Документи ретельно перевіряють, людей можуть годинами допитувати співробітники ФСБ РФ, речі «просвічують» на сканері – між окупованими частинами Донецької та Луганської областей і Росією де-факто досі існує державний кордон. З осені 2022-го, коли Москва Російська влада у вересні 2022 року оголосила про анексію чотирьох українських областей – Херсонської, Запорізької, Донецької і Луганської. Станом на кінець травня 2026 року жодну з них Росія досі не контролює повністю. Україна і Захід засудили це як незаконне загарбання чужої території воєнним шляхом. Київ, Вашингтон, а також Британія і Канада оголосили про нові санкції проти РФ. – не тільки нічого не змінилось, умови перетину стали навіть жорсткішими.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) готують докладний матеріал про те, чому РФ продовжує зберігати пункти пропуску на кордоні. У ньому будуть свідчення тих, хто перетинав цей кордон, як Росія обґрунтовує його існування, а також думки експертів та жителів окупації про те, чому він існує.
Під час підготовки матеріалу ми поговорили з донецьким журналістом Дмитром Дурнєвим – до 2020 року він висвітлював події на окупованій частині Донбасу як кореспондент регіонального відділення російської газети «Московський комсомолець», і неодноразово перетинав цей кордон. Під час чергового перетину пункту пропуску «бойовики «ДНР» зачитали йому «наказ про заборону на в'їзд до республіки». Зараз Дмитро живе на вільній частині України та співпрацює із виданням «Новая Газета Европа», де пише про Донбас та російсько-українську війну.
– Дмитре, ми мали розмову із людьми, які залишили Донецьк – на шляху до РФ вони зіткнулися із повноцінним кордоном. Також складається враження, що умови перетину стають іще жорсткішими: наприклад, є інформація, що автобуси та автівки обслуговують в одній черзі, через що людям доводиться інколи ночувати в полі. Чому Росія досі тримає цей кордон?
– Тому що це кордон між Росією та Україною. І він ніколи не переставав ним бути. Не було взагалі жодного разу такого, щоби там просто так можна було проїхати. Ні в 2014-му, ні в 2015-м, ні в 2016-му, ні в якому [році]. Завжди він там був.
– Це свідчить про де-факто визнання з боку Москви, що це українська територія?
– Ну звичайно, [для Росії] це Україна досі. Ось подивіться, людей забирають [до російської армії] на Територіях, які РФ окупувала у 2014 році, а на Території, які РФ окупувала після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року ніякої мобілізації не було. Тому що вони (жителі окупованої частини Донбасу – ред.) «неблагонадійні», вони допомагають українцям. Звідти їх вичавлюють, із ними борються.
Це кордон між Росією та Україною. І він ніколи не переставав ним бути
– Чому на п'ятий рік після формального оголошення Донецької і Луганської областей «своїми» Росії не спростити перетин – чому там постійно такі черги?
– Черги постійно, бо немає залізничного сполучення. Відповідно, всі вантажі, всі поїздки – через ці пункти пропуску. Вони ж (росіяни – ред.) зробили все свого часу таким чином, щоби товари вироблялися не на місці (на окупованій частині Донбасу – ред.), а завозилися з Росії. Я про це ще колись писав, що до 2022 року тим, хто постачав туди будь-які продукти, у Росії повертали 20% ПДВ, як експортерам.
Тобто навіть м'ясо у Донецьку вирощувати було невигідно, бо у російського м'яса перевага у 20%. Те саме стосується труб, пластику, арматури – чого завгодно. Тобто будь-яка місцева продукція сплачувала всі податки, а російська, яка заїжджала, мала двадцятивідсоткову знижку.
І це було логічно [з точки зору РФ], бо реально всі окуповані території живуть з трансфертів з бюджету Росії та якихось позабюджетних фондів. І, відповідно, якщо там російські гроші крутяться, закачані різні – через пенсію, зарплати, бюджет і так далі – то ці гроші мають йти в Росію, а не годувати місцеве населення.
Плюс, я ж теж їздив через прикордонні переходи (маються на увазі пункти перетину між вільною та окупованою частинами Донбасу, які угруповання «ЛДНР» закрили під приводом боротьби із COVID-19 у 2020 році – ред.). «Успенка», через Новоазовськ (автомобільні пункти пропуску на кордоні РФ та України – ред.) востаннє, коли мене затримали.
У 2020 році мене затримали та депортували, 6 грудня. І я маю сказати, що там, із російського боку, завжди були прикордонники. Тобто це були прикордонники, «государєві люди», всі ці понти.
Неможливо собі уявити, щоб офіційний російський прикордонник ховав своє обличчя за балаклавою. Боявся фото чи якось почувався злочинцем, який виконує злочинні накази.
Він є гвинтиком – як всі росіяни почуваються – великої держави, де за все відповідає держава. А з боку ось цього утворення (Створене та підтримуване Росією угруповання на окупованій частині Донецької області, визнане в Україні терористичним. – ред.) – там усі «шугаються», як от, наприклад, коли мене затримали.
Я подумав, що мене привезли до якогось концтабору, коли мені сказали прибрати телефон. А коли віддав паспорт, то виявив, що я в якихось списках [на заборону на в'їзд].
Вони («бойовики» угруповання «ДНР» – ред.) почали вголос міркувати: з ким я їду, чи можуть мої супутники поїхати без мене або чи потрібно їх затримувати разом зі мною, чи забирати їхні речі. У момент, коли мені почали говорити «приберіть телефон, не можна мене знімати», я зрозумів, що я ніби в'язень.
Усі там намагалися закрити обличчя, не називати свого імені, не мати бейджа, який показав би, хто він такий.
Навіть з огляду на те, що у них начебто однакова форма має бути з росіянами – вони по-різному виглядають. Ну зовсім по-різному. Вони мали якусь мішкувату російського зразка форму.
Мене вивели за ворота і зачитали персональний указ про довічну заборону на в'їзд до «Донецької народної республіки», підписаний Пушиліним (призначений Росією керувати окупованою Донеччиною Денис Пушилін – ред.).
І не дали цей папірець мені у руки. І не представилася ця людина. Там просто вони всі відчували себе частиною якогось «бантустану», який сьогодні є, а завтра його немає, і кожного можуть притягнути до відповідальності. І приблизно таке ставлення до них було й у росіян.
Усі там намагалися закрити обличчя, не називати свого імені, не мати бейджа
Вони (російські прикордонники – ред.) всі збіглися, коли мене назад привели, сміялися з цього всього, і казали: «Ну як же так? Ми ж паспорт ваш бачили, у вас паспорт із донецькою пропискою».
А вранці того дня у них (російських прикордонників та «бойовиків» угруповання «ДНР» – ред.) був конфлікт. В окупацію намагалася в’їхати жінка з харківською «пропискою». Вона розповідала історію, що у неї син повірив у «русский мир» і поїхав воювати до Донецька, і ось там і похований. І вона їхала до нього на могилу.
Її (члени угруповання «ДНР» – ред.) не пустили, бо в неї була харківська «прописка», за своїми якимись внутрішніми правилами. І російські прикордонники дивувалися, що якісь ідіоти ці люди.
Ставлення [з боку РФ] завжди було поганим до цієї території. І треба розуміти, що зараз воно тільки погіршилося. Бо з того, що я зараз чую із розмов зі своїми знайомими, то особливо в приватному секторі десь там, наприклад, у Макіївці – десь є вуличне освітлення, десь немає. Бродять весь час СЗЧшники, які тікають із частин, і дуже часто зі зброєю. Просто переночувати, поїсти, ще щось там. Але це така серйозна проблема.
Розтікається зброя, розтікаються люди, дезертири. І щосили від цієї зони війни Росія себе обгороджує. І те, що Аксьонов (очільник окупаційної адміністрації Криму – ред.) зробив такий самий фільтраційний кордон Пункт перетину між окупованим Кримом та Херсонською областю. Території за цим пунктом перетину Росія захопила вже після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, утворивши вздовж Азовського моря сухопутний коридор між півостровом та РФ – говорить про те, що Крим намагається себе утримати з останніх сил як територію якусь федеральну, не територію війни. Хоча мені здається, туди прилітає не рідше, аніж до Донецька.
– Можливо, з боку РФ тут є логіка: подібний пропускний режим створений на адмінкордонах із Чечнею та Північною Осетією – допити, перевірки.
– Ні. На державному кордоні Росії та України збереглися великі прикордонні переходи наші (українські – ред.).
Ті, які були: з усією інфраструктурою, цими навісами тимчасовими, з усіма будочками, оглядовими майданчиками, обладнаними усілякими апаратами, щоб доглядати машини; з майданчиками огляду вантажівок, зі спеціальними приміщеннями, куди заганяють людей з автобусів. Де проходять паспортний контроль, фейс-контроль, контроль речей – усе на світі. І з іншого боку цих приміщень люди виходять уже після всього цього, і автобус уже сам по собі.
На державному кордоні Росії та України збереглися великі прикордонні переходи наші
Тобто там не запроваджені пункти пропуску, як на кордоні з бунтівними чи потенційно бунтівними суб'єктами Російської Федерації. Там просто блокпости. Я теж бачив це там. Як перевіряють і «шманають» на кордоні із Кабардино-Балкарією і так далі. Це не порівняти із режимом державного кордону.
І на адміністративному кордоні Криму також збудовано стандартний великий прикордонний перехід. Побудований у 2015 році. І там завжди на два місяці заїжджали все нові прикордонники із РФ – то рязанські, то ще якісь. Я кілька разів їздив туди у відрядження. Бачив два прикордонні переходи на Чонгарі, коли їхав у 2015 році під час енергетичної блокади на Армянськ.
Та й скрізь на адмінкордоні з Кримом були побудовані такі ось російські прикордонні переходи. Якщо у нас (на боці вільної території України – ред.) це був адмінкордон, то у них це був прикордонний перехід, і з початком повномасштабної війни вони працюють із огляду на те, що тут будь-яка людина під час спроби його перетину може бути зі зброєю.
– Показова також аргументація з боку очільника Ростовської області РФ, який запровадив «особливий режим» на кордоні із територіями угруповань «ЛДНР» – для боротьби із «проникнення терористів, екстремістів та їхніх поплічників». Незрозуміло, звідки їм там взятися після 2020 року – адже потрапили з вільної України туди майже неможливо. Тобто, з точки зору РФ, вони там завжди були?
– Там усі українці. Усі українці – потенційні помічники своєї країни. Вони (окупаційні адміністрації в Донецьку і Луганську – ред.) ж там придивляються до пенсіонерів, які отримують українську пенсію, і, відповідно, мають доступ до своїх акаунтів в «Ощадбанку». Там є ціла мережа бізнесу, через яку ця валюта переганяється.
Але також людина може зайти в домашній інтернет і в цьому додатку («Ощадбанку» – ред.) знайти та задонатити українській армії. Те, що так широко висвітлюються процеси зі «зради батьківщини» проти людей віком 70 плюс, які донатять на Україні – це не просто так. Вони щосили намагаються залякати населення.
Тому що координати в «Гуглі», «Яндексі», будь-де – зараз вміють визначати всі, і інформувати [українську армію] про те, де живуть російські солдати, колаборанти, зрадники – вміють вже всі.
– Скільки це може тривати, на ваш погляд, цей ось прикордонний контроль на кордоні із окупованим Донбасом, ставлення до цієї території як до України по суті? Коли вся ця прикордонна інфраструктура може зникнути?
– Я думаю, завжди вони там будуть. Україна завжди буде окремою від Росії державою. І ніколи вони там не зникнуть, між окупованими територіями та Росією завжди буде кордон.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, Whats App або Imo: +380635710657. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.
Форум