(Рубрика «Точка зору»)
Київ – 17 листопада 2016 року може стати історичним днем. Всупереч словам голови Конституційного суду України Юрія Бауліна про те, що КСУ не розглядатиме конституційне подання 57 народних депутатів України щодо конституційності Закону України «Про засади державної мовної політики» (так званий «мовний закон» Ківалова-Колесніченка), поки Верховна Рада та президент України не визначаться щодо нього, нарешті розгляд резонансної справи у формі усного слухання зрушив із місця.
Повідомлення про розгляд справи, якій майже два з половиною роки, з’явилося неочікувано. Можна лише здогадуватися про справжні причини такого кроку, з огляду на злочинне затягування його розгляду поза всіма процедурними конституційними рамками. Думаю, що збіглося кілька мотивів. Деякі з них, попри можливу суб’єктивність, можу викласти.
По-перше, це так званий «План «Шатун», який мав стартувати 15 листопада 2016 року, а на 17 листопада були заплановані масові акції протесту проти підвищення тарифів.
По-друге, слабка позиція голови КСУ Юрія Бауліна, який особисто несе відповідальність за внесення чи невнесення конституційних подань на розгляд Конституційного суду України. Він «ходить» під позовом про бездіяльність і доказами для винесення підозри в скоєнні злочину. Та й керівником єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні він став 18 березня 2014 року, вже після ухвалення парламентської постанови «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року, відповідно до якої мали бути припинені повноваження Юрія Бауліна, і це повинен був зробити президент України. Тобто, Баулін міг за ці понад два роки стати каменем на шиї в Петра Порошенка.
По-третє, закордонне відрядження головного експерта, автора об’ємного висновку про неконституційність Закону України «Про засади державної мовної політики», професора Володимира Василенка, який повертається в Україну 20 листопада.
Вже зранку 17 листопада під Конституційним судом України зібрався численний пікет, в якому брали участь представники різних громадських організацій, депутати від ВО «Свобода», що були ініціаторами конституційного подання, та просто активісти. З одним із них, Єгором Гуськовим, який приїхав спеціально на цей пікет із Дніпра, я познайомився під огорожею КСУ.
На відміну віл минулорічної акції протесту, ініціатором якої був я, цього разу мені довелося більше часу провести в стінах Конституційного суду, де я повинен був виступити як експерт із цього питання. Забігаючи наперед, скажу, що всупереч песимістичним очікуванням, після тривалої наради суддів КСУ, на якій у закритому режимі розглядали клопотання представника суб’єкта права на конституційне подання Олега Бондарчука, мене і ще двох експертів залучили до участі у справі.
Варто зазначити, що на засіданні був відсутній голова КСУ Юрій Баулін і суддя КСУ Наталя Шаптала. Вони, як і троє інших суддів Конституційного суду України Сергій Вдовиченко, Михайло Гультай та Михайло Запорожець, підпадають під дію зазначеної парламентської постанови. З огляду на це Олег Бондарчук подав клопотання про відвід згаданих суддів.
Час очікування до виходу членів КСУ з нарадчої кімнати був напруженим. Якщо б це клопотання задовольнили, то не було б кворуму для розгляду справи, і її відклали б до заміни суддів відповідно до постанови Верховної Ради України.
Таки, мабуть, в Адміністрації президента «дали відмашку» на розгляд скандального закону. Про результати дізнаємося, можливо, тижнів через два. І тоді стане зрозуміло, чи було це засідання історичним і якими літерами впише в свою історію та історію України цю справу Конституційний суд України – золотими чи трикольоровими.
Дехто висловлює думку, що зараз, коли президентом України є Петро Порошенко, а головою Верховної Ради України – Андрій Парубій, розглядати питання про скасування скандального закону в конституційному провадженні немає сенсу. Мовляв, всі важелі є і в Парубія, і в Порошенка. Це правда, але не вся.
Громадські активісти дуже сподівалися спочатку на керівника парламенту Олександра Турчинова, який відмовився підписати закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики». На голову Верховної Ради Володимира Гройсмана було мало сподівань, а от Андрій Парубій міг це зробити, але не зробив і не робить. І не важливо, підписав би потім цей закон Петро Порошенко чи повернув би в парламент із вето. Важливо, на кому лежить тягар юридичної і моральної відповідальності. Тож закон авторства В’ячеслава Кириленка на офіційному сайті парламенту позначений як ухвалений і готується на підпис. Вже майже три роки.
Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
На цю ж тему:
Справа у КСУ щодо «мовного закону» Ківалова-Колесніченка зрушила з місця
«Мовний закон» Ківалова-Колесніченка. Троянські коні Кремля
Війна між Україною і Росією. Мовно-культурний фронт
Українська мова і приціл Путіна
Україна і «русский мир». Хто боїться «змістовної українізації»?
Мовна політика України. Антиукраїнський закон досі чинний
