Доступність посилання

ТОП новини
23 січня 2020, Київ 02:11

Обмін, беркутівці та фіаско пресслужби Офісу президента. Оцінка того, що сталося


Ольга Решетилова, координатор Медійної ініціативи за права людини

(Рубрика «Точка зору»)

Ольга Решетилова

Немає таких слів, які передали б те, що я пережила за крайній тиждень.

1. Невідворотність покарання в Україні як обов’язкова умова справедливої держави.

2. Звільнення всіх наших громадян, утримуваних окупантом, бо ми країна, де Людина – найвища цінність.

Над втіленням у життя цих двох тез я власне і працюю. Не знаю, скільки. Чотири, п’ять, шість років... Але це ті роки, які можна рахувати як один за п’ять.

І от зараз я, як і кожен свідомий громадянин, мала робити власний моральний вибір. Вибір між двома найвищими пріоритетами. Сказати, що мій мозок вибухав – не сказати нічого. Я була в близькому до депресивного стану від безвиході і неможливості щось змінити.

Я не була в суді над беркутами і під СІЗО, хоча прекрасно розумію тих, хто там був і чому вони там були.

Але.

Я не погоджуюсь з тими, хто каже, що в суді над беркутами було поховано правосуддя.

Бо його ніколи не було.

Чуєте? НІКОЛИ.

Особливо це стосується процесу взаємного звільнення, чи так званого обміну.

Ви тільки зараз побачили, як це відбувається, а ми роками на це дивилися, розповідали вам про це, кричали, пропонували зміни, проводили круглі столи, закриті і відкриті зустрічі з суддями. Ми казали: те, що ви робите, – незаконно, і всі з нами погоджувалися, але ніхто нічого не робив.

Те, що зробив Руслан Рябошапка, офіційно підписавши розпорядження прокурорам звільняти людей для обміну, попередні генпрокурори робили по дзвінку і так само з перегинанням через коліно. Завжди.

Коли, наприклад, готувалося звільнення Вишинського (а воно готувалося кілька разів) я писала про те, хто візьме на себе відповідальність наступити на горло правосуддю? Бо це були перші тижні президентства Зеленського, і в ОП ще дуже боялися втручатися в правоохоронно-судову систему.

Після обміну 2017 року я вам тут цитувала абсурдні судові рішення, якими звільнялися з-під варти обвинувачені для обміну. Пам’ятаєте, як тоді спочатку звільнили з-під варти 17 росіян, а коли ми підняли кіпіш, що вони потрібні для обміну на політв’язнів, їх терміновими судовими засіданнями повернули назад під варту. Що це, друзі, правосуддя? А для росіян це пряма дорога в ЄСПЛ, де Україна, звісно, програє і буде виплачувати їм компенсацію.

Я вже мовчу про страшні історії маленьких обмінів, на які всім було плювати. А ви навіть не уявляєте, скільки там всього цікавого.

Я до того, що Рябошапка взяв удар на себе за політичне рішення, а не став підставляти підлеглих і суддів, як це робилося раніше. І можете кидати в мене тапками, в мене це викликало повагу. Якщо це слово може бути доречним у даному контексті.

А тепер про те, що мені виносило мозок найбільше:

Комунікація, а точніше її відсутність.

Про те, що беркут у списках, відомо було вже давно.

Скажіть, що заважало Зеленському чи Тимошенку, чи Єрмаку чи будь-кому зустрітися до всього цього трешу з рідними Героїв Небесної Сотні і їхніми адвокатами? Що заважало хоча б спробувати поговорити і переконати?

Що заважало не видавати в ефір ці дебільні меседжі, які розділяли суспільство на тих, хто проти звільнення беркутів, і тих, хто за обмін? Я не знаю, чи усвідомлюють це в ОП, але вони створили штучний поділ, якого не існує в природі. Бо серед притомних громадян немає таких, хто проти звільнення полонених і хто проти покарання беркутів і розслідування справ майдану.

Ну і, звісно, останнє, яке просто добило, – це недопуск українських журналістів на Майорськ і те, що ми всі змушені були дивитися і цитувати «сєпарів». Це повне фіаско пресслужби ОП, після якого вона повинна бути звільнена всім складом.

Заява Гризлова про те, що з Україною досягнуто домовленості про не переслідування звільнених нами злочинців.

Да щас.

Мені глибоко все одно, яких домовленостей щодо цього досяг Гризлов і чи пішов у них на поводу Зеленський. Ми будемо добиватися змін у законодавство, щоб кожного з цих покидьків засудити заочно і завершити розслідування по них. Ми будемо переслідувати їх інформаційно, описуючи кожну справу, готуючи звіти, перекладаючи їх усіма можливими мовами і розповсюджуючи де тільки можна.

І якщо в ОП і ГПУ з цим не згодні, то раджу готуватися до війни.

Учора там на летовищі були і рідні тих, хто залишився в полоні. Приїхали мама Романа Онищука, бійця 24-ї бригади, викраденого неподалік Лисичанська у червні 2015 року, і сестра Сергія Хотєнова, солдата ротно-тактичної групи 169-го центру, який, поранений, потрапив до полону під час боїв за Дебальцеве.

Вони знали, що їхніх рідних цього разу не віддадуть, але приїхали, сподіваючись на диво. На них неможливо було дивитися без сліз.

У полоні на Донбасі, в окупованому Криму і Росії залишається ще дуже багато людей. І немає жодного запобіжника, що не буде нових полонених і політв’язнів.

Попереду ще довга боротьба і, судячи з усього, не одне звільнення.

Що зараз повинна була б зробити наша турбо-Верховна-Рада?

Прийняти всі необхідні законодавчі акти, які б регулювали звільнення осіб, утримуваних у зв’язку із конфліктом, визначали б їхніх статус і соціальні гарантії (це законопроєкт в ОП, його дуже довго аналізують їхні юристи), гарантували б проведення розслідування і встановлення правди, незалежно від процесів обміну.

Звільнення були б неможливі без роботи багатьох людей і організацій. Я не буду тут тегати всіх, щоб не дай Боже нікого не забути. Але нам усім дуже пощастило, що вони є в нашій країні.

Ну і, звісно, терпіння і наполегливість рідних, якими я завжди захоплююся. Ви надзвичайні.

Здається, виговорилась.

Вибачте за багато тексту. Сподіваюся, це останнє серйозне, що я пишу в цьому році.

Дуже хочеться відпочити.

Ольга Решетилова – координатор Медійної ініціативи за права людини

Оригінал тексту – фейсбучна сторінка

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG