Сучасна Італія, симпатичний і впізнаваний «чобіт», створювалася не так давно – у вирі численних воєн між 1830-ми і 1870-ми роками. Ворогів у незалежної Італії було троє: імперська Австрія (Австро-Угорщина), клерикальна Папська держава та самовпевнена Франція, яку підтримували й декотрі інші європейці, які закликали «не розхитувати човен».
Процес народження єдиної держави затягнувся не лише через потужну австрійську воєнну машину, а й через відмінність у баченні національного майбутнього в італійських землях. Це протиріччя найкраще уособлювали два тодішні беззаперечні лідери – родовитий аристократ граф Кавур і сміливий революціонер Джузеппе Гарібальді.
Перший – освічений економіст та витончений політик, який зробив блискучу кар’єру у напівавтономному П’ємонті, частині Сардинського королівства, що перебувало під фактичним контролем Австрійської імперії.
Другий – моряк і син моряка, шкіпер і капітан, і ненависник іноземців-окупантів.
Перший прагнув поширення впливу П’ємонту на дедалі більшу кількість роздрібнених італійських земель, не ставлячи під питання інтереси Парижу, Риму чи Відня. Другий – відчайдушний військовий лідер, природжений полководець, а головне – провісник об’єднання цих земель у єдину національну державу.
Мрія Гарібальді здійснилася. Жодна іноземна сила, жодні інтриги «обережних» європейців виявилися не здатними зупинити волю народу. Так виникла сьогоднішня Італія.
Італійський план чи змова з Росією
Днями МЗС Італії передав на розгляд ООН мирний план для «припинення війни та поетапного врегулювання в Україні».
Чотири етапи італійського плану передбачають:
- припинення вогню та демілітаризацію фронту під наглядом ООН;
- швидкий вступ України до ЄС та її нейтральний статус без приєднання до НАТО;
- угоду між Україною і Росією щодо «спірних територій» Донбасу і Криму для вирішення суперечностей щодо міжнародно визнаних кордонів;
- новий багатосторонній договір про мир і безпеку в Європі.
Навіть без глибокого аналізу зрозуміло, що це план Кавура. Гарібальді розірвав би його на дрібні шматки і вжив добре відоме українцям слово «зрада».
Ні, звинувачувати італійське зовнішньополітичне відомство у зраді нема підстав. А от говорити про нерозуміння авторами причин війни і інтересів України треба. Тим більше, що подібне нейтралістське мислення присутнє не лише в римських владних кабінетах.
Припинення вогню в той час, коли п’ята частина України знаходиться під окупацією не лише неприйнятне з військової точки зору, а й злочинне по відношенню до мільйонів тимчасово окупованих громадян. Що з ними роблять щоденно кремлівські воїни весь світ побачив на прикладі Бородянки, Ірпеня, а зараз і Маріуполя.
Обіцянка Києва не приєднуватися до НАТО – це пряме запрошення імперській Росії повторити агресію, як тільки вона «залиже рани» від теперішньої поразки.
Угоди щодо «спірних територій» бути не може, бо таких нема – усі європейські країни, і Франція, і ФРН, і та ж Італія визнають Україну в її кордонах станом на 1 грудня 1991 року, а отже і з Донбасом, і з півостровом Крим.
Україна визнана світом у кордонах 1991 року
Що ж до ідеї нового багатостороннього договору про мир і безпеку в Європі, то невже у Римі знайдуться політики, які погодяться підписати її з режимом Путіна? З режимом, який убиває власних інакодумаючих громадян, окуповує території суміжних держав і сьогодні вчиняє геноцид проти народу України?
Джузеппе Гарібальді закликав італійців до опору, а далі до визвольної війни. Попри страждання і втрати, пори багаторічні бої і руйнування, завдяки його рішучості й енергії в 1861 році було проголошено єдине Королівство Італія, в якому граф Кавур, до речі, посів пост першого в її історії прем’єр-міністра.
Чому так послідовно і впевнено діяв Гарібальді – зрозуміло. Він був справжнім патріотом і був готовий віддати життя за свободу вітчизни.
Саме так борються за свободу сьогодні українці. У них теж три вороги:
- імперська Російська Федерація,
- ідеологія «русского мира» та її адепт Російська православна церква,
- «обережність» (боягузтво) деяких європейських політиків, в тому числі і в Парижі, які розраховують на повернення «business as usual» з тоталітарною Москвою.
Але Україна повторить шлях Італії. Історія доводить, що це не випадкове пов’язання.
У квітні 1833 року, перебуваючи у плаванні на борту шхуни «Клоринда», молодий Гарібальді зупиняється в українському тоді Таганрозі і вступає до таємного товариства «Молода Італія», яке пропагувало національно-визвольну війну.
Саме на півдні України, в Маріуполі, Одесі, інших містах зосереджувалися гуртки «Молодої Італії», тут формувалася ідеологія, що привела до перемоги .
Україна вдячна за допомогу й ініціативу всім її друзям у світі і насамперед в євроатлантичному просторі, частиною якого насправді є історично, а зараз стає і фактично.
Віримо, що недалекий той день, коли гості з Італії знову зможуть відвідувати звільнений Південь і узбережжя Азову, де набирався вільного духу Гарібальді. Збройні сили України, весь український народ роблять для цього можливе і неможливе.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.
