але статистика показує, що краще виступаю, якщо матчі зранку.

– Чи контролюєте своє харчування?

– Такої програми, щоб рахувати калорії, у мене немає. Все можна їсти, але знати міру. Звичайно, що не їм дуже жирне, обираю лише зварене, свіжі овочі, салати.

– Чому обрали саме бадмінтон?

– Я сам з маленького містечка Лисичанська в Луганській області. Спочатку пішов на карате і займався б цим видом спорту, але в родини не було грошей на кімоно. А мій старший брат на той момент вже займався бадмінтоном. Мене відводили до дитячого садочка, а звідти забирати було нікому, бо батьки працювали до ночі. Тож йшов з братом на тренування. Там бавився, грався, а з часом тренер запропонував також займатися. Як сказав, побачив в мені потенціал.

– Не з’являлося бажання взяти іншу ракетку?

– У сквош трохи грав, великий теніс не пробував, а ось настільний теніс мені дуже подобається. Гра дуже динамічна, ракетки менше, ніж наші, чим і цікаво. Але насправді нам не бажано грати тривалий час іншими ракетками, бо потім в бадмінтоні ти просто втрачаєш відчуття простору.

– Ви сказали, що карате закинули, тому що не було грошей на кімоно. Чи затратний бадмінтон?

– Для початку потрібне невеличке фінансування. Якщо ми кажемо про дитину, то все екіпірування вийде десь у 100 доларів. Але дитина буде забезпечена на рік – ракеткою, поки не зламається, кросівками, поки не зітруться, одягом, поки з нього не виросте. 100 доларів на рік – це трохи більше ніж 200 гривень на місяць. Це не ті гроші, які зараз вкладають в інших видах спорту. Наприклад, у футболі за кілька уроків ви сплатите двічі-втричі більше.

Але, знову ж таки, все залежить від того, чого хочуть батьки: щоб дитина займалася для здоров’я чи стала чемпіоном. У цих двох ситуаціях буде різний підхід і фінансування. І потрібно бути готовим, що варто буде жертвувати чимось. Не можна класно вчитися і цілими днями бути в школі чи в інституті, і ще знаходити купу часу на те, щоб тренуватися та ставати чемпіоном.

– Чим жертвували ви?

– Відмовився від зустрічей з друзями. Майже не гуляв. Навчання в школі, а потім на тренування, і так до 9-ї вечора. Потім домашнє завдання. І тобі взагалі нічого вже не хочеться, крім сну. Якщо гуляв, то лише у вихідні, але дуже мало. Грав іноді у футбол з друзями, але ніколи не міг собі дозволити порушити режимне життя. А хотів іноді свободи і навіть кілька разів кидав спорт.

– А чому поверталися?

– Вперше батьки сказали: «Ні! Ти будеш займатися». Вдруге сказали: «Якщо не хочеш, то ніхто примушувати не буде». І ось я два тижні побув вдома, нічого не робив і реально засумував. Зрозумів, що хочу на тренування, тому повернувся усвідомлено. Потім переїхав до Харкова, знову відмовився від всіх зустрічей, крім тренувань та змагань. І не прогадав з цим.

– Скільки грошей ви витрачаєте, щоб займатися бадмінтоном?

– Уже нічого не сплачую, бо на тому рівні, коли є спонсор та підтримує федерація. Спонсор надає все екіпірування: ракетки, кросівки, футболки, шкарпетки, шорти. Це безкоштовно для мене. Я ж рекламую їх своїми виступами.

– А тренувальні збори та виступи?

– Я вважаю, що якщо ти – перший номер країни, виступаєш під її прапором і сплачуєш собі турніри та екіпірування, а держава взагалі нічого не робить, то треба зав’язувати з таким видом спорту.

У нас змінилося керівництво в федерації. Тепер всі змагання фінансує саме федерація. Я не можу сказати, що у нас все настільки круто, що ми жируємо – мовляв, приїжджаю на змагання, а у мене там готель люкс. Ні. Нас фінансують набагато краще, ніж кілька років тому. Проте, звичайно, є країни, в яких виділяється грошей більше. Але наразі нам цього вистачає, щоб бути на всіх необхідних турнірах.

Але фінансування – це не єдина складова, яку треба мати, щоб країна розвивала конкурентний вид спорту. Інфраструктура, поява нових залів, розвиток дитячого спорту...

– В Україні з цим проблеми?

– Так. Але нова федерація над цим працює. У нас навіть з’явився свій центр, де тренується збірна.

– Що би ви зараз змінили в українському спорті? Як би популяризували саме бадмінтон?

– Будував би більше спортивної інфраструктури. Бо чим більше центрів буде, тим більше дітей займатиметься. Працював би з дітьми: щоб було більше їхніх зустрічей з відомими спортсменами. Вони бачать приклад і хочуть боксувати, як Ломаченко, виступати, як Верняєв. Чим частіше відбуватимуться такі зустрічі, тим більше дітей буде в спорті.

Але популяризація – це спільна робота федерації, спортсменів, ЗМІ та міністерства. І спорт має бути безкоштовним, хоча б на дитячому рівні. Бо для когось 300 гривень на місяць за секцію – це не гроші, а для інших – серйозні витрати. І скільки разів було, що у спорт не мали змоги потрапити талановиті діти, бо не було грошей, і все ж таки комусь щастило, що їх побачив випадково десь на вулиці тренер. Ми ж не знаємо, скільки таких талановитих не побачив тренерський склад, і вони так і залишилися поза спортом.

– Європейські ігри – це ще й відбір до Олімпіади в Токіо. Це додаткове психологічне навантаження?

– З 1 травня 2019 року до 1 травня 2020 року я буду знаходитися в стресі. Бо ми постійно плануємо, оговорюємо з тренером та федерацією, де мені краще виступити, де набрати необхідні очки. І це дійсно головний біль. Тому кожне змагання – це хвилювання і навантаження. Але просто потрібно виходити й показувати свій максимум.

Потрібно ніколи не здаватися. Були такі ігри і моменти, коли взагалі все падало з рук. Але завжди знаходилися ті люди, які мене підтримували. Якщо ти реально чогось хочеш, то тобі нічого не завадить. Курс визначений, шлях може змінюватися, але ти маєш йти до мети.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG