Доступність посилання

ТОП новини
21 Жовтень 2019, Київ 13:02

По той бік Щастя. Як живе окуповане селище під Луганськом


Гроші від угруповання бойовиків «ЛНР», гуманітарка «Червоного хреста», зруйновані будинки і весняні городи. Як живуть люди у Металісті

Між звільненим Щастям і окупованим Луганськом. Селище Металіст влітку 2014 року опинилося в епіцентрі кривавих боїв. Саме тут, в один день, загинули російські журналісти прокремлівського телеканалу Ігор Корнелюк та Антон Волошин і тут взяли в полон Надію Савченко. Чим зараз живе напівзруйноване селище – по інший бік лінії розмежування? Ексклюзивний репортаж спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».

Заміноване узбіччя. На місці розбитого блокпосту – пам'ятний знак загиблому бойовику угруповання «ЛНР». Іржаві гільзи, пожовклі георгіївські стрічки... Так знімальну групу «Донбас.Реалії» зустрічає північна околиця Луганська, селище Металіст.

Металіст влітку 2014-го потрапив у центр м'ясорубки. Звільнивши місто Щастя в середині червня, сили батальйону «Айдар» і Нацгвардії спробували взяти селище під контроль. 17 червня 2014 року на підступах до Металісту обидві сторони зазнали серйозних втрат: десятки загиблих, знищено кілька одиниць техніки. Саме тут взяли в полон українську льотчицю Надію Савченко, нині – народного депутата України.

Майбутню заручницю Кремля допитував особисто Ігор Плотницький, тоді командир батальйону «Заря»:

І. Плотницький: Корінь вашої ідеї, суть ідеї в чому вашої?
Н. Савченко: Я давала присягу українському народу, захищати територіальну цілісність України.
І. Плотницький: Захищати від кого?
Н. Савченко: Від вторгнення.
І. Плотницький: А зовнішнє вторгнення звідки?
Н. Савченко: З Росії.
І. Плотницький: А у нас тут є Росія?

Хоча Плотницький й зробив вигляд, що «Росії немає», в полон Савченко брав підрозділ росіянина Єгора Руського. Цей найманець теж прославився – став так званим мером окупованого Лутугина, а потім потрапив в російську в'язницю за звинуваченням у корупції.

Але в пам'яті селища залишилися інші жертви цього дня. Під час обстрілу блокпосту бойовиків журналісти прокремлівських російських «Вестей» Ігор Корнелюк та Антон Волошин загинули. Місцеву школу окупованого селища назвали їх іменами.

Школа у Металісті, названа на честь загиблих російських журналістів
Школа у Металісті, названа на честь загиблих російських журналістів

Зруйновані будинки, городи, світло і вода. Життя місцевих

«Всі живемо надією на краще, щоб не було війни. Щоб люди не гинули ні з того, ні з цього боку. Воно нікому не треба. Кому це треба?», – каже Валентин Миколайович, житель селища Металіст.

Валентин Миколайович кожні два місяці їздить з Металіста за українською пенсією. Найближче підконтрольне Україні місто – Щастя, всього в 15 кілометрах. Але шлях туди закритий. Доводиться робити великий гак – через єдиний в області піший перехід у Станиці Луганській.

Валентин Миколайович, житель Металіста
Валентин Миколайович, житель Металіста

«Це через Станицю треба ходити, розумієш. Людям по 80 років, інвалідів тягають, люди вмирають. Щастя не відкривають. В Щастя ж простіше – і нам би було, й іншим», – жаліється пенсіонер.

В селищі багато розбитих і спорожнілих будинків. Валентин Миколайович показує на пошкоджені будинки і розповідає – хтось зміг полагодити помешкання, а хтось – ні.

Зруйнований будинок у Металісті
Зруйнований будинок у Металісті

Роботи у селищі особливо немає. Місцеві їдуть на заробітки або живуть за рахунок городів. З водою і світлом в Металісті – проблема. Тож і садити овочі на городі теж буває проблематично. Пенсіонерка з Металіста показала журналістам «Донбас.Реалії» процес посадки картоплі на своєму городі.

«Мілкотиння, синок, мілкотиння! Кращої немає і грошей нема, щоб купить. Садиш отаке от. По дві, по три, по шість кидаю», – розповідає жінка.

Місцева пенсіонерка саджає картоплю на своєму городі
Місцева пенсіонерка саджає картоплю на своєму городі

Місцева пенсіонерка запевняє – садить картоплю фактично на удачу.

«Як дощі будуть, так вродить, а як не будуть, так ото ж і все!.. Не дарма ж прислів’я таке – що посієш, те й пожнеш», – каже пенсіонерка.

Жінка каже, що їздити за українською пенсією – не дозволяє здоров’я, бо вона перенесла три інсульти.

«Війни не було, звичайно, краще було. Кругом ходив, а тепер шо – сидиш на одній дупі, як-то кажуть», – нарікає жінка.

Гроші від «ЛНР» і гуманітарка «Червоного хреста»

Єдине джерело доходів тут – фінансова допомога від угруповання бойовиків «ЛНР» і гуманітарка «Червоного хреста». Місцеві жителі запитують журналістів – «коли буде гуманітарка».

«Синку, ти не в курсі?.. Обіцяли, що дадуть у березні, в кінці місяця. Так щось і не дали... А то думаєш, як не будуть давати пенсію, то тоді гаплик», – каже місцева пенсіонерка.

П'ятий рік пенсіонерка живе в повній самоті – родичі залишилися по інший бік лінії розмежування.

«Таке пережила, що ой-ой-ой. Одна в під’їзді, всі повиїжджали, а я одна. Одна в домі! Уяви собі, стріляють,«гахають». Стоїш, в тебе зуби отак ходуном, лікті отак, коліна – тримаєш… Синку, отак тримаю, щоб не тіпало, отак! Ой-ой-ой. Там горить, хліба горять. Такий урожай тоді уродив, і все погоріло», – пригадує жінка 2014 рік.

Незважаючи на страшні рани, прифронтове селище потихеньку оживає. Валентин Миколайович сподівається: мирне життя сюди повернеться, і знову можна буде їздити до друзів в сусіднє Щастя.

«Абсолютно ніяк не можу відділити від України. Але від українського народу, а не від тих, хто приходить до влади. А до влади різні приходять люди, – резюмує Валентин Миколайович.

Білборд, розташований на дорозі з Металіста до Луганська
Білборд, розташований на дорозі з Металіста до Луганська

«Донбас.Реалії» рушили після Металісту в сторону Луганська по розбитій і порожній дорозі. Несподіваний білборд з недоречним тут гаслом – «Навчайте дітей хорошим манерам». А на під'їзді в Луганську – цитата ватажка угруповання «ЛНР» Пасічника: «Ми докладемо всіх зусиль, щоб жителі республікивідчували себе частиною повноцінної держави».

ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG