Todd Prince
Вашингтон – У той час як відносини США з Росією залишаються вкрай прохолодними вже понад п’ять років, від часу захоплення Москвою українського Криму, відносини з Білоруссю, схоже, швидко теплішають.
Після хвилі офіційних зустрічей Вашингтон і Мінськ оголосили в вересні, що знову обміняються послами по більш ніж десятилітній перерві в дипломатичних відносинах.
Але хоча Білорусь останніми роками звільнила політичних в’язнів, ситуація з демократією і дотриманням прав людини в цій країні – а це й була головна причина розриву відносин зі США – ставить її на останнє місце в Європі.
Поновлена прихильність Вашингтону, кажуть аналітики, відображає усвідомлення зміненої реальності. В час, коли Москва намагається пересувати європейські кордони і встановити свою владу в сусідів, інтереси США вимагають зміни стратегії щодо Мінська. Тепер замість ізоляції, що мала на меті змусити Білорусь до демократичних змін, приходить підтримка самої її незалежності від Росії.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко й інші представники еліти цієї країни хочуть «зберегти хоч краплину суверенітету», сказав Радіо Свобода Майкл Карпентер, колишній заступник помічника міністра оборони США, який повів перед у відновленні дипломатичних відносин. «Тому вести з ними справи, а не відштовхувати їх і відмовлятися говорити з ними, – насправді єдиний можливий спосіб», – додав він.
Дії військ Росії поза її межами в часи правління Путіна, включно з захопленням Криму і п’ятиденною війною проти Грузії 2008 року, викликали занепокоєння в Мінську – і в Вашингтоні – щодо планів Кремля стосовно Білорусі.
США хотіли б, щоб у Білорусі не було російських сухопутних сил чи баз на постійній основі, бо це послабило б оборону НАТО в Європі, кажуть деякі аналітики. А контроль Росії над економікою Білорусі дає їй важелі для тиску в переговорах із меншим сусідом.
«Найперший пріоритет – зупинити, а ще краще звернути назад будь-яку подальшу інтеграцію між Білоруссю й Росією, особливо з військового огляду, але також і з економічного», – сказав Радіо Свобода Євген Чаусовський, аналітик у справах Європи неурядової американської компанії у сфері розвідки Stratfor.
Але кроки Вашингтону на підтримку незалежності Мінська мають бути обережними. Якщо це буде сприйнято як сигнал, що залучення США має на меті спротив впливові Росії, це може викликати негативну реакцію Кремля і, можливо, прокласти шлях якраз до того результату, якого Вашингтон прагне уникнути, кажуть аналітики.
«Якщо США втрутяться в намаганні відсунути білорусів від Росії чи мінімізувати російський вплив, це може легко призвести до зворотного і спричинити білорусам тільки більше проблем», – каже Сам’юел Чарап, аналітик вашингтонського дослідницького центру Rand Corporation.
«Якщо ми хочемо протистояти впливові Росії, то це те останнє місце на Землі, де ми можемо очікувати на просту перемогу, – каже Чарап. – Гадаю, варто мати лише скромні очікування і діяти дипломатично».
Можливо, саме тому заступник державного секретаря США Дейвід Гейл, який і оголосив план відновити обмін послами після переговорів із Лукашенком у Мінську 17 вересня, заявив, що Вашингтон «не просить Білорусь обирати між Сходом і Заходом».
Росія звинувачує Захід у тому, що той змусив Україну зробити такий вибір у 2013 році. І те, що сталося там по тому, може бути наукою про труднощі й ризики, пов’язані з відносинами з країнами, що їх Москва хоче втримати у своїй орбіті – чи й іще більше наблизити до себе.
Кремль застосував суміш тиску і заохочень на багато мільярдів доларів, щоб зупинити Київ перед підписанням визначальної угоди з Європейським союзом – і коли президент, якого підтримувала Москва, внаслідок народного повстання втік із України, Росія захопила Крим і заохотила сепаратистів на сході України у своєму невпинному намаганні зберегти вплив на сусіда розміром у Францію.
Стратегічно важлива країна
Білорусь менша, ніж Україна, не має виходу до морів, а її населення менше, ніж 10 мільйонів. Але вона лежить між Сходом і Заходом і межує з членами НАТО Польщею, Литвою і Латвією – а це зміцнює її статус стратегічно важливого гравця в нинішній великій політичній грі між Москвою і Вашингтоном, яку дехто розглядає як «гру з нульовою сумою» у стилі Холодної війни.
Ця країна набула ще більшого геополітичного значення в рівновазі сил у Центральній Європі після 2014 року, і те, що вона вільна від російських сухопутних сил і військово-повітряних баз, зміцнює безпеку НАТО, написав у вересневому звіті президент дослідницького інституту Jamestown Foundation Ґлен Гавард.
Джон Болтон, на той час радник із національної безпеки США, заявив цього місяця після зустрічі з Лукашенком у Мінську, що обидві країни мають проаналізувати взаємні інтереси, незважаючи на «значні питання» до становища з правами людини в Білорусі, частково саме через «геостратегічну ситуацію в цій частині Європи». При цьому він повторив, що політика США полягає в підтримці суверенітету колишніх радянських держав.
Гавард, який був у групі американських аналітиків, що зустрічалися з Лукашенком у листопаді 2018 року, назвав зосередженість Заходу на правах людини в Білорусі «незбалансованою».
Ця зосередженість уже зсунулася по тому, як Росія захопила Крим, каже Артем Шрайбман, політолог із Мінська.
«Протягом останніх чотирьох років кожен американський посадовець починав і завершував свій візит до Мінська заявами про непохитну підтримку незалежності Білорусі. Раніше всі розмови були про права людини», – нагадує він.
Глибокі зв’язки з Москвою
Занепокоєння щодо суверенітету Білорусі виходить із глибоких зв’язків Мінська з Москвою. Білорусь є членом військового альянсу з Росією, відомого як Організація Договору про колективну безпеку. Але Росія, наскільки відомо, не має в Білорусі своїх військ на постійних засадах – і зовсім не тому, що не домагалася цього.
Москва також підтримує застарілу економіку свого західного сусіда дешевими енергоносіями й позиками і споживає понад третину від усього експорту Білорусі, що ще посилює для неї можливості для тиску.
Але останнім часом Кремль почав нові намагання довести до завершення план двадцятирічної давнини створити «союзну державу», який наразі переважно лишається на папері, і домогтися подальшої інтеграції, включно зі спільною грошовою одиницею і зовнішньою політикою. І це викликало в Мінську нервові реакції.
Є побоювання, що зміцнення зв’язків із Росією стане для неї способом поглинути меншого сусіда – і можливим шляхом збереження влади Путіна після того, як 2024 року в Росії збіжить його другий і останній поспіль президентський термін. І ці побоювання вже давно підживлюються заявами посадовців у Москві, включно з президентом – який іще 2002 року натякав, що повноцінний союз перетворить Лукашенка на простого регіонального губернатора.
Разом із тиском за союз прийшла й вимога Кремля дати створити в Білорусі військово-повітряну базу, щоб протистояти збільшеній присутності НАТО у Східній Європі – що, у свою чергу, стало прямим результатом анексії Росією Криму.
У січні заступник міністра закордонних справ Білорусі Олег Кравченко сказав на конференції в Вашингтоні, що Мінськ не вбачає загрози в розширенні присутності військ.
Напружені відносини з Росією
Лукашенко, авторитарний лідер, що незмінно керує своєю країною вже чверть століття, часто робив реверанси в бік Заходу, щоб зміцнити свої слабкі позиції у стосунках із Росією.
Нинішня відлига у відносинах зі США відбувається в час, коли Росія планує з 2024 року правити з Білорусі світові ціни за свою сирову нафту. Поступове підняття цін для Мінська вже починається – і за наступні п’ять років Білорусь втратить до 12 мільярдів доларів надходжень до свого бюджету – якщо тільки Москва не компенсує цього зростання.
Білорусь, що вже постала перед зростанням боргового навантаження, буде змушена скоротити соціальні витрати, попередив Світовий банк. І така енергетична політика Росії розлютила Лукашенка.
«Я розумію ці натяки: отримайте нафту, але давайте руйнуйте країну і вступайте у склад Росії… Шантажувати нас, намагатися нахилити, стати коліном на груди – марно!» – заявив він.
«Якщо нас хочуть… поділити на області і впхнути в Росію – цього не буде ніколи», – додав Лукашенко.
Білорусь у серпні найняла одного вашингтонського лобіста, щоб він допоміг країні позбутися санкцій і закупити американську нафту. Карпентер, колишній чільний посадовець Міноборони США, а нині старший директор американського аналітичного Центру Пенна-Байдена, називає це піар-кроком із метою «дати ляпаса» Росії за її нову енергетичну політику.
Тим часом через місяць після згаданого гострого виступу Лукашенка Кравченко сказав у Вашингтоні, що його країна не має наміру класти край своїм «особливим відносинам» із Росією.
«Білорусь не має планів повертатися спиною до Росії. Вона завжди залишатиметься стратегічним партнером», – сказав він на конференції Атлантичної ради, неурядового дослідницького центру у США.
Кравченко також намагався вгамувати очікування від відновлення повноцінних дипломатичних відносин зі США.
«Коли ми повернемося до нормального стану, коли ми повернемо послів, – а це ще протриває якийсь час, – тоді й побачимо, чи можливий іще якийсь подальший прогрес», – сказав чільний білоруський дипломат.
Санкції США
Відносини Вашингтону з Мінськом, і так уже давно погані, ще погіршилися в березні 2006 року, коли влада Лукашенка жорстоко придушила вуличні протести після президентських виборів, що їх – як і всі вибори в Білорусі, проведені за влади Лукашенка, – міжнародні спостерігачі визнали не вільними і не чесними.
Лукашенка оголосили переможцем із 84 відсотками голосів, і десятки тисяч людей вийшли на вулиці на знак протесту. Міліція арештували сотні демонстрантів, і адміністрація президента США Джорджа Буша відповіла санкціями проти 9 державних підприємств і 16 фізичних осіб, серед них і проти самого Лукашенка.
2008 року Буш розширив ці санкції через посилення порушень прав людини в Білорусі; Лукашенко відповів вигнанням посла США і ще 30 американських дипломатів із загалом 35. 2012 року вже президент Барак Обама розширив ці санкції далі після ще одних виборів у Білорусі, так само визнаних незадовільними.
Але захоплення Росією українського Криму в березні 2014 року перенесло ці відносини на новий ґрунт.
Уже в вересні того року прем’єр-міністр Білорусі Михайло М’ясникович приїхав до Нью-Йорку на чолі офіційної делегації на перший білорусько-американський інвестиційний форум.
У серпні 2015-го Лукашенко звільнив усіх шістьох засуджених опозиціонерів, які були визнані політичними в’язнями, і США зупинили свої санкції щодо білоруських держпідприємств; уже нині, в вересні 2019-го, в Державному департаменті США повідомили Радіо Свобода, що на цей час не вважають жодного в’язня в Білорусі політичним.
Іще через рік дві країни обмінялися військовими аташе – цей крок, як кажуть аналітики, мав на меті гарантувати, щоб Білорусь не почувалася під загрозою через розбудову військ НАТО в Польщі і Балтії.
Гейл після зустрічі з Лукашенком у Мінську дав знати 17 вересня, що США можуть і далі послабити санкції проти Білорусі – що може допомогти зменшити її залежність від Росії, – якщо ця країна поліпшить становище з демократією.
Білорусь має провести парламентські вибори в листопаді, а президентські 2020 року.
Лукашенко може дозволити ще кільком опозиційним політикам потрапити до парламенту, щоб замирити Захід і послабити санкції, каже Шрайбман, – але це «нічого не змінить, бо парламент і далі повністю контрольований і імпотентний».
