У Білорусі, як і закликала опозиція, в понеділок почався страйк після того, як Олександр Лукашенко, як і очікували, не виконав жодної з вимог до нього. Страйк вийшов тим часом не зовсім загальнонаціональний, як то лунало в заклику. Але, за повідомленнями, частина працівників державних підприємств, що є економічною опорою нинішнього режиму, не стала до праці, також не працюють численні приватні бізнеси, до страйкарів приєдналися студенти. Влада, як звично, вдалася до репресій і затримань страйкарів і демонстрантів. Страйки і затримання найбільш помітні в столиці Мінську, але вони відбуваються по всій країні.
У ніч на 26 жовтня збіг термін підтриманого широкими колами громадськості Білорусі (25 жовтня на його підтримку в Мінську на вулиці вийшло близько ста тисяч людей, менші акції були і в інших містах) «народного ультиматуму» опозиції Олександрові Лукашенку. Від нього вимагали відмовитися від претензій на посаду президента і заявити про відставку, а також звільнити всіх затриманих і ув’язнених за політичними мотивами.
І коли цього прогнозовано не сталося, Світлана Тихановська, яка стала фактичною лідеркою опозиції, заявила, що почався той страйк, до якого опозиція закликала попередніми днями. Тихановська, суперниця Лукашенка на недавніх президентських виборах, яка, за незалежними оцінками, отримала насправді більше голосів, ніж він, стала ініціаторкою ризикованого, як вважають деякі оглядачі, кроку з закликом до страйку: адже якби він цілком зірвався, це підірвало б позиції опозиційних сил і самої Тихановської.
Влада каже: страйку немає
Але, хоча страйк не став на цей час дійсно загальнонаціональним, і тепер його називають менш претензійно народним страйком, нинішня влада країни відчула його – і звично вдалася до придушення незгодних. Поіменний список затриманих публікує правозахисний центр «Весна» – на вечір 26 жовтня в ньому вже під 310 людей по всій Білорусі, і цей список усе розширюється.
На вечір планувалася й загальнонаціональна акція на підтримку страйку – але принаймні в Мінську, де ця акція могла б стати найчисленнішою, силовики не дали провести її.
У фактичній владі Лукашенка роблять вигляд, що страйку немає. Там заявляють, що всі підприємства «реального сектору економіки» «працюють у штатному режимі», виробництво не зупинене, а про страйки «нема інформації».
Що ж до протестів студентів вишів, реакція майже та сама: освітній процес теж «відбувається в штатному режимі», заявляють у Міносвіти країни. Там визнають, що протести таки є, але твердять, що то лише «спроби зриву навчального процесу окремими студентами», які мають «поодинокий характер».
При цьому міністр освіти Геннадій Карпенко стверджує, що мирні акції студентів «починають набувати неприхованої форми агресії і хамства». Такі акції будуть припинятися «з застосуванням усіх необхідних нормативно-правових заходів», обіцяє голова Міносвіти, хоча він не має повноважень силових структур.
Реальність інша
Але реальність дещо відмінна від таких оптимістичних заяв влади. Дійсно, наразі немає інформації, щоб якісь промислові підприємства зупинилися повністю. Повідомляють, зокрема, що зранку відмовилися перебрати зміну працівники двох пов’язаних між собою виробництвом цехів підприємства «Гродно азот» – але там керівництво продовжило працю попередній, нічній зміні. Але й там, і на низці інших найважливіших державних промислових підприємств таки страйкують десятки чи й більш ніж сотня працівників, що становить відчутні частки робочих змін.
Серед тих важливих державних підприємств, на яких є страйкарі, – «Гродно азот» у Гродні, Гродненський науково-дослідний і проєктний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу, «Беларуськалій» у Солігорську, «Парк високих технологій» у Мінську, Мінський електротехнічний завод імені Козлова. Є повідомлення про акції протесту робітників із низки інших промислових підприємств: Мінського тракторного заводу, Мінського заводу колісних тягачів, «Будтресту № 4» в Мінську, Білоруського оптико-механічного об’єднання (БелОМО) і заводу побутової техніки «Атлант» у Мінську, одного з управлінь «Беларусьнафти» в Речиці. У багатьох із цих місць перестали працювати окремі цехи. А, наприклад, на Мінському електротехнічному заводі імені Козлова його працівники заявляли, що їх не стало до праці дві третини.
До страйку долучилися й студенти приблизно десятка вишів, головно з Мінська. За повідомленнями, саме студенти стали головною силою кількатисячної демонстрації, яка пройшла в понеділок центром Мінська під гаслами підтримки страйкарів промислових підприємств із національними білоруськими біло-червоно-білими прапорами.
Фотогалерея: Як страйкують студенти в Білорусі
Їх затримували силовики так само, як і промислових страйкарів.
Трохи впевненіше, ніж студенти, через вік більшості учасників, почувалися демонстранти ще однієї ходи. Точніше, принаймні двох. На вулиці столиці поруч із іншими демонстрантами, знову вийшли пенсіонери, які вже днями дебютували в схожій демонстрації в Мінську.
У столиці Білорусі вони повторили свою акцію.
А в Гродні пенсіонери влаштували на підтримку вимог опозиції свій, хай і не численний, «Марш мудрості».
Біло-червоно-білий був прапор Білоруської Народної Республіки, яка після розпаду Російської імперії проіснувала лише кілька місяців 1918 року, перш ніж її завоювали російські більшовики. Він же кілька років у 1990-х був державним прапором сучасної Республіки Білорусь, яка відновила незалежність після розпаду СРСР, – перш ніж Лукашенко, ставши президентом країни, не домігся повернення старої радянської символіки, тільки що вже без серпа-молота-п’ятикутної зірки. Формально заборони на біло-червоно-білу символіку ніби й не існує – але на практиці за її використання карають досить суворо.
Крім державних підприємств, страйки на яких завдають безпосередньої фінансової шкоди режимові, не працюють у понеділок і численні приватні бізнеси, на підтримку заклику опозиції. Ідеться і про фізичні заклади, і про онлайн-платформи.
Але реальність дещо відмінна від таких оптимістичних заяв влади. Дійсно, наразі немає інформації, щоб якісь промислові підприємства зупинилися повністю. Повідомляють, зокрема, що зранку відмовилися перебрати зміну працівники двох пов’язаних між собою виробництвом цехів підприємства «Гродно азот» – але там керівництво продовжило працю попередній, нічній зміні. Але й там, і на низці інших найважливіших державних промислових підприємств таки страйкують десятки чи й більш ніж сотня працівників, що становить відчутні частки робочих змін.
Серед тих важливих державних підприємств, на яких є страйкарі, – «Гродно азот» у Гродні, Гродненський науково-дослідний і проєктний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу, «Беларуськалій» у Солігорську, «Парк високих технологій» у Мінську, Мінський електротехнічний завод імені Козлова. Є повідомлення про акції протесту робітників із низки інших промислових підприємств: Мінського тракторного заводу, Мінського заводу колісних тягачів, «Будтресту № 4» в Мінську, Білоруського оптико-механічного об’єднання (БелОМО) і заводу побутової техніки «Атлант» у Мінську, одного з управлінь «Беларусьнафти» в Речиці. У багатьох із цих місць перестали працювати окремі цехи. А, наприклад, на Мінському електротехнічному заводі імені Козлова його працівники заявляли, що їх не стало до праці дві третини.
Крім державних підприємств, страйки на яких завдають безпосередньої фінансової шкоди режимові, не працюють у понеділок і численні приватні бізнеси, на підтримку заклику опозиції. Ідеться і про фізичні заклади, і про онлайн-платформи.
Репресії не припиняються
При цьому в деяких місцях причиною закриття прямо зазначають страйк, в інших поводяться обережніше, побоюючись можливих репресій – наприклад, із боку податкових чи інших контрольних органів. Такі заклади не працюють формально під такими приводами, як «переоблік», «санітарний день», «технічні причини», «ремонт» тощо, аж до просто оголошення на понеділок «вихідного дня». А такі, як таксисти, просто не виходять цього дня працювати без ніяких пояснень.
Підстав для побоювання страйкарі дійсно мають чимало. Наприклад, на державному «Гродно азоті» з самого ранку, ще за темряви, почали затримувати працівників, які відмовлялися йти на зміну, при цьому дехто зазнавав побиття. Силовики затримували страйкарів і на багатьох інших підприємствах, де люди приходили на визначений час, але не ставали до праці. Так само розганяли й акції солідарності зі страйкарями.
Наведений тут перелік осередків страйків не є вичерпним – вони відбувалися і в інших місцях.
Тим часом начальник відділу слідчого управління Комітету державної безпеки (КДБ) Білорусі Костянтин Бичак заявив, що такі акції, мовляв, є «екстремістськими проявами», які «сплановані і реалізовані організованими злочинними групами». Він стверджував, ніби такі акції пов’язані «зі вчиненням вибухів, підпалів, інших дій, які створюють небезпеку загибелі людей, заподіяння їм тілесних пошкоджень». Тому, заявив чільний білоруський кадебіст, такі акції можна кваліфікувати «як акт тероризму».
