Він пішов, чи «його пішли»? Борис Тарасюк віч-на-віч із Сергієм Рахманіним у програмі «Дійова особа»

Сергій Рахманін: Наш сьогоднішній гість – людина авторитетна, дуже відома. Біографія цієї людини є дуже багатою.

Борис Тарасюк: У мене на цей рік досить інтенсивна програма і графік візитів. Так що я налаштований на продовження активної та серйозної роботи на посаді міністра закордонних справ.

Однак 30 січня після бесіди з Президентом пан Тарасюк скликає журналістів, аби повідомити, що він вже не є міністром закордонних справ.

Борис Тарасюк: В міжнародному аспекті систематично підривалась цілісність здійснення зовнішньополітичного курсу нашої держави. З такою коаліцією і з таким урядом навряд чи Україну будуть розглядати серйозно як можливого кандидата на вступ до Євросоюзу.

Заяву про відставку одразу ж підписав Президент. Наразі виконуючий обов’язків голови зовнішньополітичного відомства – колишній заступник Тарасюка Володимир Огризко.

Сергій Рахманін: Борисе Івановичу, зараз усіх цікавить, хто стане Вашим наступником. Нагадаю, що серед можливих кандидатів на посаду міністра закордонних справ називають абсолютно різних людей.

Зокрема, Володимира Огризка, Олександра Чалого, Костянтина Грищенка, Романа Шпека. Є доволі несподівані кандидатури на кшталт Арсенія Яценюка, Петра Порошенка, навіть Володимира Єльченка.

Знаю, що некоректно Вас запитувати, кого б Ви хотіли бачити на цій посаді, тим більше, мені відома Ваша точка зору. Радше за все, Ви будете агітувати за Володимира Огризка.

Але я поставлю питання інакше. Хто з цього переліку, на Вашу думку, не має реальних шансів стати Вашим наступником.

Борис Тарасюк: Думаю, більше половини не мають реальних шансів. В той же час я сподіваюся, що знаю прізвище наступника. Я радий, що погляди Президента Ющенка і мій співпали.

Сергій Рахманін: Але Ви прекрасно усвідомлюєте, що аби кандидатура, яку внесе Президент до Верховної Ради, стала міністром, за Конституцією, необхідна підтримка парламентської більшості. Як Вам здається, має Огризко реальний шанс здобути підтримку 226 народних обранців?

Борис Тарасюк: Я прізвище Огризка не називав.

Сергій Рахманін: Добре, не Огризко.

Борис Тарасюк: Як мені відомо, прем’єр обіцяв, що він підтримає, а відтак і фракція, а відтак і коаліція, підтримають ту кандидатуру, яку назве Президент Ющенко, оскільки прем’єр розуміє, що прерогатива тут належить Президенту України.

Попри дискусії щодо того, хто має право звільняти міністра закордонних справ, в Конституції чітко записано, що це кандидатура, яку подає Президент.

Сергій Рахманін: Але з іншого боку, днями міністр юстиції Олександр Лавринович висловив іншу думку. Він послався на 83 статтю Конституції, де записано, що коаліція пропонує весь склад Кабміну. Він вважає за можливе, що коаліція запропонує кандидатуру міністра закордонних справ Президенту.

Борис Тарасюк: Я не ставлю високо на думку міністра юстиції, оскільки пам’ятаю його ще із засідань уряду, коли він був першим заступником міністра Кабінету Міністрів, а потім міністром юстиції. Це не той міністр, який дбає про верховенство права. Це є міністр, який говорить “чєво ізволітє”. Тому його думка мене абсолютно не цікавить.

Якби цього не було записано в Конституції, то може пан Лавринович був би правий. Але в Основному Законі чітко записано, що дві кандидатури – міністра закордонних справ та міністра оборони – подає Президент України.

Сергій Рахманін: Власне, він з цим не сперечається. Він просто говорить, що коаліція має право запропонувати Президенту внести кандидатуру ту, яку обере коаліція.

Але я сподіваюся, що коаліція та Президент порозуміються, і найближчим часом главу МЗС призначать.

Борисе Івановичу, Ви були гостем “Дійової особи” влітку – 15 липня. Тоді коаліція ще не була створена, уряд ще не було сформовано.

Тоді Ви називали варіант створення коаліції “Нашої України” та Партії регіонів бажаним варіантом. Ви говорили, що ці політичні сили репрезентують переважну більшість населення, і задля об’єднання України такий союз є бажаним.

Ви і сьогодні дотримуєтеся цієї точки зору? Якби Ви тоді влітку знали все, що буде пізніше, Ви пропонували б такий варіант?

Борис Тарасюк: Звичайно, якби всі були такими розумними... Звичайно, що ситуація змінюється, і було б дивно з мого боку стверджувати, що сьогодні такий варіант можливий.

Влітку минулого року я як член політради блоку “Наша Україна”, як учасник переговорів за участю Президента Ющенка, ми розглядали такий варіант. Він базувався на щирому прагненні Президента створити широку коаліцію, яка б дала можливість і гарантувала Україні спокійну політичну ситуацію, а відтак спокійний економічний і соціальний розвиток на багато років вперед.

Теоретично така можливість існувала. Але подальші дії після підписання Універсалу національної єдності і подачі кандидатури Віктора Януковича, подальші дії кризової коаліції на чолі з Віктором Януковичем, його уряду, перекреслили всі сподівання, які виявилися марними.

Сергій Рахманін: Тоді, 15 липня, Ви говорили, що є прихильником парламентської форми правління, але ця форма не на часі.

На Вашому прикладі можна пересвідчитися в тому, що Конституція наша далеко не бездоганна. Можу помилятися, але по-моєму ми є унікальною країною, де уряд, фактично, формується двома владними центрами. Двох міністрів подає Президент, а решту – прем’єр і затверджує Верховна Рада.

Чи не здається Вам, що є необхідність прибрати цю недолугість і змінити Конституцію так, щоб все-таки уряд формувався одним владним центром: або президентом, або парламентом?

Чи погоджуєтеся Ви з цією точкою зору? Ви за те, щоб це робив Президент чи щоб це робив парламент?

Борис Тарасюк: Я погоджусь з цією точкою зору. Вважаю, що нинішню кризову ситуацію з міністром закордонних справ було викликано системними кризами, системною проблемою внаслідок змін до Конституції.

Виникла парадоксальна ситуація, якої не існує ніде в світі. Уряд формується більшістю або коаліцією, і це нормальний порядок для будь-яких інших держав, за виключенням двох членів Кабміну, які вносяться на пропозицію президента.

Якби і президент, і більшість належали до однієї політичної сили, то в цьому не було б ніяких проблем. Як це було у випадку з урядом Тимошенко і Єханурова.

Але оскільки ситуація виникла унікальна, коли коаліція шляхом зрад, підкупів була створена антипрезидентська, у президента залишилися конституційні повноваження. І всі ці неузгодженості врешті дались взнаки. Як наслідок - виникла криза.

В будь-якому разі, вважаю, що зміни до Конституції були зроблені поспіхом, в порушення порядку змін до Конституції. На мою думку, вони мають бути скасовані.

Водночас я лишаюся прихильником парламентської форми для будь-якої демократичної країни. Але для України цей час очевидно не настав, і події після літа минулого року це підтверджують.

Сергій Рахманін: Тобто Ви за те, щоб головні важелі впливу на формування уряду мав президент сьогодні. Але в перспективі Ви за те, щоб Україна стала парламентською республікою?

Борис Тарасюк: Так, я вважаю, що 10 років кучмізму привели до розбалансування системи влади, до корупційних схем, тому потрібен був час новому Президенту, Президенту Віктору Ющенко, який є порядною людиною, щоб використати всі важелі глави держави для зміни формату влади, її сутності, а вже потім переходити на парламентську форму.

Сергій Рахманін: Ви говорили про те, що не шукаєте собі роботу, що збираєтеся зосередитися на роботі в Інституті євроатлантичного співробітництва.

Але все-таки, чи надходили Вам пропозиції, зокрема, чи пропонував Вам Президент поїхати послом в якусь країну, наприклад, до США? Чи таких пропозицій не надходило?



Борис Тарасюк: Дякую. Не зовсім так. Я говорив, що роботи мені ніколи не бракувало. А якщо її не було, я сам її знаходив. Я вже, нагадаю, був в опозиції, тим не менше, був достатньо завантажений роботою.

Інститут євроатлантичного співробітництва – це неурядова організація, яку я очолюю на громадських засадах без якоїсь оплати.

Сергій Рахманін: І ще, безумовно, Народних Рух України, який Ви очолюєте.

Борис Тарасюк: Але перш за все, я хотів би назвати НРУ, головою якого я є з травня 2003 року. Звичайно, нинішня відставка надає мені більше можливості займатися політичною діяльністю, зокрема, як голови Народного Руху України.

Нам є, що робити, ми активно працюємо над зміцненням позиції НРУ, а також над згуртуванням усіх патріотично-демократичних сил.

Президент під час нашої зустрічі вніс мені пропозицію щодо можливої роботи, я подякував йому і сказав, що подумаю.

Щодо посади посла, мова про це не йшла. Я не можу погодитися на цю посаду хоча б з огляду на те, що я очолюю НРУ. Я не можу знехтувати довір’ям моїх партійців. Отже, цей варіант виключається.

Є варіанти роботи в команді Президента, але я ще чекаю на розмову з Віктором Ющенком на цю тему.

Сергій Рахманін: До речі, щодо НРУ. Останнім часом з’явилося дві версії інформації у ЗМІ. Автори однієї версії стверджують, що певна частина НРУ виношує плани відсторонення Тарасюка від керування партією.

Чому? Тому що він начебто втратив свою привабливість як перспективний політик для партійного середовища. Поза як повернутися до влади найближчим часом йому не вдасться. І тому є сенс замінити його на якусь більш перспективну фігуру.

Автори іншої гіпотези вважають навпаки, що сьогодні рівень довіри, популярності Тарасюка перевищує рівень популярності Президента. І в разі проведення можливих дострокових парламентських виборів, НРУ може одноосібно увійти до парламенту, не чіпляючись до “Нашої України”.

Що з цих двох гіпотез, з Вашої точки зору, відповідає дійсності? Чи готовий НРУ, в разі можливості проведення дострокових виборів, йти на цю кампанію одноосібно?

Борис Тарасюк: Сергію, може Ви обмовилися, сказавши, що рівень довіри до Бориса Тарасюка вище рівня Президента? Очевидно, Ви мали на увазі вище рівня довіри до руху?..

Сергій Рахманін: Це не моя. Цю точку зору висловив один політолог, який сказав, що не виключає, що особистий рівень довіри до Тарасюка сьогодні перевищує особистий рівень довіри до Президента. Це його точка зору.

Борис Тарасюк: Я не знайомий з результатами цього опитування чи цієї точки зору. Що можу сказати достеменно, і це результат соціологічних опитувань, які замовив НРУ, що рівень довіри до Бориса Тарасюка вищий від рівня довіри до НРУ. І проблема, на жаль, полягає в тому, що Бориса Тарасюка в опитуваннях не ідентифікують з НРУ.

Отже, я повинен більше працювати і допомогти суспільству ідентифікувати Бориса Тарасюка з НРУ. І через Бориса Тарасюка підвищити таким чином привабливість НРУ.

Отже, невірні ті, тобто вони суперечать об’єктивним фактам, що я втратив привабливість. Навпаки, мій рейтинг, якщо судити із соціологічних опитувань, значно зріс, особливо за останні два місяці.

Сергій Рахманін: Я особисто не вірю в можливість проведення дострокової парламентської кампанії. Але припустимо, що це відбудеться, скажімо, влітку чи восени. НРУ готовий брати участь в цій кампанії самостійно?

Борис Тарасюк: НРУ взяв курс на те, щоб готуватися до виборів самостійно. Це програма максимум. Це залежить, коли будуть вибори, чи буде у нас достатньо часу, щоб підготуватися до них як самостійній політичній силі.

В будь-якому разі, ми не відкидаємо можливості блокування. В даному разі наші пріоритети направлені на те, щоб відновити організаційну єдність з УНП, а відтак відновити колись єдиний НРУ, і згуртувати навколо нас всі партії подібного ідеологічного спрямування, тобто патріотичні демократичні сили.



Сергій Рахманін: Тобто Ви не виключаєте такий варіант і з повним оптимізмом вважаєте, що навіть самостійно НРУ може перетнути 4-відсотковий бар’єр. Борис Тарасюк: Це наша мета, але вона не заперечує можливість блокування.

Сергій Рахманін: Так званий об’єднавчий процес. Відтоді, як НРУ розколовся, йдуть розмови про можливість його об’єднання. Нещодавно з такою ініціативою вкотре виступив Президент України Віктор Ющенко. Він сказав, що процес об’єднання двох рухів цілком ймовірний.

Вже потому гостем нашої програми був Юрій Костенко, лідер УНП, який, як я його зрозумів, сказав, що Президент трохи випереджує події, тому що закон про об’єднання громадян, закон про політичні партії не передбачає об’єднання. Тому що хтось до когось має приєднуватися.

І поки ця прогалина не буде скасована, об’єднання двох партій не відбудеться, тому що ніхто не захоче приєднуватися до іншої партії.

Чи вірно я зрозумів Юрія Костенка? Ви такої ж точки зору дотримуєтеся? Чи можливе об’єднання двох цих політичних партій, якщо закон про політичні партії не буде змінений?

Борис Тарасюк: Це можливо за умови, якщо ми домовимося, якою буде назва партії. Я думаю, що логічно було б лишити назву НРУ, це б зняло будь-які проблеми щодо правових аспектів.

Водночас я згоден з Юрієм Костенком, що не треба поспішати. Надто багато було обіцянок суспільству і партіям, що ми об’єднаємося. Ці процеси тривали ще до мене.

Наразі ми поставили досить реалістичну мету – відновити організаційну єдність НРУ та УНП. Ми створили раду двох партій, яка вже почала працювати. Ми плануємо спільні заходи, які спільно реалізуються.

На цьому шляху я бачу перспективу. Якщо нам вдасться відновити організаційну єдність, навчитися співпрацювати, наступним кроком буде об’єднавчий процес. Сергій Рахманін: Тобто поки йде мова виключно про координацію дій, про якісь спільні заходи. Говорити про найближчу перспективу об’єднання двох організацій поки зарано?

Борис Тарасюк: Принаймні я б не роздавав такі обіцянки, тому що їх було в минулому дуже багато. Зараз ми поставили досить реальну мету – навчити наші партійні організації співпрацювати.

Сергій Рахманін: Борисе Івановичу, експерти по-різному оцінюють Вашу діяльність на посаді керівника зовнішньополітичного відомства України.

Від себе додам, попри певні закиди, можна говорити, що Ви завжди були людиною послідовною, високопрофесійною та жорсткою. Ваша послідовність насправді викликає повагу.

Я, наприклад, ще за часів перемовин щодо розподілу Чорноморського Флоту, пам’ятаю Вашу жорстку, дуже непопулярну позицію, яку Ви не боялися відстоювати навіть перед російськими дипломатами, навіть у ті скрутні часи.

Але маючи можливість приватно спілкуватися з багатьма західними дипломатами, я для себе зрозумів, що часто-густо їхні точки зору збігаються. Вони доволі серйозно критикують українську зовнішню політику.

В принципі, ці критичні тези зводяться до наступних пунктів. По-перше, вважається, що Україна згаяла дуже багато часу. Зокрема, в період з 2004 по 2006 рік дуже багато справді було марно згаяно дорогоцінного часу. Якби цей час не був згаяний, цілком можливо, що Україна приєдналася б до Плану дій щодо членства в НАТО.

Другий момент, що українські дипломати – представники старої радянської школи, люблять йти в лобову атаку, коли можна обійти, як це, наприклад, робили болгарські чи румунські дипломати.

Третій момент. Йдеться про не дуже високий фаховий рівень та відсутність повноважень у керівників різних департаментів, які часто не в змозі дати чітку відповідь на елементарні питання.

І останнє – відчутний брак координації між різними інституціями (і всередині МЗС, і в державі загалом), які в той чи інший спосіб опікуються питаннями зовнішніх зносин.

Це приватна точка зору дипломатів. Безумовно, вони не можуть такого говорити вголос. Але я чув це неодноразово. От Ви з цими закидами погоджуєтеся?

Борис Тарасюк: Частково я погоджуюся з цими критичними зауваженнями. Дозволю собі нескромність сказати, що ніхто так не знає недоліки зовнішньополітичного відомства, як я.

Сергій Рахманін: Це, напевне, цілком природно.

Борис Тарасюк: Тому я можу дозволити собі говорити речі, може десь і самовпевнено.

Щодо згаяного часу. Ми згаяли час, але не можна говорити, що змарнували його. Ви назвали невдачу з приєднанням до Плану дій щодо набуття членства. Але згадаймо, це відбулося не через Міністерство закордонних справ, не через міністра. Якраз МЗС все зробило, щоб підготувати Україну до приєднання до ПДЧ.

Сергій Рахманін: Йдеться про те, що певні кроки можна було зробити давно, коли була ситуація більш сприятлива.

Борис Тарасюк: Не згоден з цим. Хочу сказати, що навіть у минулому році, коли ми найближче наблизилися до приєднання до ПДЧ, тоді були ще кілька країн, які заперечували. Тобто проблема лишалася.

Але в разі, якби був консенсус між виконавчою владою в інституті Президента і в інституті Кабінету Міністрів, я переконаний, що Україна в минулому році приєдналася б до Плану дій щодо набуття членства.

Тепер щодо того, чи згаяний час. Я взагалі не згоден з цим. Тому що багато досягнуто і в сфері взаємин з Європейським союзом, і в сфері взаємин з НАТО, докорінно змінився характер наших взаємин, якість і кількість наших контактів.

Тому я не можу погодитися, що згаяно час. Просто за браком часу і форматом нашої передачі я не можу перерахувати всі ті речі, які неодноразово наводив як приклад. Серйозний прогрес і прорив у взаєминах з Євросоюзом, з НАТО.

Щодо СОТ, то погодьтеся, що це справа не лише МЗС. У нас є ще Мінекономіки, яке відповідає за зовнішньоекономічні зв’язки.

Сергій Рахманін: Я пропоную перерватися і послухати слухача, який є у нас на зв’язку.

Слухач: Я вітаю поважного гостя у студії і шановного ведучого. Борисе Івановичу, дозвольте повернутися до аспекту антикризової коаліції та подання Президентом кандидатури Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра.

Вовк міняє шкуру, але він ніколи не міняє своєї вдачі. Так само, як відомо, що вовк вовка ніколи не покусає.

Скажіть, як Президент міг внести кандидатуру прем’єра Януковича, коли відомо, що тоді він лишається абсолютно ні з чим? У нього був єдиний шанс змінити ситуацію!

Наскільки зараз відомо, я слідкую за останніми статтями пана Сергія у тижневику “Дзеркало тижня”, Президент лишився абсолютно сам на сам.

Сергій Рахманін: Дякуємо. Непогане питання. Чи вірно вчинив Президент, подаючи кандидатуру Януковича свого часу? Чи не було це помилкою?

Борис Тарасюк: Україна ще не має усталеної політичної культури. А в українському політикумі панує переважно політичне безкультур’я, агресія, що демонструє нинішня правляча коаліція на чолі з Віктором Януковичем.

Віктор Ющенко діяв у єдиний правильний спосіб, оскільки немає жодної демократичної країни, де б глава держави не виконав свою функцію, а саме – не вніс кандидатуру лідера в парламентській більшості. Ми мали більшість на чолі з Віктором Януковичем, подобається вона нам чи ні. Тому Президент, практично, не мав вибору.

Якби Президент зробив по-іншому, він би діяв всупереч з демократичними традиціями в усіх демократичних країнах. Більше того, Президент своїми діями дотримувався положень Конституції, гарантом якої він є.

Сергій Рахманін: Борисе Івановичу, Ви погоджуєтеся що українській дипломатії притаманна радянська школа, лобова атака?

Борис Тарасюк: Дозволю собі не погодитися з цими твердженнями. Те, що українські дипломати набули досвід за радянських часів, ще не є ознакою того, що українські дипломати тотожні у своїй поведінці дипломатам радянської школи. Абсолютно ні.

Більше того, з мого досвіду можу сказати, що я дуже часто співчував нашим західним партнерам, які багато десятиліть мали справу з радянськими дипломатами, тому що я дуже добре знаю радянську дипломатію.

Не має українська дипломатія рис радянської дипломатії. Вона набула досвід, фаховий досвід, і цей досвід моїх попередників: Анатолія Зленка, Геннадія Удовенка, Костянтина Грищенка, і багатьох інших провідних українських дипломатів. Вони набули досвід, але вони не були такими зашореними, якими були радянські дипломати.

Щодо фахового рівня і компетенції директорів департаментів, багато з них є висококласними фахівцями. Моє завдання, як і моїх заступників, полягало в тому, щоб дати якомога більше повноважень директорам департаментів.

Інша справа, що не всі з них готові були прийняти ці повноваження. Дуже часто намагалися скинути з себе відповідальність, перекинувши її на міністра і на заступників.

Щодо браку координації, це однозначно. Це хвороба українська, яка полягає в тому, що, на жаль, попри Указ Президента про керуючу роль МЗС, багато міністерств і відомств не дотримувалися і не дотримуються цього документу.

Сергій Рахманін: Маємо черговий телефонний дзвінок. Слухаємо вас.

Слухачка: Доброго вечора. Дякую, що ви запросили нашого улюбленого Бориса Івановича, дуже дякую, що теми, які ви піднімаєте, звучать рідною мовою.

Борисе Івановичу, я пересічна громадянка, яка не дуже розуміється на питаннях зовнішньої політики України. Тим не менше, ми всі спостерігаємо за політикою теперішнього уряду та діяльністю наших державних діячів. Ваша відставка була однією з найболючіших для людей, які вболівають за Україну. Я хочу Вас морально підтримати, щоб Ви знали, що люди це розуміють і відчувають.

Видалення людей, патріотів, істинних інтелігентів, які вболівають за долю України по-справжньому, як Ви, Борисе Івановичу, це дуже гарно характеризує правлячу коаліцію. Народ це прекрасно розуміє і бачить.

Борис Тарасюк: Дуже дякую.

Сергій Рахманін: Почули комплімент. Я не думаю, що особливого захисту потребує Борис Тарасюк, але думаю, добрі слова також є приємними.

До речі, дуже типово, коли Вас називають улюбленцем. Я знаю, дуже багато людей насправді відчувають щиру симпатію до Бориса Тарасюка.

Але відомо, що трохи інакше ставлення, наприклад, у багатьох дипломатів було до Бориса Тарасюка. Вам, зокрема, закидали, що Ви були трохи авторитарним керівником.

Ви ці закиди сприймаєте? На скільки вони відповідають дійсності? Що Ви були набагато жорсткішим і часто-густо просто не виправдано жорстким по відношенню до підлеглих, у порівнянні, скажімо, зі Зленком, Грищенком чи Удовенком.

Борис Тарасюк: Я вважаю, що це стереотип, несправедливий стереотип. Так само, як і стереотип щодо того, що до мене клеїли ярлик антиросіянина, русофоба.

Я думаю, якби ви пройшлися кабінетами МЗС, взяли інтерв’ю, почули думку людей, це був би найбільш об’єктивний показник. Нещодавно, після оголошення своєї відставки, я зустрічався з колективом міністерства. Я був зворушений ставленням моїх колег до мене.

Сергій Рахманін: Думаю, не було б дуже об’єктивно опитувати представників МЗС, але ми зробили інакше. Ми опитали пересічних киян на вулицях, поставивши їм питання: чи правильно вчинив Борис Тарасюк, добровільно подавши у відставку з посади глави МЗС України?

Респондент: Я вважаю, що Борис Тарасюк зробив правильно. Все одно ця ситуація нікому не приносила добра, особливо міжнародному іміджу України. Ця конференція, що намічається з ЄС, всі інші питання. Мусив бути міністр, хай виконувач обов’язків, але той, якого би визнавав і уряд, і президент, і західний світ.

Респондентка: Це людина, якій довіряли більшість лідерів європейських країн. По-перше, він умів себе поводити.

Респондент: Так не можна працювати. Коли сидять і зверху, і знизу над тобою, людина не в змозі щось зробити.

Респондент: Звичайно, його ж Верховна Рада усунула. Значить немає сенсу продовжувати в тій безглуздій позиції, в якій він опинився. Він був не достатньо дипломат у стосунках з тією ж Росією.

Респондентка: Я вважаю, що правильно. Такі знущання, які він витримував, людина не може. Він добре працював, тому він подав у відставку.

Респондент: Правильно, колись має закінчитися, хтось має бути мудріший. Ця тяганина в суді колись мала закінчитися.

Сергій Рахманін: Борисе Івановичу, переважна більшість людей все-таки схвально відгукуються про Ваш вчинок.

Багато що було зроблено. Скасована поправка Джексона-Веніка, рішучий крок до вступу у СОТ, наблизилися впритул до нового формату відносини з ЄС і НАТО.

Але багато чого зробити не вдалося. За що особисто Ви відчуваєте провину?

Борис Тарасюк: Ніколи відповідальності не уникав. Все, що не зроблено колективом, який ти очолюєш, значить не зроблено і тобою. Я жартома говорив завжди, що всі успіхи я беру на себе, а всі невдачі – це мої підлеглі. Звичайно, це жарти.

В принципі, багато чого вдавалося робити. Навіть я беру собі і Президенту в заслугу те, що вдалося відновити гідність українського дипломата, тому що вона була принижена і поставлена нижче плінтуса попередньою адміністрацією, коли видали указ, який позбавляв МЗС своїх функцій. Орел, Кожара зробили МЗС, фактично, управлінням Адміністрації Президента Кучми. Тому і в цьому відношенні я пишаюся тим, що вдалося.

Щодо недоліків, недостатньо уваги приділялося розвитку взаємин і підтримці наших контактів з країнами Азії та Африки. Треба було більше приділяти уваги. Я, до речі, планував візит до Алжиру, який був зірваний урядом нинішнім, до країни, яка є важливим партнером для України. Також в південно-східну Азію, до В’єтнаму, Малайзії готувалися візити, які є важливими партнерами України.

Крім того, вважаю, що можна було б більше досягти у наших взаєминах з країнами Євросоюзу, з нашими сусідами, з Польщею. Звичайно, завжди відчуваєш певний брак успіхів в тому розумінні, в якому ти хотів би це.

Скажімо, ГУАМ. Ми не довели до кінця справу, яку ініційовано щодо перетворення цієї інституції в повноцінну міжнародну регіональну організацію. Знову ж таки нам заважає співпраця з Верховною Радою. Я готовий говорити про будь-яку тему, але давайте конкретно говорити.

Сергій Рахманін: Звужу питання. Багато експертів вважають, що дві найбільші поразки МЗС останнім часом – це те, що не вдалося спростити процедуру отримання віз для громадян ЄС і не отримання Плану дій щодо набуття членства в НАТО. Чи є це особисто провиною Тарасюка і МЗС, чи є це поразкою держави – це інша справа.

Знову ж таки, багато експертів вважають, що в разі, якщо міністром закордонних справ стане хто завгодно, крім Огризка, про зближення з НАТО можна буде забути на багато років. Ви, фактично, це спростовували, говорили, що незалежно від того, хто стане Вашим наступником, буде незворотність зовнішньополітичного курсу.

Ви все-таки погоджуєтеся, якщо міністром стане, умовно кажучи, Шпек чи Грищенко, чи Чалий, питання про зближення з НАТО буде забуте?

Борис Тарасюк: Щодо віз. Я вважаю нашим успіхом, що ми наполягли на початку переговорів з ЄС щодо спрощення візового режиму, завершили успішно переговори, здобули найбільший обсяг преференцій для українських громадян. Більше, ніж Росія, ніж Албанія чи будь-яка інша країна-не член ЄС. Це наше досягнення.

Сергій Рахманін: Люди кажуть, що реально процедура стала більш складною, а не простішою.

Борис Тарасюк: Давайте говорити фахово. Люди кажуть. Ще спрощений режим не набув чинності, оскільки тільки парафовано угоду, далі – етап підписання, потім – ратифікація.

Ми зробили все, що могли зробити. Росіяни також не мають ще спрощеного режиму, але обсяг спрощеного режиму для українських громадян значно ширший, ніж для будь-якої країни-не члена ЄС. І це наше досягнення.

Щодо ПДЧ. Нашими зусиллями ми підійшли вперше найближче до участі в Плані дій щодо набуття членства в НАТО. Але зусиллями уряду Януковича, особисто Януковича та правлячої кризової коаліції, ця перспектива відсунута на довгий час. І тут немає значення, хто буде міністром.

Якщо Янукович та правляча кризова коаліція будуть продовжувати наполягати на тому, що треба відтягнути, підготувати суспільство, спочатку провести референдум, а потім – ПДЧ, це шлях в нікуди. І нікого, хто б не був міністром, не чекає успіх в такому форматі. Сергій Рахманін: Чи можна говорити, якщо пан Огризко стане міністром закордонних справ, то стосунки наші з НАТО будуть більш теплими, скажемо так?

Борис Тарасюк: Якщо не зміниться співвідношення і взаємодія між частинами однієї гілки влади виконавчої, президентом і урядом, з одного боку, і правлячої кризової коаліції у Верховній Раді, нічого не зміниться.

Ви ж зрозумійте наших партнерів, якщо вони дивляться, що в Україні немає ладу, що Президент говорить одне, уряд говорить інше, то хто буде з нами мати справу? Це шлях в нікуди.

Сергій Рахманін: Громадянин говорив в опитуванні, що Тарасюк – поганий дипломат? Так от я пересвідчився, що Тарасюк – гарний дипломат, я так і не отримав чіткої відповіді на питання. Але принаймні зрозумів Вашу позицію.

Борисе Івановичу, уявіть собі чергову парламентську кампанію, більшість в якій отримують пропрезидентські партії. Коаліція створюється, умовно кажучи, помаранчева і вирішується питання про кандидатуру прем’єра. Ви б впоралися з посадою прем’єра?

Борис Тарасюк: В принципі, не приміряв цього капелюха на себе. Але НРУ готовий був би висунути мене на цю кандидатуру.

Сергій Рахманін: Як Вам здається, Ви б були не гіршим прем’єром, ніж Янукович?

Борис Тарасюк: Думаю, що кращим.

Матеріали до теми:

• Які наслідки матиме відставка Тарасюка для європейського майбутнього України? • Представники ЄС: Тарасюк користувався авторитетом у Європі. • Російські політологи дають поради наступникові Тарасюка. • У Польщі негативно сприйняли відставку Тарасюка. • Україна потребує проукраїнських політиків, вважає італійський політолог. • Подвійна відставка. • Хто буде наступником Тарасюка? • Європарламентар: "Не ясно куди прямує Україна".