Доступність посилання

ТОП новини
10 серпня 2020, Київ 20:03

Збройне протистояння між Вірменією і Азербайджаном. Подробиці про нові сутички


Жінка показує, якої шкоди зазнав її дім, як стверджується, після обстрілу вірменськими військами Товузького району Азербайджану, який межує з Товушською областю Вірменії, 14 липня 2020 року

До вашої уваги – погляд на причини останнього спалаху бойових дій між військами Вірменії й Азербайджану, на значення місця події, на те, як кризу роздмухує внутрішня політика, і на потенціал, який ці сутички мають для можливого початку більших боїв.

Три дні боїв на вірменсько-азербайджанському кордоні викликали стривоженість міжнародної спільноти і розпалили глибокі почуття національної образи в обох країнах.

Загалом 16 людей, переважно військових, але також одна цивільна людина, загинули внаслідок артилерійських обстрілів та інших бойових дій між сусідніми країнами протягом 12–14 липня на віддаленій північній ділянці їхнього кордону.

Це лише останній із дедалі довшої низки смертельних епізодів, які беруть початок у суперечці навколо території Нагірного Карабаху.

Це також найбільший спалах насильства між країнами принаймні за чотири роки.

Конфлікт між ними спалахнув іще в останні радянські часи, 1988 року, коли вірмени за національністю в автономній області Нагірний Карабах у складі Азербайджану стали виступати за незалежність і за об’єднання з Вірменією.

Перемир’я, про яке домовилися аж 1994 року, поклало край великому кровопролиттю, внаслідок якого загинули, як вважають, близько 30 тисяч людей. Але перемир’я не вирішило суперечки.

Сотні тисяч азербайджанців і вірмен за національністю втікали через кордон в обидва боки, побоюючись репресій із боку націоналістів у країнах переважно іншого народу.

Перемир’я залишило майже всю первісну територію Нагірного Карабаху і ще частини сусідніх територій Азербайджану під фактичним контролем вірмен. Воно також заклало підвалини для десятиліть смертельних, хоч і переважно невеликих сутичок вздовж лінії контакту сторін і біля їхнього спільного кордону.

Чому насильство спалахнуло нині?

За вже звичним зразком десятків менших сутичок між військами чи іншими озброєними силами сторін за останні два десятиліття кожна сторона назвала нинішній спалах результатом «провокації» протилежної.

За деякими з повідомлень, первісний інцидент 12 липня спричинило азербайджанське військове авто, яке їхало вздовж північної ділянки кордону і заїхало на інший бік.

Але незалежне підтвердження в таких випадках майже не можливе.

Нинішній конфлікт «дивний, тому що реально нічим не спровокований», каже російський політолог Аркадій Дубнов із Московського центру Карнеґі.

Як сказав він телеканалові «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», нинішній спалах насильства «не в логіці» становища на тій ділянці кордону між Вірменією й Азербайджаном і до того ж не має ніякого стосунку до конфлікту країн через Нагірний Карабах.

«Усі обставини, пов’язані з виникненням цього конфлікту, змушують припустити, що його спричинив цілком людський чинник, а не військово-політичний, стратегічний чи геополітичний», – каже Дубнов.

Томас де Ваал, чільний дослідник Європейського центру Карнеґі, теж звертає увагу на традиційне складання вини на іншу сторону і брак ясності. Але він вважає, що зриви перемир’я, укладеного майже три десятки років тому, є наслідками «політичних рішень», і «нічого випадкового тут немає», написав він у твітері.

Він також вважає, що через нинішній глухий кут у мирних зусиллях попри те, що міжнародні посередники на початку минулого року закликали лідерів двох країн «готувати населення своїх країн до миру», більше розчарований Баку.

«Не ясно, хто це почав, хоча (Азербайджан) більше зацікавлений у цьому, бо хоче нагадати світові, що становище «не нормальне», – написав де Ваал у твітері й нагадав, що президент Азербайджану Ільгам Алієв сам відверто говорив 7 липня, що розчарований відсутністю політичного прогресу з 2018 року.

Вірменські військові займають позиції на лінії фронту в Тавушській області, 14 липня 2020 року
Вірменські військові займають позиції на лінії фронту в Тавушській області, 14 липня 2020 року

Алієв минулого тижня погрожував вийти з мирних переговорів, які перебувають у глухому куті, «якщо вони не принесуть результатів».

Чи незвичними були нинішні бої за своєю інтенсивністю чи іншими рисами?

Загальне число загиблих, 15 військових і один цивільний, – це найвище число смертей у вірменсько-азербайджанських боях від 2016 року; перед тим останній порівнянний спалах боїв був 2008 року.

Незвичним було також те, що на третій день боїв, 14 липня, за повідомленнями, загинув азербайджанський генерал.

Більшість досить частих сутичок останніх трьох десятиліть переважно були снайперськими чи кулеметними обстрілами зі значно меншими числами жертв, переважно військових низьких рангів і іноді цивільних.

Цього ж разу, схоже, до боїв були залучені танки, безпілотники, артилерія й міномети.

Нинішні бої були незвичними й тим, що вони, за повідомленнями, спалахнули за сотні кілометрів від спірної території Нагірного Карабаху, на міжнародно визнаному кордоні між Вірменією й Азербайджаном.

І, як повідомляли, вони охопили меншу територію, ніж деякі з найбільших боїв останнього десятиліття.

Кадр із відео Міноборони Азербайджану показує, як стверджується, знищення вірменського військового обладнання на кордоні двох країн, 15 липня 2020 року
Кадр із відео Міноборони Азербайджану показує, як стверджується, знищення вірменського військового обладнання на кордоні двох країн, 15 липня 2020 року

Провідний аналітик Міжнародної кризової групи, колишня кореспондентка Радіо Свобода Олеся Вартанян застерігає від легких порівнянь із так званою Чотириденною війною 2016 року, в якій загинули понад 200 людей – то були найтяжчі бої з часу укладення перемир’я 1994 року.

«Деякі журналісти квапляться з порівняннями з ескалацією 2016 року, – написала вона у твітері. – Це помилка. Бо нинішній спалах нині відбувається на малій території й лише з обмеженим використанням важких озброєнь. 2016-го сутички були по всій довжині лінії фронту в зоні нагірно-карабахського конфлікту».

Як впливає на нинішні події внутрішня політика?

Спалахи насильства негайно накрутили націоналістичну гарячку в обох країнах.

«Якщо дехто з якогось військово-політичного крила кожної зі сторін захоче показати, що він головний патріот і захисник інтересів батьківщини, то він може піти на загострення, – сказав Дубнов. – Це дуже небезпечно».

У Баку 14 липня гнів громадськості через загибель азербайджанських військових вивів на вулиці тисячі людей, попри пов’язані з коронавірусом обмеження, і ситуація загрожувала вийти з-під контролю.

Поліція й інші силові структури намагалися стримати демонстрантів, сталися сутички; повідомляли про десятки затриманих після того, як частина учасників, вигукуючи націоналістичні гасла на кшталт «Мобілізація!» чи «Азербайджан неподільний!» (маючи на увазі Нагірний Карабах), пішла штурмувати будівлю парламенту.

Протягом ночі демонстрації вщухли.

Кадр із відео Міноборони Вірменії показує, як стверджується, обстріл вірменськими військами Товузького району Азербайджану, 14 липня 2020 року
Кадр із відео Міноборони Вірменії показує, як стверджується, обстріл вірменськими військами Товузького району Азербайджану, 14 липня 2020 року

У Єревані прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян пообіцяв, що дії Азербайджану «не залишаться без відповіді».

Від часу, коли Пашинян прийшов до влади два роки тому на хвилі вуличних протестів, насильство на лінії контакту за перемир’ям 1994 року в Нагірному Карабасі зменшилося.

Спершу цей відносний спокій супроводжувався посиленням дипломатичних і політичних переговорів і більшими контактами між військовими двох сторін.

Але принаймні протягом останнього року двосторонні відносини знову почали напружуватися.

Під дедалі більшим внутрішнім політичним тиском і невдоволенням громадськості через малу швидкість реформ Пашинян завдав удару по мирних зусиллях рік тому, коли виступив у столиці самопроголошеного Нагірного Карабаху і заявив присутнім, користуючись традиційною вірменською назвою регіону, що «Арцах – це Вірменія».

«Коли одна сторона починає, інша відповідає, і жодна не відступає, – заявив де Ваал із приводу нинішнього спалаху насильства. – Конфлікт глибоко вкорінений в обох державах. В обох країнах накручують патріотичні настрої. Це корисно обом урядам, бо відволікає людей від економічних труднощів і пандемії».

Сторонні спостерігачі, такі, як Кризова група, вважають, що «без переговорів із вирішальних питань – про майбутнє територій, прилеглих до Нагірного Карабаху, і людей, які там нині живуть, про перспективи міжнародної миротворчої місії, про статус Нагірного Карабаху – позиції ризикують стати ще твердішими».

Чи є ознаки, що це поновлення масштабного конфлікту, а не звичний зразок сутичок у тривалому «замороженому конфлікті»?

Посадовці оборонних відомств обох країни оголосили 15 липня, що протягом попередньої ночі нових боїв уже не було, і це дає сподівання, що насильство не вийде з-під контролю, попри посилення риторики.

Нове кровопролиття сталося на тлі зусиль ООН із метою «припинення бойових дій у всіх ситуаціях» у час, коли уряди по всьому світі зосереджуються на боротьбі проти коронавірусної пандемії.

США, Європейський союз, Туреччина і Росія закликали Баку й Єреван до стриманості.

Туреччина, яка стала першою державою, що визнала незалежність Азербайджану 1991 року, залишається непохитним стратегічним союзником цієї переважно мусульманської й тюркомовної країни, яка є історичним суперником Єревану.

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган уже висловлював невдоволення відсутністю міжнародних посередницьких зусиль навколо Нагірного Карабаху у своєму виступі 2019 року на сесії Генеральної асамблеї ООН.

Ердоган попередив, що стабільність на Південному Кавказі «дуже важлива для справедливого і мирного майбутнього нашого світу».

Росія тим часом має глибокі економічні, військові і стратегічні зв’язки з Вірменією, хоча схоже, що ці відносини похолоднішали, відколи два роки тому до влади в Єревані прийшов прем’єр Пашинян.

Але Москва має певний вплив і на Азербайджан.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, за повідомленнями, говорив зі своїми колегами з Єревану і Баку 13 липня і закликав їх виявити стриманість, щоб уникнути подальшої дестабілізації регіону.

А 14 липня речник президента Росії Володимира Путіна заявив, що Москва готова стати посередником, якщо її попросять.

Євросоюз закликав обидві країни припинити збройне протистояння і вжити негайних заходів, щоб не допустити подальшої ескалації».

А у США державний секретар Майк Помпео сказав 15 липня, що Сполучені Штати «глибоко стурбовані» насильством між Вірменією й Азербайджаном, і закликав сторони до деескалації.

Від 1992 року існує Мінська група ОБСЄ, співголовами в якій є США, Росія і Франція і яка має на меті досягти рамкових домовленостей про тривалий мир і безпеку між Вірменією й Азербайджаном.

Але останніми роками вона очевидно послабила свою діяльність, переходячи більше до двосторонніх контактів із Баку й Єреваном.

І від 2017 року вона жодного разу не скликала саміт із участю голів держав Вірменії й Азербайджану.

Де Ваал попереджав наприкінці 2019 року: «Якщо ситуація погіршиться ще раз, це стане випробуванням для міжнародних посередників Мінської групи ОБСЄ – Франції, Росії і США, – які протягом останніх двох років були дуже нечутними щодо Нагірного Карабаху, що дало Вірменії й Азербайджанові можливість узяти справи в свої руки. Але в них може не виявитися вибору, крім бути активнішими і висувати нові ідеї і нові підходи, щоб не дати цьому конфліктові, що жевріє, спалахнути знову».

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG