«Завдяки СОVID-19 ми дізналися, що погано поінформовані, що приймаємо міжнародні принципи, але здебільшого не застосовуємо їх» – короткий фрагмент із нещодавньої статті Філіпа Сендса, професора права в Університетському коледжі Лондона. Яким чином пандемія СОVID-19 вплинула на різні галузі міжнародного права? Які виклики створила та які висновки мають бути зроблені? Радіо Свобода продовжує досліджувати за допомогою юристів-міжнародників.
Одна з найбільш резонансних подій останніх днів навколо пандемії COVID-19 – призупинення фінансування Всесвітньої організації охорони здоров’я найбільшим донором – Сполученими Штатами Америки. На рішення Дональда Трампа негативно відреагували генеральний секретар ООН Антоніо Ґутерріш та засновник компанії Microsoft Білл Ґейтс, фонд якого є другим найсуттєвішим джерелом фінансування організації.
ВООЗ vs COVID-19
11 березня 2020 року – вдруге за останні 11 років – Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила про пандемію. На той момент у світі було вже зафіксовано понад 120 тисяч випадків COVID-19 у більш як 110 країнах, а кількість летальних випадків перевищила чотири тисячі. До того спалах коронавірусу, який ще не мав офіційної назви та йменувався «уханським» (від міста в китайській провінції Хубей, звідки пішло його розповсюдження – ред.), ВООЗ називала «надзвичайною ситуацією, що має міжнародне значення».
Чи могла у випадку з COVID-19 ВООЗ відреагувати більш оперативно? Чи вдасться організації залишитись керівним органом у боротьбі проти коронавірусної хвороби? Точка зору експертки з міжнародного права охорони здоров’я, кандидатки юридичних наук Наталії Хендель:
– Оперативність Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) безпосередньо залежала від наявної інформації від держав. Відповідно до Міжнародних медико-санітарних правил (останню редакцію Правил було прийнято у 2005 р., вони є обов’язковими для 194 держав – ред.), держави зобов’язані інформувати ВООЗ щодо епідеміологічної ситуації. Відповідно до статті 6 Правил, про надзвичайну ситуацію у сфері охорони здоров’я вони повинні повідомляти протягом 24 годин.
Навіть якщо звинувачення на адресу Китаю про не виконання зобов’язань щодо своєчасного та оперативного сповіщення про інфекційне захворювання виявляться обґрунтованими, це не зменшує відповідальності ВООЗ за деяку запізненість та обмеженість заходів на початку пандемії.
З іншого боку, розвиток пандемії був настільки несподіваним, що ще у січні важко було уявити можливі наслідки. Тому важливо з’ясувати допущені помилки, внести зміни в міжнародно-правове регулювання боротьби з інфекційними хворобами, у тому числі щодо відповідальності держав та міжнародних організацій.
Водночас альтернативи міжнародному співробітництву у цій сфері немає, як немає на нинішньому етапі альтернативи ВООЗ. Скажімо, теза Великої Британії з цього приводу звучить так: «Коронавірус – глобальний виклик. Важливо, щоб держави спільно працювали над усуненням загальної для всіх загрози». Британський уряд підтвердив, що продовжить фінансувати ВООЗ, попри рішення Сполучених Штатів призупинити власні внески.
Зазначу, що будь-яка міжнародна міжурядова організація має права та відповідні обов’язки згідно зі статутом, як і держави-члени цієї організації. Для Всесвітньої організації охорони здоров’я це Статут ВООЗ 1946 р., який носить унікальну назву «Конституція ВООЗ». Міжнародна організація може нести відповідальність як на основі свого Статуту, так і на основі звичаєвих норм міжнародного права, що кодифіковані у Проекті статей про відповідальність міжнародних організацій.
Держава – в даному випадку йдеться про США – має право зупинити фінансування міжнародної організації відповідно до положень Статуту.
Якою може бути процедура розслідування дій Китаю?
У світі чимало політиків, державних чиновників, науковців вважають, що Китай мав попередити про глобальну загрозу раніше – КНР звинувачують у несвоєчасному інформуванні Всесвітньої організації охорони здоров’я, приховуванні реальної статистики захворюваності на COVID-19. Хто може розпочати процедуру розслідування дій Китаю? Точка зору доцента кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Шевченка Захара Тропіна:
– Міжнародна процедура розслідування дій Китаю може бути реалізована зокрема в межах ВООЗ. Це один з можливих міждержавних засобів вирішення міжнародних спорів, що може бути застосований.
Гіпотетично також можна ініціювати судовий або арбітражний розгляд справи. Але існує істотна перепона: розгляд спору міжнародною судовою або арбітражною установою можливий лише якщо його учасники надали згоду на таку процедуру. Наразі відсутні міжнародні договори, які б гарантували можливість ініціювати судовий процес проти Китаю на міждержавному рівні.
Міжнародні медико-санітарні правила, в порушенні яких в основному і звинувачують Китай, передбачають лише процедуру переговорів як засіб вирішення спорів між державами з питань їх застосування. Спори між ВООЗ та іншими державами щодо застосування цього документу вирішуються Асамблеєю з охорони здоров’я – найвищим органом ВООЗ, який складається з усіх держав-учасниць цієї організації.
Іншим шляхом можуть бути позови від приватних осіб, які пред’являть претензії в межах механізмів вирішення міжнародних інвестиційних спорів або через національні судові установи. Інвестори можуть звернутись за відшкодуванням шкоди, завданої їхнім інвестиціям на території Китаю, якщо така можливість передбачена відповідними договорами про сприяння і взаємний захист інвестицій.
Тепер щодо національних судових установ. Такі позови можуть бути пред’явленні як на території самого Китаю, так і в деяких інших державах, законодавство яких передбачає можливість судового переслідування іноземних держав приватними особами.
Наприклад, законодавство США дозволяє приватним особам пред’являти позови проти іноземних держав у разі порушення останніми міжнародного договору за участю США. Така практика стосується найтяжчих злочинів проти міжнародного права. Проте, враховуючи обставини, не виключено, що суди США підтримають позови проти Китаю стосовно невиконання ним настанов Міжнародних медико-санітарних правил.
Як європейська судова практика адаптується до нових обставин?
Днями Консультативна місія Європейського Союзу (КМЄС) з реформування сектору цивільної безпеки, що в Україні працює від 2014 року, організувала та провела вебінар для суддів 11 судів Одеської та Миколаївській областей за участі їхніх колег з Італії, Німеччини, Великобританії та Фінляндії. Судді з країн Євросоюзу ділилися досвідом роботи за умов карантинних обмежень, повідомляє пресцентр КМЄС .
Так, італійський суддя Роберто Вендітті навів дані, що близько 80% його колег наразі працюють віддалено, що судді, прокурори, адвокати визнали ефективність застосування відеоконференцій у певних кримінальних справах.
В Німеччині проводити судові засідання у режимі відеоконференцій заборонено через правила захисту персональних даних, розповіла німецька суддя Крістін Уолтер. Вона працює з колегами по черзі, щоб запобігти контакту між окремими групами суддів, переважно у віддаленому режимі.
Суддя Пасі Кеттула з Фінляндії зазначив, що режим відеоконференцій у його країні застосовується здебільшого під час розгляду цивільних справ за згодою усіх сторін. Оскільки в Фінляндії діють обмеження щодо масових зібрань, всі громадські слухання в судах скасовані.
Заходи альтернативні позбавленню волі
20 березня 2020 року Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням (КЗК) затвердив «Перелік принципів, що стосуються поводження з особами, позбавленими свободи, у контексті пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19)». Документ з 10 основних принципів викладено українською тут. В Раді Європи закликають держави серед іншого частіше використовувати альтернативу взяттю особи під варту в очікуванні суду, вдаватися до скорочення строків позбавлення волі, до умовно-дострокового звільнення та пробації.
Опублікований документ підтримала комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович. До застосування альтернативних позбавленню волі заходів закликала генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич.
Окремі заходи із запропонованих європейськими інституціями вже запроваджено в Італії, Польщі, Франції.
В Україні до омбудсмена Людмили Денісової щодо умов перебування ув’язнених та арештованих під час пандемії COVID-19 з відкритим листом звернулась Національна асоціація адвокатів України.
Чи можуть під час карантинних обмежень місця несвободи залишатися відкритими для контролю й інспектування з боку моніторингових органів? На це питання Радіо Свобода президент Європейського комітету з запобігання катуванням, перший віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Микола Гнатовський відповів стверджувально, зауваживши, що відвідувачі місць несвободи повинні дотримуватись обережності, застосовувати необхідні засоби захисту:
– Місця несвободи завжди відрізнялися підвищеним ризиком неналежного ставлення до осіб, які в них утримуються. Одним із найважливіших засобів запобігання такому ставленню є збереження безперешкодного доступу до них з боку Національного превентивного механізму та міжнародних моніторингових органів, таких як Європейський комітет із запобігання катуванням. Цей доступ має гарантуватися навіть під час епідемії.
Разом з тим, монітори Національного превентивного механізму та їхні іноземні колеги повинні завжди керуватися принципом «Не нашкодь». Це передбачає ретельну підготовку до моніторингу, дистанційне зібрання всієї інформації, яку можна отримати про місце несвободи, перш ніж його відвідати.
Зрозуміло, що візити можуть здійснюватися лише здоровими фахівцями та фахівчинями (принаймні вони не повинні мати жодних симптомів гострого респіраторного захворювання), оснащеними відповідними засобами індивідуального захисту. Особливо обережно слід поставитися до можливого спілкування з особами, що перебувають у групах ризику у зв’язку з пандемією.
Крім того, порадив би включати у кожну групу, що здійснює моніторинг, принаймні одного медика. Іншими словами, неможливо перебільшити значення обережності та здорового глузду з боку моніторів, але їхня робота мусить тривати.
Уроки СОVID-19 для міжнародного права
Правники визнають: пандемія COVID-19 створила для міжнародного права безліч викликів. Експертка з міжнародного права охорони здоров’я, кандидатка юридичних наук Наталія Хендель наводить головні з її точки зору:
– Це питання ефективності міжнародно-правового регулювання в боротьбі з епідеміями та пандеміями; межі обмеження інших прав на користь громадського здоров’я; застосування принципу перестороги у діяльності держав та міжнародних організацій, їхньої відповідальності за порушення цього принципу.
Іншими суттєвими викликами стали, скажімо, проблеми ґендерно зумовленого насильства в умовах карантину, інформаційної безпеки та дезінформації у період пандемії, захисту персональних даних.
Закриття кордонів, впровадження карантинних заходів стали першою, локальною, «імунною відповіддю» суспільства на вторгнення SARS-CoV-2, – вважає завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Національного авіаційного університету Тимур Короткий. Однак, впевнений професор, – не остаточною.
– Глобальній загрозі – така ж відповідь. Саме про неї, про глобальну солідарність, мовиться в резолюції Генеральної асамблеї ООН від 2 квітня 2020 року. Обмін на міжнародному рівні будь-якою інформацією, що дозволить приборкати пандемію, створити вакцину та провести кампанію з вакцинації можуть стати позитивними прикладами міжнародного співробітництва, заснованого на міжнародному праві.
Після перемоги над COVІD-19 очікую на зростання значущості Всесвітньої організації охорони здоров'я одночасно з внутрішньою реформою організації, посилення правотворчості в рамках ВООЗ, покращення міжнародного співробітництва в санітарно-епідеміологічній сфері тощо. Добре попрацювати доведеться і над створенням більш імперативних міжнародно-правових інструментів, передусім у міжнародному екологічному праві. Разом із тим, досягнення у галузі захисту прав людини повинні залишитися незмінними, а обмеження на випадок епідемій – більш прогнозованими та легітимними.
В статті про вплив COVІD-19 на міжнародне право британський професор Філіп Сендс прекрасно підбадьорює нас усіх: «We are adaptable. We cannot act alone» – «Ми здатні адаптуватися. Ми не можемо діяти поодинці».
