Доступність посилання

ТОП новини
22 Жовтень 2018, Київ 13:40

Східний експрес. Люди, місця і деталі, які ви побачите, їдучи на окуповані території


Як змінився Луганськ за період окупації? Чи досі жителям непідконтрольної території вселяють страх перед «Правим сектором»? Кому бойовики не дають права виїжджати за новітню «залізну завісу»? Скільки заробляють перевізники до лінії розмежування, навіщо здають житло біля лінії фронту і почім «продають» місця в чергах КПВВ? Про це – в ексклюзивній серії Радіо Донбас.Реалії «Записки з окупації».

Східний експрес

Потягом, що прямує на Донбас, їдуть пасажири із зовсім різними історіями й цілями. Попутниками можуть стати військові, що прямують на війну, студенти, які їдуть додому, люди, для яких цей поїзд – лише етап на шляху до окупованого Луганська.

У Куп'янську Харківської області потяг робить зупинку на 20 хвилин.

З якого номера її краще набрати? З російського вже?

«Пиво, сушена, копчена риба, морозиво», – лунає всією станцією. Кожного дня, коли прибуває потяг, на пасажирів уже чекають місцеві жителі, що торгують рибою, спійманою в Червонооскільському водосховищі. У місті з населенням близько 30 тисяч для багатьох – це основний спосіб заробітку, адже попит на місцеву рибу чималий. Асортимент дійсно вражає: знайдете рибу на будь-який смак і гаманець: від невеличких зв'язок «сібельочків» до великих лящів, сазанів, від «червонця» до 300 гривень за велику рибину. Протягом 20 хвилин зупинки пасажири встигають скупити майже всю рибу на станції. Більшість одразу ховає придбане до своїх багажів, але знаходяться ті, хто починає смакувати безпосередньо в потязі. Тож до кінця шляху вагон переповнений стійким запахом сушеної риби.

Реалії подорожей у плацкарті такі, що хоч-не-хоч, а чути діалоги попутників.

«З якого номера її краще набрати? З російського вже?» – запитує чоловік у жінки, під`їжджаючи до Сватівського району.

На зупинці в Кремінній заходить молода пара та літній чоловік.

«Обережно з тортом! Це ж презент», – попереджає жінка.

«Який же це презент! Найкращий презент – коньяк», – заперечує пенсіонер.

14 годин у дорозі – і пункт призначення досягнутий. О 13.23 потяг прибуває до Рубіжного, міста з населенням близько 60 тисяч людей. До Лисичанська (кінцевої станції потяга) залишається 25 хвилин дороги, близько 20 кілометрів, але більшість пасажирів виходять саме в Рубіжному, де на них уже чекають приватні перевізники. Їх тут називають «приватниками».

«Таксі на Дубровку замовляли?»

«На Станицю, на Станицю! Відправлення за 10 хвилин», – метушиться платформою Микола.

Він займається пошуком і координацією потенційних клієнтів з водіями, що возять до лінії розмежування.

«На Вас уже чекає біле Renault з номерами **** біля мосту», – повідомляє чоловік телефоном за 10 хвилин до прибуття потяга.

І справді, біля мосту стоїть «мій» Рено, а окрім нього ще з десяток таких авто, які вміщують до 8 пасажирів. Мене знайомлять з Ігорем – водієм, який довезе до Станиці.

Для Миколи, Ігоря та інших водіїв – це чистої води бізнес. За одну таку поїздку від Рубіжного до Станиці Луганської один «приватник» отримує 2 тисячі гривень. Одна машина за день заробляє щонайменше 4 тисячі поїздками туди й назад.

Водій Ігор одразу збирає паспорти й гроші. Перший блокпост не за горами.

«Ви в'їжджаєте в заборонену зону. Знизьте швидкість до 5 км/год. Будь ласка, приготуйте Ваші документи. Стій! Стріляють! Заборонена зона». Подібним написом зустрічає кожен український блокпост. За останній рік їх на шляху до Станиці поменшало.

«Таксі на Дубровку замовляли?» – жартує український військовий і забирає у водія документи на перевірку. Інший у цей час відкриває двері, де пасажирські сидіння: «Сепарів немає?» «Немає, немає», – відповідає з усмішкою літній чоловік, який їде з нами. Хвилин за 5 повертають документи й бажають гарної дороги. У сучасних умовах – це зла іронія, бо дороги далі майже нема.

Водій Ігор вже прилаштувався до реалій донбаських трас. Там, де дорога вщент зруйнована, він без вагань з'їжджає з неї і їде полем. На певних ділянках дороги величезні ями засипані будівельним сміттям. Але навіть погані дороги не заважають водієві «гнати» понад 100 км/год. Виникає враження, що правил дорожнього руху тут не існує. Навіть проїжджаючи повз населені пункти, швидкість руху Ігор не знижує. Назустріч нам зрідка їдуть поодинокі машини: або такі ж приватники, що повертаються з пасажирами «звідти», або військові, або ОБСЄ. Один раз трапилась машина Червоного Хреста.

Під’їжджаючи до Новоайдара, бачу багато зламаних війною сосен. За дві години поїздки погода встигає змінитися декілька разів. То починається дощ, то знову з’являється сонце.

​На черговому блокпості незвично велика черга. Водій Ігор зупиняється, робить один дзвінок і, оминаючи всі автомобілі, стає першим у черзі.

«На зворотньому шляху, як звичайно, друже», – усміхається військовий і відпускає наш «міні-вен».

У салоні в цей час стоїть мовчазна тиша.

Останній блокпост – на в'їзді до Станиці Луганської – зустрічає написом «Станиця Луганська – це Україна». Щоб ніхто не забував.

Після нього водій роздає паспорти, помітно видихає і потроху висаджує своїх пасажирів. Кінцева зупинка – Автостанція.

«Щоб налаштувати українські канали, треба крутити у бік Щастя»

Станиця Луганська – селище міського типу, розташоване за 12 кілометрів від нині окупованого Луганська. Саме тут – єдиний в області контрольно-пропускний пункт на територію, окуповану проросійськими бойовиками. Лінія розмежування визначає життя місцевого населення вже майже 4 роки. Роботи тут небагато, тому основний спосіб заробітку – продаж сільськогосподарської продукції. До війни основним ринком збуту був Луганськ. Зараз торгувати в Луганську, звісно, важче. Але навіть за теперішніх умов життя багато мешканців щодня везуть тачки з овочами на продаж в окуповане місто.

«Там же овочі дорогі. 70 рублів за кг огірків, 120 за кг помідорів, а полуниця – взагалі розкіш», – розповідає станичанин Олег. – Але це давно треба прикрити. Нарешті обмеження ввели – не більше двох ящиків на людину», – ділиться чоловік.

Олег каже, що окрім цього в Станиці з'явився новий спосіб заробітку – подобова оренда помешкання: «Середня ціна – десь 100 гривень за спальне місце».

За словами чоловіка, сервіс орієнтований лише на жителів Луганська, які переходять на українську територію, щоб оформити пенсію, зняти гроші й купити продукти за адекватними цінами.

«Вони приходять, зазвичай, сюди ввечері неділі, ночують і зранку йдуть у центр вирішувати свої справи. А після обіду повертаються в місто», – розповідає Олег.

Через близькість до пункту пропуску ціни на ринку на автостанції помітно завищені. У той час, коли полуниця в Києві вже коштувала 40-50 гривень, у Станиці її продавали за 80 грн/кг.

Олег жартує, Станиця стає маленькою Швейцарією.

«Квіточки перевозити вже заборонили, м'ясо, розсаду теж. Залишилось закінчити з сільгосппродукцією й будемо розвивати туризм», – сміється чоловік.

Для того, щоб отримувати українську пенсію, люди з окупованих територій мають бути зареєстрованими на підконтрольній Україні території. Тож багато жителів Станиці не нехтують такою можливістю підзаробітку й прописують у своїх будинках луганців, які один раз на два місяці перетинають лінію розмежування. У середньому, ця послуга коштує 1500 грн. Але не рідкістю є ситуації, коли людей «звідти» «кидають на гроші»: спочатку прописують, а через деякий час без їхнього відома виписують.

Попри те, що війна на Донбасі триває вже четвертий рік, у Станиці Луганській досі працюють російські телеканали й канали угруповання «ЛНР».

Я дивлюсь російські канали, коли вип'ю. Щоб пореготати

«Я дивлюсь російські канали, коли вип'ю. Щоб пореготати, – ділиться місцевий мешканець Володимир. – НТВ, «Росія 1», але найбільше люблю «Луганськ 24». Це якийсь особливий вид маразму», – каже чоловік.

За його словами, російська пропаганда сильно впливає на настрої місцевих.

«Для того, щоб налаштувати українські канали, треба крутити у бік Щастя. Ось такий символізм», – зауважує станичанин.

Життя за лінією розмежування

Від самого ранку на пункті пропуску довжелезні черги з обох боків. Майже половина черги – люди з тачками та ящиками, у яких везуть овочі на продаж. Серед тих, хто не хоче довго чекати, є ті, хто купує місце в черзі. Приблизна вартість такої послуги – 50 грн.

Позиції українських військових від позицій бойовиків відділяють якихось 100 метрів. Міст, який був зруйнований у 2015 році, досі не реконструювали, тож люди змушені переходити по дерев’яній драбині.

На «тому» боці Сіверського Дінця на людей чекають таксі й автобуси з георгіївськими стрічками й прапорцями збройного формування «ЛНР» та Росії. Перш ніж сідати в автобус, треба купити квиток у касі за 12 рублів (близько 5 гривень). Таксі до міста коштує в середньому 200-300 рублів (80-125 грн).

Комендантська година триває від 23 вечора до 6 ранку. Але вже о 8 вечора майже нікого немає на вулицях. Ліхтарі в Жовтневому районі Луганська не працюють. Місцева мешканка Ксенія вважає, що міжквартальні ліхтарі не працюють у цілях безпеки: «Щоб нас не обстрілювали ЗСУ».

У місті багато «військових», але це не зменшує кількість нетверезих людей на вулицях.

Мобільний зв'язок у Луганську просто ніякий. Дотелефонуватися до близьких виходить лише з третьої спроби. Vodafone працює нестабільно, тому деякі жителі міста переходять на послуги місцевого мобільного оператора «Лугаком» (він створений бойовиками на базі захопленого обладнання і комутує лише в межах непідконтрольної території – ред.). Луганка Марина розповідає, що «Лугаком» з’явився на початку 2018 року, коли зв'язок Vodafone несподівано зник.

«Тоді, як більшість жителів підозрює, вони (бойовики) «віджали» апаратуру й сервери Vodafone і запустили свій «Лугаком», – каже жінка.

Головна вулиця міста – Радянська. Храм Божої Матері
Головна вулиця міста – Радянська. Храм Божої Матері

Ресторан «Melrose» на вул. Радянській
Ресторан «Melrose» на вул. Радянській

Комісійний магазин на вул. Радянській
Комісійний магазин на вул. Радянській

Але початок роботи «Лугакому» не поліпшив ситуації зі зв’язком у місті.

Людмила розповідає: «Інколи дотелефонуватися не виходить упродовж години. Vodafone працює погано, а «Лугаком» слабенький. Нас же багато, не витримує… Але зате можна дзвонити на стаціонарні номери».

Вхід до скверу імені Молодої Гвардії в центрі міста
Вхід до скверу імені Молодої Гвардії в центрі міста

До слова, працівникам бюджетних організацій на території, підконтрольній угрупованню «ЛНР», заборонено користуватися послугами Vodafone і, за інформацією місцевих жителів, порушення серйозно карається.

Моя знайома сидить у в'язниці за державну зраду через знайдену в неї сім-карту Vodafone

«Моя знайома працювала в «Держбанку ЛНР». Зараз сидить у в'язниці за державну зраду через знайдену в неї сім-карту Vodafone. І таких «зрадників» – третина всіх ув'язнених», – розповідає луганка Софія.

Історію, якою поділилась Софія, важко спростувати або довести. Подібні випадки, як правило, вкриті туманом воєнної плутанини.

Колишня будівля СБУ, нині так зване «МГБ ЛНР»
Колишня будівля СБУ, нині так зване «МГБ ЛНР»

Колишня будівля обласної прокуратури, нині так звана «Генеральна прокуратора ЛНР»
Колишня будівля обласної прокуратури, нині так звана «Генеральна прокуратора ЛНР»

Окрім заборон на користування Vodafone, для «бюджетників» також існують окремі правила на виїзд за територію міста.

«Якщо збираєшся кудись поїхати, маєш у письмовій формі про це попередити, обов'язково вказавши напрямок і мету поїздки. Якщо їдеш без дозволу – 4 роки в`язниці», – каже Софія.

Мені знайома розповіла, що у Станиці бачила червоно-чорний прапор Правого сектору, й вони затримують усіх луганських бюджетників

Цю інформацію підтвердили й інші люди, які працюють у так званих «держструктурах» непідконтрольної території. Але багато луганців бояться виїжджати на підконтрольну територію навіть за потреби.

Учителька музики Наталія каже: «Ми невиїзні. Україна нас кинула. Мені знайома розповіла, що у Станиці бачила червоно-чорний прапор Правого сектору, й вони затримують усіх луганських бюджетників. Страшно».

Одне з відділень так званого «Держбанку ЛНР» на вул. Коцюбинського
Одне з відділень так званого «Держбанку ЛНР» на вул. Коцюбинського

Перетин вулиць Радянська та Демьохіна
Перетин вулиць Радянська та Демьохіна
ТЦ «Луганськ Сіті-Центр» на вул. Радянській
ТЦ «Луганськ Сіті-Центр» на вул. Радянській

Стан доріг у Луганську за 4 роки окупації значно погіршився. Така ситуація не лише з автомобільними трасами, але й з пішохідними тротуарами. Місто помітно засмітилося.

Вул. Корольова Жовтневого району міста
Вул. Корольова Жовтневого району міста

«При Пасічнику (нинішній голова бойовиків у Луганську) почали рідше вивозити сміття й прибирати вулиці. Про догляд за газонами я вже мовчу… Півметровий бур`ян навколо», – скаржиться луганець Володимир.

Також ситуація з вартістю бензину істотно погіршилась. За інформацією місцевих жителів, Ігор Плотницький (колишній голова так угруповання «ЛНР», що визнане в Україні терористичним) тримав ціни на паливо, а коли Пасічник став головою, «ціни полізли вгору». Наприклад, бензин марки А-95 у травні 2017 року коштував 49 рублів, а станом на червень 2018 – 56-57 рублів за літр.

Будівля так званого «Міністерства вугільної промисловості та енергетики» на вул. Лермонтова
Будівля так званого «Міністерства вугільної промисловості та енергетики» на вул. Лермонтова

Вул. Коцюбинского. Зліва – колишня будівля Луганської міської ради, справа – монумент Клименту Ворошилову
Вул. Коцюбинского. Зліва – колишня будівля Луганської міської ради, справа – монумент Клименту Ворошилову

За рік у крамницях значно побільшало українських товарів. Ціни на них на 20-25% вищі, ніж на підконтрольній Києву території.

Полиці однієї з луганських крамниць
Полиці однієї з луганських крамниць

Втрачене покоління сучасності

Маленький Андрій із Луганська понад усе мріє стати палеонтологом. У свої 7 років він напам'ять знає всі наукові класифікації динозаврів, захоплюється програмами Discovery з теми й «ковтає» енциклопедію за енциклопедією. Родина Андрія зовсім інакше бачить майбутнє свого сина. Батько й мати давно вирішили, що хлопець має стати «захисником республіки». Єдине, що досі лишається під сумнівом, – куди віддати дитину після 7-го класу – в кадетський чи «казачий» корпус.

Дошка оголошень одного з під’їздів Жовтневого району
Дошка оголошень одного з під’їздів Жовтневого району
Пам’ятник Тарасові Шевченку в центрі Луганська
Пам’ятник Тарасові Шевченку в центрі Луганська

А ти знаєш, що Путін грає в хокей?

На дитячому майданчику я мимоволі чую діалог двох хлопчиків років семи:

– А ти знаєш, що Путін грає в хокей?

– Звісно, знаю. А ти бачив, як наші програли Канаді?

Під «нашими», певно, мається на увазі збірна Росії з хокею, яка напередодні програла Канаді з рахунком 4:5.

Деякі проросійськи налаштовані жителі говорять прямо: «Якщо ти не віриш в «ЛНР», тобі тут жити не варто». Але не всі місцеві налаштовані так радикально.

Навіть Путіну ми не потрібні. Якщо будуть вибори, ми готові повернутися в Україну, аби лише без Порошенка

Луганець Михайло каже: «Зараз уже зрозуміло, що навіть Путіну ми не потрібні. Тож якщо будуть вибори, ми готові повернутися в Україну, аби лише без Порошенка».

Кумири сучасного покоління дітей сумнівні. Так вважає проукраїнська пенсіонерка Марія, яка обурюється захопленню молоді «Нічними вовками».

Біл-борд, присвячений «Нічним вовкам», у центрі міста
Біл-борд, присвячений «Нічним вовкам», у центрі міста

«Вони («Нічні вовки») напередодні 9 травня демонстративно їздили містом. Скільки молоді стояло на тротуарах у захваті від шоу. Для них вони авторитет. А я не розумію, за що їх поважати, криміналітет один», – ділиться жінка.

Пам’ятник, встановлений після окупації Луганська в сквері Молодої Гвардії
Пам’ятник, встановлений після окупації Луганська в сквері Молодої Гвардії

Колишня будівля Луганської ОДА
Колишня будівля Луганської ОДА

Стенд біля колишньої будівлі ОДА
Стенд біля колишньої будівлі ОДА

Музей «Пам'ять Донбасу» на вул. Оборонній
Музей «Пам'ять Донбасу» на вул. Оборонній

Але не всі підлітки бачать своє майбутнє в Росії. За словами вчительки однієї з луганських шкіл Валентини, кількість цьогорічних випускників, які вступають до українських вишів, значно зменшилась за останній рік, але такі є.

«Більшість цього року вирішила залишитись у місті – вступають у місцеві виші. У Росії навчання дороге, а деякі луганські університети зробили навчання на першому курсі зовсім безкоштовним», – розповідає Валентина.

Луганський інститут культури і мистецтв
Луганський інститут культури і мистецтв

Вулиця Радянська
Вулиця Радянська

Бібліотека імені Горького на вул. Радянській
Бібліотека імені Горького на вул. Радянській

У шкільній програмі все ще присутні години української мови та літератури, але їхня кількість значно скоротилась. Тому багато вчителів, які до війни викладали ці дисципліни, змушені були перелаштуватися на вчителів російської мови та літератури.

«У першачків три уроки української мови на тиждень. Література їм не викладається. З кожним класом кількість годин скорочується. Так, наприклад, в 6 класі залишається тільки один урок мови, один літератури», – додає жінка.

Читайте також: Із окупованої частини Донбасу витискають українську мову
Перетин вул. Радянська та вул. Героїв ВВВ
Перетин вул. Радянська та вул. Героїв ВВВ
Комісійний магазин на місці колишнього ювелірного на вул. Радянській
Комісійний магазин на місці колишнього ювелірного на вул. Радянській

Враження від поїздки «туди» залишаються неоднозначними. Попри силу російської пропаганди, на четвертому році окупації досі є ті, хто вірить, що над Луганськом знову колись замайорить український прапор. Але вони зізнаються, що з кожним днем життя «там» ця мрія стає все більш далекою від жорстокої реальності.

На шляху додому проїжджаю невеличке місто Щастя на підконтрольній Україні території. До війни з Луганська до Щастя було 15 хвилин автівкою, але зараз між ними величезна ментальна прірва. Коли в 2014 році українські військові звільнили місто, його символічна назва отримала новий сенс...

Матеріал підготовано в рамках серії Радіо Донбас.Реалії «Записки з окупації». Імена героїв змінені з міркувань безпеки.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

Recommended

XS
SM
MD
LG