Доступність посилання

ТОП новини

Віддати владу: чому Лукашенко та інші пострадянські лідери на це нездатні


Білоруські силовики розганяють мітингувальників, які ставлять під сумнів офіційну інформацію про те, що Лукашенко знову виграв вибори

Застосувавши силу до учасників акцій протесту, які не довіряють оголошеним ЦВК Білорусі попереднім результатам голосування на президентських виборах, Олександр Лукашенко проявив свою дикторську суть і запустив найгірший для себе сценарій. Так вважають опитані Радіо Свобода політичні експерти. Чому Путін та Лукашенко так бояться віддати владу? Чи те, що сталося із Януковичем, їх нічому не навчило? Чи є тяжіння до встановлення диктатури спільною проблемою для пострадянських країн?

Оглядачі українських та закордонних медіа зазначають, що зрозуміти логіку дій Олександра Лукашенка важко, не зрозумівши, що загалом відбувається на колишніх пострадянських теренах.

Після розпаду Радянського Союзу сталося так, що фактично в усіх «республіках» владу перехопила та сама колишня радянська партноменклатура.

Михайло Горбачов, Леонід Кравчук, Іван Силаєв
Михайло Горбачов, Леонід Кравчук, Іван Силаєв

Тільки Литві, Латвії та Естонії вдалося швидко стати на інший шлях.

Декларуючи на словах повагу до демократичних цінностей та маніпулюючи національно-патріотичним піднесенням громадян, «стара-нова» політична еліта швидко використала процес роздержавлення на свою користь. Під її керівництвом були скуплені заводи та цілі галузі виробництва. Те, що раніше називалося «державною власністю», офіційно або приховано перейшло до рук окремих людей та груп.

Підприємці Віктор Пінчук, Сергій Тарута, Рінат Ахметов
Підприємці Віктор Пінчук, Сергій Тарута, Рінат Ахметов

Сам спосіб формування нової політичної та бізнесової еліти у «лихих 90-х» визначив роль «фактора страху» – коли кожен із тих, хто був при владі, боїться, що може бути звинувачений і притягнутий до відповідальності за сумнівні або й прямо незаконні оборудки.

Тому, усі лідери більшості пострадянських країн так чи інакше намагалися якомога довше зберегти свою владу, або ж знайти спосіб її передачі під певні гарантії недоторканності для себе і свого майна.

Володиир Путін дивиться з-за плеча Леоніда Кучми, а за Путіним стоїть Олександр Лукашенко.
Володиир Путін дивиться з-за плеча Леоніда Кучми, а за Путіним стоїть Олександр Лукашенко.

Там, де громадянське суспільство не змогло ефективно протидіяти таким процесам, там, де не сформувалася політична культура існування реальної опозиції – почали формуватися автократичні режими.

Особливості цих процесів у різних пострадянських країнах визначаються не лише історичними і національними факторами, а також і особистими якостями людей, які опинилися на верхівці влади.

Спроба Віктора Януковича повернути Україну в інший бік стала для нього особистим крахом. А от Володимиру Путіну, Олександру Лукашенку та Нурсултану Назарбаєву, на думку, експертів, фактично вдалося встановити одноосібну владу.

От тільки, як жартують у політичних анекдотах, у першого вийшла влада «офіцера КГБ», у другого – «голови колгоспу», у третього – «влада хана».

Протести у Білорусі: нічні сутички з силовиками (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:38 0:00

Чому Лукашенко заганяє себе у глухий кут?

Cергій Плохій, директор Гарвардського Інституту українських студій:

– Зміна влади – найбільша і неподоланна проблема та ризик для автократичних режимів.

Лукашенко «плану Б» немає. Здається, його приваблює північно-корейський варіант
Сергій Плохій

Тому, найчастіше в автократіях зміна влади відбувається через природну або насильницьку смерть лідера. Росія і Казахстан розробили «план Б», призначивши спадкоємців.

Лукашенко «плану Б» не має. Здається, його взагалі, як мені здається, приваблює північно-корейський варіант.

Відео масових сутичок протестувальників з ОМОНом в Мінську
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:39 0:00

Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи»:

– Неспроможність віддати чи передати владу у мирний спосіб – це ознака диктаторів. Вони самі збудували систему, яку заточили під себе, під одну людину. А для такої системи завжди найбільша проблема – передача влади, бо диктатори нікому не довіряють, бояться за своє становище, за свої привілеї і впевнені, що навколо вороги, які хочуть зайняти їхнє місце.

У таких людей завжди є «комплекс месії» – вони переконані, що вони незамінні
Олексій Гарань

До того ж, у таких людей завжди є «комплекс месії» – вони переконані, що вони незамінні, що все, що вони роблять, є винятковим і надважливим, а відтак, вони не можуть навіть припустити думку, що хтось може їх замінити, бути кращим за них і, відповідно, не можуть визначитися із спадкоємцем.

За диктаторами завжди є багато злочинів: і привласнення майна, і переслідування, і знищення опонентів. На диктаторів є багато компроматів. Тому диктатори бояться помсти, бояться за свою особисту безпеку і свої гроші, а тому намагаються у різні способи зберегти себе при владі. Наприклад, змінюючи під себе Конституцію, як це зробив Путін.

Навіть у нас, пам’ятаєте, коли Кучма зрозумів, що його уже не переоберуть і треба шукати спадкоємця, то він разом із Медведчуком спробували протиснути конституційну реформу, щоб обмежити повноваження наступного президента, незалежно від того, хто ним стане: Янукович чи Ющенко.

Кучма реально боявся, що будь-яка інша людина отримає ту владу, яку мав він.

А у випадку Лукашенка чи Путіна – там вся конституція «зав’язана» на них. У нас парламент може не погодитися із президентом, парламент може відправити уряд у відставку, а в Росії і Білорусі – парламенти стали просто «ширмами» для диктатури.

А в Україні – історично і інституційно – закладено іншу політичну культуру. У нас немає цього «месіанізму», щоб «ми були без штанів, але з ракетами».

Україна є настільки різною і плюралістичною «за замовчуванням», що це не дає закріпитися диктатурі.

  • По-перше, в Україні завжди є сильна реальна опозиція, яку неможливо ігнорувати.
  • По-друге, регіони настільки різні і самобутні, що жоден регіон не може нав’язати іншому своє бачення, тому має бути певний компроміс.
  • По-третє, українські олігархи певною мірою теж противляться встановленню диктатури. Коли Янукович спробував вибудувати свою диктатуру і на чолі її поставити «свою сім’ю», цього ніхто не сприйняв.
Є і розвивається потужне громадянське суспільство, яке є головним запобіжником встановленню диктатури
Олексій Гарань

Тому, навіть зараз, коли вперше в історії незалежної України, нібито, є президентська монобільшість, неминуче відбувається поділ і будується система стримувань і противаг.

І головне, є і розвивається потужне громадянське суспільство, яке є головним запобіжником встановленню диктатури і примушує державу триматися Конституції та демократичних норм.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»:

Правлячі режими в Росії та Білорусі опираються на силові структури. Їхній економічний базис – паразитарна олігархія «під дахом» тих чи інших силовиків.

Внаслідок цього, фактично, виникла «силогархія». Окрім цього, режими Путіна і Лукашенка є клептократичними.

Це дуже влаштовує:

  • паразитарну олігархію, яка через корупцію отримує можливість надприбутків,
  • силовиків, які, окрім державного забезпечення, мають додаткові корупційні доходи.
  • і саму владу, яка опирається на силу.
Їхній економічний базис – паразитарна олігархія «під дахом» тих чи інших силовиків
Михайло Гончар

Усі сторони цього трикутника зацікавлені у збереженні такого становища якнайдовше. Усі вони бояться, що після відходу від влади диктатора будуть нести відповідальність.

Тому у боротьбі за збереження влади не гребують силовими методами, бо не вважають їх неприпустимими.

Сергій Герасимчук, директор програми Регіональних ініціатив та сусідства «Ради зовнішньої політики «Українська призма»:

– Проблема Путіна, Лукашенка та інших диктаторів полягає у тому, що владу вони перетворили в інструмент організованого власного впливу.

При цьому кожен із них не гребував засобами і виправдовував власні операції із посилення панування своєю виключністю, виключністю своєї місії.

Ідол не може піти на пенсію, особливо коли його місія виявилась фейком, а винятковість – вигадкою
Сергій Герасимчук

Таким чином вони і їхнє оточення формували з себе образ ідола. Проте ідол не може піти на пенсію, особливо коли його місія виявилась фейком, а винятковість – вигадкою. Ідол може лише впасти. А це шлях, який ані Путіну, ані Лукашенку не імпонує.

Ніхто з них не хоче повторити шлях щонайменше Януковича, а тим більше Чаушеску чи Каддафі.

Вони розуміють, що падіння тих ідолів – прецедент для них, тож і тримаються за владу до останнього, усвідомлюючи, що щойно їхня влада послабиться, то й оточення розбіжиться по кущах. Найближчі соратники стануть найпершими викривачами та суддями, аби самим не полягти під уламками режиму.

Той самий Назарбаєв насправді «не вийшов на пенсію», він залишився головою Ради безпеки Казахстану. Він досі за титулом є «батьком нації», який хоч і відійшов у тінь, але контролює чимало важелів впливу. Крім того, попри подібність у сприйнятті його як ідола, Назарбаєв все ж лишається ще й патріархом клану. Ці східні тонкощі роблять його кейс дещо відмінним.

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG