Нагірний Карабах – перший військовий конфлікт на пострадянському просторі, який дав початок й іншим, наголошують фахівці. І додають, Росія активно використовує протистояння Вірменії та Азербайджану, щоб просувати свої інтереси на Південному Кавказі. Чи є в цьому схожість з Донбасом і чому переговори, майданчиком для яких також є Мінськ, не принесли мир в регіон? Розбиралися журналісти спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».
Військовий конфлікт між Вірменією і Азербайджаном триває вже понад 30 років. Регіон, значна частина жителів якого вірмени, в радянські часи входив до Азербайджанської РСР. В кінці 1980-х провірменські сили за підтримки Єревану взяли Нагірний Карабах під контроль. Нагірний Карабах є міжнародно визнаною частиною Азербайджану, але контролюється вірменськими сепаратистами.
Етнічні та релігійні коріння конфлікту – не в розвалі СРСР, а в далекому історичному минулому. Хоча порівняння з Донбасом некоректне, але якщо подивитися на Нагірний Карабах з точки зору сучасного впливу Росії, то деяку схожість простежити можна, зауважують експерти. А ще майданчиком для переговорного процесу, як і в випадку з Донбасом, став Мінськ.
Співголовами мінської групи щодо Нагірного Карабаху стали Росія, Франція і США. Угода про припинення вогню була підписана в 1994-му. Але за всі ці роки переговорів остаточного вирішення конфлікту так і не знайшли, тому час від часу військові сутички розпалюються заново.
«Три найщасливіших туристи приїжджають в Баку, їх тут приймає президент, міністр закордонних справ, міністр оборони. Сідають в літак, після обіду в Єревані п’ють вірменський коньяк, нібито щось обговорюють, відвідують окуповані території, не доїжджаючи один до Франції, інший до Америки, вже з Москви лунає заява співголови мінської групи ОБСЄ – ми відвідали і провели успішні переговори. Ну ви розумієте – близько 30 років ці базіки тільки і займаються тим, що тягнуть цю гуму», – розповідає військовий експерт з Азербайджану Узеїр Джафаров.
За словами аналітиків, попри те, що у переговорній групі щодо Нагірного Карабаху присутні США і Франція, головним «героєм» у Мінську залишається Москва.
Москва де-факто залишається єдиним «модератором» цього протистоянняВолодимир Копчак
«Незважаючи на те, що в мінській групі ОБСЄ щодо Карабаху присутній Париж і Вашингтон, крім Москви, Москва де-факто, де-факто підкреслюю, залишається єдиним, якщо це можна сказати, «арбітром», «модератором» цього протистояння. Що засвідчила, наприклад, остання ескалація, мінська група ОБСЄ – вона просто самоусунулася від процесу, вона кудись зникла, взагалі не було ніяких заяв», – зауважує керівник Південнокавказької філії українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Володимир Копчак.
«Ми очікували більшого від Росії» – Григорян
Ми очікували більшого від Росії, у нас союзницькі відносиниСтепан Григорян
Останнє загострення в липні 2020 року спалахнуло не в Нагірному Карабасі, а в трьохстах кілометрах на північ, в районі міст Тавуш (Вірменія) і Товуз (Азербайджан). По обидва боки – загиблі і поранені та взаємні звинувачення.
«Ми очікували більшого від Росії, тому що у нас союзницькі відносини з Росією, і двосторонні, і ми в договорі колективної безпеки. Вірменія очікувала більш предметної підтримки. Але в будь-якому випадку Росія...я б сказав так, позиція була нейтральною», – розповідає директор аналітичного центру з глобалізації і регіонального співробітництва у Вірменії Степан Григорян.
«Для Азербайджану саме відсутність прямої підтримки інформаційної з боку Москви – це вже великий інформаційний успіх. Я б на місці Баку тут не тішився, бо тут йдеться про логіку інформаційного тиску, супутньої логіці інформаційного тиску на адміністрацію Ніколи Пашиняна (чинний прем’єр-міністр Вірменії – ред.). Я, наприклад, в доступному для огляду майбутньому допускаю, що Кремль може «відмовитися» від Ніколи Пашиняна, але це не означає, що він автоматично відмовиться від Вірменії як від свого форпосту на Південному Кавказі і не тільки», – зауважує керівник Південнокавказької філії українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Володимир Копчак.
Джафаров: «Яка держава, що поважає себе, буде сидіти за одним столом з сепаратистами»?
Відносини чинного прем’єр-міністра Вірменії Ніколи Пашиняна з Кремлем – окрема розмова. Володимир Копчак, наприклад, каже про розбіжності в питанні ціни на російський газ і боротьбі Ніколи Пашиняна з корупційними схемами російського бізнесу в Вірменії. Але це не означає, що в майбутньому Єреван не буде спиратися на підтримку Москви, додає він.
«Що Вірменія каже: Азербайджане, погоджуйтесь, щоб у переговорному процесі був Нагірний Карабах, і вирішуйте, в тому числі, з ним ці проблеми, чому ви ігноруєте права, чому, Азербайджане, ви поважаєте право азербайджанців мати свою державу, але не поважаєте право людей, що живуть в Нагірному Карабасі, на самовизначення. Тобто тут рішення тільки може бути, якщо Нагірний Карабах увійде в переговорний процес», – наголошує директор аналітичного центру з глобалізації і регіонального співробітництва у Вірменії Степан Григорян.
«Яка держава, що поважає себе, буде сидіти за одним столом з сепаратистами, людьми, які не підкоряються законам Азербайджану, або сепаратистами, які на Донбасі чи в Луганську, які будуть диктувати свої умови?» – заперечує військовий експерт з Азербайджану Узеїр Джафаров.
Бої на кордоні Вірменії та Азербайджану: руйнівні наслідки обстрілів (фоторепортаж)
Чим може закінчитися протистояння? Версії
В Азербайджані багато хто розраховує на військове вирішення конфлікту і на протистояння з Вірменією, так би мовити, сам-на-сам. Водночас Кремль, на думку Володимира Копчака, зараз просуває план, згідно з яким Вірменія повертає частину територій Азербайджану, Баку натомість обіцяє якийсь статус Нагірному Карабаху. Варіант невигідний обом країнам.
Мені здається, що Росія грає роль всюдижителька Вірменії
«Москва активізувала процес, що в результаті, скажімо так, відходу Азербайджану рада районів з нинішнього складу невизнаної «Нагірно-Карабаської республіки», неважливо яким способом, мирним чи в результаті ескалації військовим шляхом, – на новій лінії розмежування має бути присутня миротворча місія. Зрозуміло, що, за логікою Кремля, це повинні бути російські миротворці, і при реалізації такого сценарію ми отримуємо де-факто нову військову базу збройних сил Російської Федерації. І що важливо – вона буде на території Азербайджану», – зауважує керівник Південнокавказької філії українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Володимир Копчак.
Реакцією України на останнє загострення між країнами стала підтримка Києвом Баку, що багато хто називає логічним. Тому що після анексії Криму Єреван на різноманітних міжнародних майданчиках підтримує Москву. У Вірменії українське посольство навіть облили борщем на знак протесту.
Чи знають вірмени про конфлікт в Україні та роль Росії у війні на Донбасі? «Донбас Реалії» поцікавились у них і от що почули:
«Донбас – це проблема між Росією і Україною. Звідси важко давати аналіз їхнього протистояння. У кожної сторони є своя думка з приводу питання».
«Чесно кажучи, довгий час я не стежу. Але я знаю, що в будь-якому випадку без миру ніколи нічого не буває».
«Мені здається, що Росія грає роль всюди. Оскільки вона є наддержавою, вона всюди грає роль, і від неї залежить дуже багато чого».
Москва, всі ці роки маніпулюючи питаннями Карабаху, каже Володимир Копчак, сформувала вплив як на Єреван, так і Баку. І в цьому, мабуть, головна схожість з Україною – використовуючи конфлікт, Кремль намагається залишити Київ в орбіті своїх інтересів, зауважують аналітики.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
