Доступність посилання

ТОП новини
23 Серпень 2019, Київ 19:09

Агенти в алфавітному порядку. Архіви латвійських чекістів


Фрагмент «картки агента» на ім’я митрополита Ризького і всієї Латвії Олександра Кудряшова, одного з найпомітніших людей в опублікованих документах

Марія Кугель

Цього тижня Латвія відкрила публічний доступ до картотеки агентів КДБ Латвійської РСР і деяких інших документів радянської спецслужби.

Першого дня роботи спеціального розділу з відкритими документами на сайті Державного архіву Латвії його відвідали приблизно 54 тисячі осіб – в основному з Латвії, Росії, Білорусі, України, США, Канади і Великобританії. Дослідники вже знайшли в «мішках КДБ» картки предстоятеля Латвійської православної церкви (самоврядної у складі Російської православної церкви – ред.) митрополита Олександра і першого латвійського кардинала Юліяна Вайвода, режисера Яніса Стрейча, художниці Майї Табаки і академіка Яніса Страдіньша, екс-прем’єра Івара Ґодманіса, нинішнього голову Верховного суду Івара Бічковичса, банкіра і власника британського футбольного клубу «Блекпул» Валерія Бєлоконя, журналіста Карена Маркаряна і редактора газети «Русская Германия» Бориса Фельдмана, а також багатьох інших уже покійних і нинішні живих і здорових і дуже навіть активних суспільно значущих осіб.

Член Спілки письменників Латвії, письменник-фантаст Микола Гуданець, чиє ім’я також виявилося в картотеці, навіть мусив написати спеціальний допис у фейсбуці для своїх читачів. У ньому він пояснив, що на момент вербування «ненавидів радянську владу» і намагався нікому не нашкодити, коли давав на прохання КДБ характеристики на своїх знайомих. За словами Гуданця, він продовжував приходити на зустрічі зі своїми кураторами у спецслужбі, бо сподівався згодом написати книжку, в якій йому б стали в нагоді знання про прийоми і методи роботи КДБ.

Писатель Николай Гуданец объяснил, почему сотрудничал с КГБ
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:58 0:00

Є у представлених широкій публіці документах і багато інших цікавих імен та історій, що ховаються за ними, причому наявність там декого з них навряд чи можна назвати сенсацією. Наприклад, в опублікованому телефонному довіднику КДБ виявився повний однофамілець Євгена Ролдугіна, старшого брата «гаманця Путіна» Сергія Ролдугіна (саме Євген Ролдугін нібито познайомив Сергія з Володимиром Путіним). Про те, що Ролдугін-старший працював в апараті КДБ Латвії, було відомо і раніше. Як і багатьом із фігурантів «картотеки КДБ», це не заважало йому жити і працювати в країні (Євген Ролдугін, як випливає з інформації на сайті «Газпрому», очолював із 2010 року представництво цієї компанії в Латвії): згідно із законом, визнати людину винною у співпраці зі спецслужбами може тільки суд.

Як користуватися картотекою і трактувати викладені в мережу документи? Наскільки вичерпним є опублікований список агентів? Які наслідки може мати ця публікація для латвійського суспільства і чи правда, що після падіння радянського режиму в Латвії можна було викупити свою картку агента за 5000 доларів? На ці питання Російської служби Радіо Свобода відповів старший експерт Латвійського національного архіву, член Комісії з наукових досліджень спадщини КДБ Латвійської РСР Ґінт Зелменіс.

– Які документи КДБ ЛРСР викладені в інтернет?

– Викладено дві агентурні картотеки: алфавітна, в якій агенти розташовані в алфавітному порядку, і статистична, в якій агенти розташовані за їхньою належністю до різних структур КДБ, центральним і територіальним. Іще там є телефонна книга КДБ: у ній не лише імена самих працівників КДБ, але в кінці є й телефони людей із Прибалтійського військового округу і різних інших відомств. Викладена також картотека позаштатних оперативних працівників КДБ, які працювали під прикриттям інших установ і організацій. І ще деякі допоміжні матеріали. Наприклад, ми виклали структуру КДБ, якою вона була в 80-і роки. Є загальна інформація про те, що це за документи, як правильно розуміти інформацію, тому що в картотеці агентів не тільки власне агенти, але й інші категорії агентури: це і власники явочних і конспіративних квартир, резиденти, це і кандидати на вербування. Також ми виклали, хоча законом це не було передбачено, «Положення про агентурний апарат», видане в 1983 році, і інструкцію того ж часу про те, як треба обліковувати агентуру. Обидва документи були затверджені постановою КДБ ЛРСР і були офіційними вказівками того часу про вербування і облік агентури.

– В офіційних матеріалах перед публікацією згадувалося, що сама по собі картотека без оперативна справ може бути дуже неповноцінним джерелом для аналізу. Що мається на увазі?

– Наприклад, у картотеці ми можемо побачити громадянина такого-то під псевдонімом таким-то, але от що саме він робив або не робив, ми з картотеки не можемо дізнатися. Основна інформація про це все містилася в особистих і робочих справах агентів. Наскільки відомо, ці справи наприкінці 80-х – є дані, що це відбувалося восени 88-го року, – були вивезені в Росію, там вони, ймовірно, зберігаються досі, і доступ до них обмежений. Із Латвії ми не можемо до них дістатися.

– Чи можна сказати, що хтось із агентів не були включений у цю картотеку, але, тим не менше, співпрацював із КДБ?

– У КДБ був і такий різновид співробітництва, як «довірена особа». І ось ці довірені особи в картотеці не з’являються зовсім. У цьому теж є певна подвійність: агентів ми знаємо, а про довірених осіб, які теж постачали КДБ інформацію, ми не можемо дізнатися нічого.

– Як ми можемо скористатися картотекою статистичного обліку?

– Ми можемо побачити, для якого відділу або відділення даний агент працював. У деяких карток зі зворотного боку розписано по кілька відділів, тому що бували ситуації, коли агента завербував один підрозділ, а потім із якихось причини його переводили в інше. В деяких багаторічних агентів було по кілька таких змін.

Зворотний бік картки митрополита Ризького Олександра (Кудряшова)
Зворотний бік картки митрополита Ризького Олександра (Кудряшова)

– Зараз дослідники і звичайні люди активно залучаються до пошуків різних прізвищ у цій картотеці. Як ви вважаєте, чи корисна зараз ця діяльність суспільству?

– Тут два аспекти. По-перше, я думаю, краще було б, якби це було зроблено ще в 90-і роки. Тоді б усі про все виговорилися, і зараз цієї проблеми вже не існувало б. Те, що зараз відбувається, – це наслідки багаторазового відкладання проблеми. З іншого боку, якщо подивитися на такий аспект, як вибори до Сейму: в нас же під час усіх попередніх виборів після відновлення незалежності кандидат у Депутати повинен був отримати довідку, що він не співпрацював із КДБ. І завжди це було оточене плітками, деякі люди проходили судові процеси, і в багатьох суд не міг підтвердити факт співпраці. Тепер, коли картотека в інтернеті, ця проблема відпадає, тому що відтепер будь-який виборець перед виборами може переглянути список кандидатів, знайти, припустімо, дане ім’я в картотеці і сам для себе вирішити, важливо це йому чи ні.

Є й інше питання: час від часу виникають якісь суперечки про те, чи не почнеться якесь «полювання на відьом». Це на сто відсотків важко прогнозувати, але я особисто дуже сумніваюся в цьому, тому що схожі процеси були і в інших країнах, і в Литві, наприклад. Якісь локальні скандали були, але «полювання на відьом» ніде не було. Але, ймовірно, найближчими днями або навіть тижнями якісь дискусії і дрібні скандали будуть.

– Звичайні користувачі знайшли картку митрополита Олександра чи голови Конституційного суду Латвії Бічковича, багатьох діячів Атмоди (латиський національний рух – ред.), є там депутат Сейму від партії «Злагода» Ігор Піменов. Який можна передбачити суспільний резонанс?

– Резонанс, природно, буде, але важливо не перебільшувати значення всього цього, тому що в картотеки на даний момент, у тому вигляді, як вона викладена в інтернеті, відсутній контекст. Закон вказує до травня наступного року викласти в інтернет також і деякі інші документи КДБ, серед них ті оперативні справи, які залишилися в Латвії. Їх не дуже багато, але вони є. І в них можна знайти конкретні доноси цих агентів. Краще було б публікувати картотеку і справи одночасно. Але, звичайно, повну картину ми не зможемо отримати і після публікації цих оперативних справ. У будь-якому разі, залишиться якась кількість імен, на яких є картки, але відсутня будь-яка додаткова інформація.

– Які переваги щодо класово походження, за родом занять? Кого вербували?

– По всьому спектру суспільства. Наприклад, вчених, особливо технічних, вербували в основному для 1-го відділу. Це зовнішня розвідка. Вони їздили за кордон на якісь конференції і, за можливості, повинні були намагатися отримувати інформацію від своїх іноземних колег, зустрічатися з тими латишами, які жили на Заході, і встановлювати з ними контакти, довірчі відносини, залучаючи до спільної роботи. Третій відділ КДБ Латвійської РСР, який був утворений на початку 80-х років, працював для так званого оперативного обслуговування МВС Латвійської РСР. Серед агентів 3-го відділу можна знайти багатьох працівників МВС. Можна навіть сказати, що КДБ в Латвії у другій половини 80-х років досить сильно інфільтрувався в МВС, тому що заступником міністра, а потім навіть міністром внутрішніх справ Латвійської РСР свого часу був кадровий чекіст Бруно Штейнбрікс, а в самому апараті МВС було досить багато агентів КДБ. Із картотеки можна також встановити, що вербували з різних шарів суспільства. Були представники сфери культури, досить багато простих робітників, працівників колгоспів. Простий колгоспник навряд чи зацікавив би КДБ, ймовірно, цікавили люди товариські, які легко встановлювали контакт із довколишніми, тобто за допомогою яких можна було отримати більше інформації. Журналістів теж можна знайти, в тому числі і нинішніх, і відомих сьогодні. Це природно, бо КДБ був інструментом не лише репресій, а й контролю над суспільством, і потрібна була агентура в тих шарах суспільства, які вважалися найважливішими.

– Ми бачимо, що деякі агенти завербовані вже на першому-другому курсі вишу чи ПТУ. З якою метою студенти вербувалися?

– Ймовірно, тому, що молода людина, якщо вона до того ж іще й досить активна, в перспективі може стати відомою і впливовою. Можливо, когось вербували і «про всяк випадок». До речі, я знайшов кількох людей, які були завербовані ще до повноліття. І для них це було вельми трагічно. Я не маю на увазі, що їхнє особисте життя тієї ж миті зруйнувалося. Але ми маємо зрозуміти: ось 17-річний хлопець, який у житті нічого не бачив, у нього ще все попереду, і раптом до нього з’являється якийсь дядько в цивільному. Вважаю, що якась частина цих хлопців могла бути просто перелякана. Наскільки мені відомо, в Німеччині, коли відкривалися і вивчалися архіви «Штазі», теж було багато дискусій про те, треба їх публікувати чи не треба. І в результаті було вирішено, що дані людей, завербованих до повноліття, публікувати не можна, тому що не можна було вимагати від них відповідальності.

– Анонсувалася також публікація документів ЦК Компартії Латвії, пов’язаних із КДБ.

– Так, я не згадав, що на сайті держархіву викладені описи документів ЦК Компартії Латвії з 1940 року по 1991 рік. Із них можна дізнатися, які документи ЦК КПЛ є в архіві. Серед них, крім усього іншого, є листування з КДБ і його звіти ЦК. За цими документами можна зрозуміти їхні погляди на всілякі події. Наприклад, після війни доповідали, як іде боротьба з так званими бандитами, тобто національними партизанами Латвії. У 70-і і 80-і роки надходила інформація про серйозні події в дисидентському колі.

– У Латвії є міф, що комуністів не вербували.

– Цей міф, мабуть, народився з якогось непорозуміння. Я про нього прочитав тільки вчора. Річ у тому, що не можна було вербувати номенклатуру. Так було заведено вже з кінця сталінських часів. Але рядових комуністів вербувати можна було, про це навіть згадувалося в інструкції. Але є нюанс: якщо рядовий комуніст робив кар’єру і отримував згодом номенклатурну посаду, його з агентури мали виключити і його особисті і робочі справи знищити. Цей факт теж вказує на обставину, що в картотеці за визначенням не може бути всіх колишніх агентів.

– Чи правду кажуть, що вже за часів незалежності можна було викупити свою картку за 5 тисяч доларів?

– Ця інформація з’явилася вже в 90-і роки. Я не беруся її коментувати, тому що ніяких документів або свідчень, які підтвердили б цю версію, я особисто не бачив.

– Коли йшлося про доступ членів комісії з вивчення архівів КДБ до держтаємниці, виникли непорозуміння з контррозвідкою, Бюро захисту Конституції. Чи могли якісь картки засекретити і вилучити з міркувань безпеки?

– Я не можу ні підтвердити, ні спростувати цього. Але дещо можу припустити, в будь-якому разі, з того, що я там бачив. КДБ Латвійської РСР працював не тільки над політичними справами, але також і над контрабандою, незаконними валютними операціями, також є дані, що принаймні в кінці 80-х він займався оргзлочинністю. Звичайно, щоб працювати з цими справами, потрібна була агентура і серед контрабандистів, і серед валютників, і серед злочинців. І в цьому разі агент, впроваджений у злочинне середовище в кінці 80-х або початку 90-х, може бути досі живий. Цілком логічно, що такого агента могли використовувати і потім, і тоді дані про нього могли бути вилучені.

– Як керувалася вся ця структура?

– У КДБ ЛРСР було подвійне підпорядкування. В першу чергу він підпорядковувався центральному апаратові в Москві, але також формально і місцевому уряду. До 1978 року комітет підпорядковувався Раді міністрів. У Латвії – Раді міністрів Латвійської РСР. Тому місцеві керівники іноді мали звітувати не тільки перед Москвою, а й перед місцевими партією і урядом. Завдяки цьому ми можемо знайти в архіві документи, які КДБ ЛРСР пересилала ЦК КПЛ і місцевому урядові, та й іншим установам. Ми знаходимо їх, наприклад, в архівах Верховного суду Латвійської РСР і в прокуратурі.

– Чи існували розбіжності з Москвою?

– Із публікацій колишніх чекістів у пресі або в інтернеті можна робити висновок, що були. Останній голова КДБ Латвійської РСР Едмунд Йохансонс у своїх мемуарах відверто пише, що в нього були дуже серйозні розбіжності з його першим заступником Юрієм Червінським, ставлеником Москви. За відпрацьованою системою, перших заступників у 80-і роки присилали з центру.

– Я читала в інтерв’ю з литовським філософом Томасом Венцловою, що литовці свого часу намагалися робити кар’єру в компартії для того, щоб відтіснити від керування росіян. Чи існувала така тенденція в латвійському КДБ?

– У перші повоєнні десятиліття в місцевому КДБ (тоді МДБ) основну масу особового складу формували вихідці з інших регіонів Радянського Союзу, і це було проблемою для спецслужби. Частка латишів становила, здається, 35–40%. Скільки їх було в 80-і роки, ми ще точно сказати не можемо, тому що в Латвії, на відміну від Литви, не збереглася повна картотека особового складу. Ми вивчаємо особовий склад в основному за партійними номенклатурними справами, але і вони не всі збереглися. Але треба врахувати, що Латвія значно більшою мірою, ніж Литва, зазнала міграції або колонізації. Під кінець 80-х років латишів у Латвії залишилося ледь більше ніж 50%. І частка росіян була значна вища, ніж у Литві. Природно, що і в КДБ росіяни були представлені більше.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Ризька картотека: РПЦ і КДБ. Це актуально і для України​

В архіві КДБ знайшли картку на ім’я предстоятеля Латвійської православної церкви​

Латвія: письменника з Риги знайшли в картотеці КДБ. Він признався і покаявся. Хто там іще?​

«Виймає пістолет і каже: ми можемо вас розстріляти» – Філарет розповів про співпрацю церкви і КДБ​

Агент «Юрек», покаяння і томос для України

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG