Доступність посилання

ТОП новини

Україна і опоненти Путіна. Київ може використати досвід Балтійських країн


(Рубрика «Точка зору»)

Упродовж 2019 року Москва видала десятки тисяч російських паспортів мешканцям окупованого Донбасу, здійснюючи таким чином гібридну анексію регіону. Київ пообіцяв вдатися до дзеркальних кроків і видавати українські паспорти російським опозиціонерам. Натомість тут краще не копіювати російські кроки, а звернути увагу на досвід Балтійських країн, які в різний спосіб взаємодіють із опонентами російської влади, не надаючи їм свого громадянства.

Напередодні «нормандського саміту» в Парижі МВС Росії повідомило, що російські паспорти отримали близько 125 тисяч осіб, які проживають на території ОРДЛО. Підставою для цього став указ, виданий президентом Володимиром Путіним у квітні цього року. Розрахунок очевидний: не бажаючи відкрито анексувати цю територію, Росія водночас посилює тут свій вплив, створюючи додаткові підстави для втручання в українські справи.

Президент Росії Володимир Путін та російські паспорти (колаж)
Президент Росії Володимир Путін та російські паспорти (колаж)

Реагуючи на дії Кремля, президент Володимир Зеленський у серпні видав указ, яким спростив процедуру набуття українського громадянства для захисників України і політично переслідуваних росіян.

Чи личить опозиціонеру чуже громадянство?

Зеленський вчинив симетрично щодо дій Путіна. Утім, Москва діє в імперській парадигмі. Натомість Україна намагається вирватися з пазурів імперії. Тому це якраз той випадок, коли доцільніше діяти асиметрично.

В одному указі президент поєднав дві категорії осіб: тих, хто зі зброєю в руках боронив Україну (громадян Росії зокрема) і тих, хто є опонентом чинної російської влади. Між тим, перші мають особливі заслуги перед Україною і, безперечно, на цій підставі можуть розраховувати на українське громадянство. Натомість другі залишаються в суто російській парадигмі і, чесно кажучи, незрозуміло, для чого їм український паспорт? Адже, отримавши українське громадянство, ці люди перестають бути російськими опозиціонерами і мають переходити на український порядок денний. Якщо ж вони залишаються опонентами Кремля, то українське громадянство для них просто зайве. Вони мають міркувати над сакраментальним питанням: як їм облаштувати Росію? І краще це робити, залишаючись громадянином тієї держави.

Це зовсім не означає, що Україна має ігнорувати російських опозиціонерів. Але навіщо їх одразу робити співвітчизниками?

Демонстративне спалення своїх паспортів. У такій спосіб Михайло і Міра Кузнєцови, які мешкали у Санкт-Петербурзі, висловили свій протест проти агресії Росії щодо України. Львів, 6 травня 2014 року
Демонстративне спалення своїх паспортів. У такій спосіб Михайло і Міра Кузнєцови, які мешкали у Санкт-Петербурзі, висловили свій протест проти агресії Росії щодо України. Львів, 6 травня 2014 року

Литовський майданчик для «Вільної Росії»

У питаннях взаємодії із російським політичними втікачами українській владі варто звернути увагу на відповідний досвід Балтійських країн, які в різний спосіб активно взаємодіють із російськими політичними втікачами.

Найприхильнішою до російських опозиціонерів є Литва, яка стала головним майданчиком російської опозиції. За останні роки саме тут найбільше російських втікачів отримали політичний притулок і допомогу. Саме у Вільнюсі відбувається щорічний «Форум вільної Росії». До речі, як показує досвід цього «Форуму», чимало російських опозиціонерів мислять у тій самій імперській парадигмі, що й чинний господар Кремля.

Естонія надає політичний притулок насамперед активістам фіно-угорських організацій, які зазнають переслідувань з боку російської влади. Щодо інших росіян, то їм також допомагають, але в інший спосіб. Скажімо, російський опозиціонер радше отримає тут дозвіл на проживання чи багаторічну трудову візу, але не статус політичного біженця. Так роблять, аби не йти на конфронтацію з Москвою.

Нарешті, Латвія, як правило, взагалі уникає мати справу із російськими втікачами. Показовий випадок із всесвітньовідомим шахістом і російським опозиціонером Гаррі Каспаровим, який хотів отримати латвійське громадянство «за особливі заслуги», але, в підсумку, так і не отримав. Із трьох держав регіону саме Латвія має найбільшу чисельність російськомовних громадян і осіб без громадянства (їх тут називають «сіропаспортниками»), а тому не хоче зайвий раз ускладнювати відносини ні з ними, ні з Москвою. Утім, саме в Ризі опинилися деякі російські опозиціонери після того, як отримали політичний притулок у сусідніх державах чи в інший спосіб легалізувавшись в ЄС.

Причому, росіян, які на тих чи інших підставах претендують на постійне проживання в одній із Балтійській держав, заохочують скласти іспит на знання місцевої мови. У державах Балтії російським опозиціонерам надають притулок і допомогу, але їх жодним чином не заохочують до того, аби вони ставали литовцями, естонцями чи латишами.

***

Загалом, із наданням громадянства треба бути обачним. У ситуації із Міхеїлом Саакашвілі попередній президент показав доволі недбале ставлення до питання громадянства: спочатку надав, потім забрав… Чинному главі держави варто обережніше ставитися до цього питання, аби уникнути подібних ситуацій.

Дмитро Шурхало – журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG