Російська війська продовжують жорстокі обстріли заблокованого Маріуполя, внаслідок чого у місті склалася важка гуманітарна катастрофа. Навіть за офіційними даними переважна більшість будівель у місті пошкоджена або зруйнована, там немає ані продуктів харчування, ані медикаментів, ані електрики, ані водопостачання. Журналістка Катерина Єрська переїхала до Маріуполя наприкінці 2021 року. В середині березня 2022 року їй вдалося вирватися із блокадного міста і дістатися Одеси. Катерина розповіла Радіо Свобода про пережите. Далі пряма мова.
– Війна у Маріуполі розпочалася не 24 лютого 2022 року, місто обстрілювали останні 8 років, а найгучніший обстріл я особисто почула за кілька тижнів до того, як окупаційні війська офіційно вдерлися на українські землі.
У перший день повномасштабного вторгнення, як мені здалося, ніхто в місті особливо нічого не зрозумів. Біля банкоматів утворились черги, у продуктових магазинах розпочалась паніка, люди почали скупляти все, що бачили. Але це нагадувало карантинну паніку під час ковіду, людям здавалось, що ми вже це переживали, що нічого особливого не відбувається.
Сучасна війна – це війна артилерії, авіації та іншої техніки – її можна вести на відстані. Тому танків і «зелених чоловічків» містяни не бачили аж поки не розпочалися вуличні бої – приблизно 13-14 березня.
До цього Маріуполь поступово оточували, кільце навколо нього стискалося, всередині залишались військові, поліцейські, нацгвардійці, прикордонники і, звичайно, полк «Азов».
Маріуполь повернувся у кам'яний вік
– Буквально в перший тиждень війни вимкнули електропостачання і зникло водопостачання. Місцева влада мусила вимкнути газ, тому що газогін був сильно пошкоджений і комунальники побоювались детонації.
Місто повернулося в кам’яний вік, люди почали брати воду з колодязів. По місту їздило лише два водовози – крапля для півмільйонного міста. Початок березня був дуже холодним, до -12. У будинках повилітали вікна, люди перейшли жити в підвали. Багато хто почав хворіти, медикаментів не було, зокрема інсуліну.
Містяни здебільшого не намагались виїхати, тому що, по-перше, побоювались мін, а по-друге, не було зрозуміло, хто стоїть навколо Маріуполя – наші чи вже ворог. Коли стало відомо, що Маріуполь заблоковано, люди стали чекати на офіційний «зелений коридор» для виїзду. Але до міста не пропускали навіть гуманітарний конвой.
14 березня пройшла інформація, що наступного дня запрацює «зелений коридор» і люди почались гуртуватись у колони та виїжджати з міста.
Через відсутність зв’язку люди можуть не знати про можливість евакуації, сидять у підвалах під обстрілами та бояться вийти.
Пам’ятаєте фільми про постапокаліптичні міста, які починає захоплювати природа?
Так зараз виглядає Маріуполь. За офіційними даними зруйновано близько 80% будинків та об’єктів інфраструктури. Але я не знаю, де знаходяться інші 20%, я їх не бачила, не бачила жодного вцілілого будинку чи навіть вікна.
Війна в Україні на супутникових знімках: руйнування у Маріуполі і затоплені землі під Києвом
Все було зруйновано або вибухами, або вибуховими хвилями.
Всі перші поверхи, де знаходились магазини чи аптеки, або зруйновані або розгромлені – гуманітарний конвой не може в’їхати в місто понад три тижні, людям потрібно було щось їсти.
На вулиці дуже мало людей, вони гуртуються біля вогнищ, на яких готують їжу. Можна також побачити багатьох людей із баклажками в пошуках води – вони пересуваються вулицями під стінами будинків, тому що так безпечніше.
Тривають вуличні бої – на вулицях танки, інша важка техніка та озброєні люди без знаків приналежності до російської чи української армії. Більша частина цивільних знаходяться у сховищах – сидять там вже кілька тижнів поспіль.
Волонтерів вирішили вивозити з міста
Я працювала у волонтерському центрі Маріуполя, в нас був супутниковий зв’язок, ми дивились «Єдиний український марафон» та розуміли, що відбувається у країні. Ми також видавали інформаційну листівку, яку вкладали в усі продуктові набори для цивільних та військових.
Коли розпочалися вуличні бої в центрі міста, ми вирішили вивозити з міста більшу частину волонтерського центру, тому що подальша волонтерська діяльність була б пов’язана із серйозним ризиком для життя. Частина волонтерів залишилась і вони розповіли, що на наступний день після нашого від’їзду центр був обстріляний та згорів.
Маріуполь: апокаліптичні образи міста в облозі (фотосвідчення)
16 березня разом із водієм ми поїхали з Маріуполя на легковій автівці та взяли з собою одну з родин. Довезли їх до Бердянська, а там взяли ще одну родину – вони йшли пішки та голосували на дорозі. Це була бабуся, мати та дві дочки. В них також були два коти, черепашки та хом’ячки. Родина сіла на заднє сидіння, а я взяла котів собі на руки.
Ми їхали в колоні у «зеленому коридорі». В районі міста Токмак пройшли блокпост та десь за два кілометри доїхали до іншого.
Над ним розвівався прапор так званої «ДНР» і той, хто стояв на блокпосту, дав по нашій автівці дві черги з автомата. Перша прийшлася на передні двері – куля пройшла над моєю головою та вийшла над головою водія. Той отримав кілька уламків в око, його прооперували у Дніпровському військовому шпиталі, він не втратить око.
Друга черга пройшла через задні двері і завдала важкого поранення одній із дівчат. Зараз вона у Запорізькому шпиталі у стабільно важкому стані, до тями не приходить.
Всі запитують, чому той на блокпосту почав стріляти. Я не знаю. Коли його про це спитали його командири, він також нічого не відповів.
Зв’язку із тими, хто залишився у Маріуполі, немає. Досі про декількох наших товаришів нічого не відомо, і ми думаємо, що вони могли потрапити в полон.
Так само як потрапила 16 березня в полон «госпітальєрка» Тайра (Юлія Паєвська), яка із нами працювала.
Ми не можемо зв’язатись із частиною наших волонтерів – не хочу називати імена, тому що вони можуть бути у полоні.
Ми продовжуємо їх шукати та сподіваємось на обмін – серед них є доволі відомі та безцінні люди, на яких ворог можливо захоче виміняти кілька десятків своїх нікчем.
Україна не кликала сюди війну
Чи бачу я раціональне пояснення тому, чому Росія вторглася до України і почала війну? Ні, не бачу.
Так само як не бачу раціонального пояснення виникнення нацизму чи фашизму, чи початку Другої світової війни. Окрім імперських амбіцій окремих політиків та божевільної жорстокості, що існує в головах окремих людей.
Україна нічого не зробила для того, щоб починати війну. Ми її не кликали та не хотіли, щоб вона була. До нас вторглися, нам її нав’язали і нам доводиться в ній брати участь, тому що ми хочемо захиститися.
Перший український блокпост я побачила на під’їздах до Запоріжжя. Ми йшли в автомобільній колонні, і коли до блокпоста залишалось кількасот метрів я вийшла з авто, щоб пройтись пішки та пересвідчитись, що там наші хлопці.
Я привіталась і вони у відповідь сказали, щоб я не хвилювалась, і що тепер я у безпеці. А я відповіла, що я не буду хвилюватись та буду у безпеці, коли останній російський солдат чи то своїми ногами, чи то у труні повернеться додому.
В Одесі зараз мирно, працюють кав’ярні, люди вигулюють песиків, а дівчатам дарують квіти. Але війна близько і вона підбирається до наших міст. Я не кажу, що ми не повинні радіти життю, але також ми повинні усвідомлювати, що війна може торкнутись кожного українського міста та бути до цього готовими.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
