«Земля передає Юпітеру корабель, який буде вивчати цю планету. А біля неї літають ще три маленькі супутники». Так про свій малюнок розповідає десятирічна українська біженка Ярина Закалюжна. Саме цей малюнок зобразили на ракеті-носії, яка у квітні цього року полетіла у космос. У цей важливий момент за руку дівчину тримав її тато, який приїхав на захід Європейського космічного агентства у Німеччину прямо з передової. На фронт він пішов добровольцем. Родина біженців поділилася із Радіо Свобода своїм досвідом.
Десятирічна Ярина Закалюжна з Житомира. Зараз вона з мамою та братом живе у Великобританії, де вони опинилися, рятуючись від масштабної війни, яку розв'язала Росія проти України. Тут дівчинка навчається у Королівській художній школі в Лондоні та продовжує малювати. Так з’явилися зображення кішок Хлої, Шафки, собак Патрона, Адіка і Чорного. Ці роботи дівчина продає на благодійних виставках, а кошти перераховує організаціям, які допомагають тваринам.
Саме малюнки тварин, які стали символами війни в Україні, мама Ярина надіслала на конкурс до Дня Незалежності, який організував проєкт «Ти як?» Радіо Свобода. Нині ж сім’я Закалюжних поділилася з журналістами своїм досвідом життя у вимушеній міграції.
«Дозвольте, щоб тато був поруч»
Із малих років Яринка захоплюється малюванням. Спершу, про різні техніки їй розповідав тато Леонід, який також любить малювати. За фахом він – викладач. А ще – пише дитячі книжки. Ярина пригадує, як вдома тато ставив на стіл фрукти, овочі, квіти чи кактус, вони разом створювали ескізи, а потім розфарбовували фарбами.
Згодом дівчина почала відвідувати художню школу та брати участь у різних конкурсах: як українських, так і міжнародних. Саме тато Ярини знайшов повідомлення про змагання від Європейського космічного агентства. Це – міжнародна організація, яка проводить космічні дослідження і практично застосовує штучні супутники. Участь у конкурсі малюнків Ярина взяла ще в 2021 році – ця тематика близька для дівчинки ще змалку. У Житомирі є Музей космонавтики, який сім’я любила відвідувати.
«Я намалювала Юпітер і Землю. Земля передає корабель Юпітеру, який буде її вивчати. А біля нього літають ще три маленькі супутники. Це ніби це маленькі діти, які хочуть разом погратися», – пригадує дівчинка.
Закалюжні відсканували малюнок і надіслали організатором.
Лише згодом дізналися, що у змаганні братимуть участь понад 2600 дітей з 63 країн світу. Але переможе саме Ярина. І малюнок українки зобразять на французькій ракеті-носії «Ariane-5», яку запустять уже коли в Україна буде охопленою повномасштабною війною, а сама дівчинка вимушена буде покинути рідне місто.
Востаннє сім’я була вдома 24 лютого минулого року. Тато Ярини пішов добровольцем захищати Україну і нині воює на Авдіївському напрямку. А сама дівчинка з молодшим братом та мамою спершу переїхали у село неподалік Житомира.
«Де наша дитина? Як ви будете виїжджати? Приїжджайте, ми вам будемо допомагати»Тетяна Закалюжна
Тетяна Закалюжна розповідає, що з перших днів великої війни вона почала отримувати листи від представників Європейського космічного агентства:
«Вони дуже переймалися, бо тоді дуже гостро стояло питання Чорнобиля, який вони (військові РФ – ред.) захопили. Писали: «Де наша дитина? Як ви будете виїжджати? Яким чином? Приїжджайте, ми вам будемо допомагати». І ми вирішили все-таки їхати. Перші чотири місяці ми жили в Нідерландах в керівника проекту Європейського космічного агентства Джузеппе Саррі. Вони – італійці, але живуть в Нідерландах, бо офіс агенції є там».
«Вони робили все можливе і неможливе, щоб допомогти нам. Зараз вони як частина нашої сім'ї, вони дали нам промінчик світла в темний час. Вони іноді приїжджають до нас в гості, ми граємося, але не на так багато часу, як би хотілося», – додає Яринка, яка тепер уже мешкає в Британії.
У квітні цьогоріч у Французькій Гвіані відбувся запуск «Ariane-5». За дійством Ярина разом з мамою, татом та братом спостерігала у штаб-квартирі організації у Німеччині.
Ти сидиш перед екраном і ракета з твоїм малюнком злітає в космосЯрина Закалюжна
«Я була дуже рада і захоплена.
Я насправді не вірила, що це по-справжньому трапилося зі мною.
Не в кожної дитини є таке, що ти сидиш перед екраном і дивишся, що ракета з малюнком, який ти намалювала, злітає в космос. І зараз мій малюнок плаває в Тихому океані»
Ми його побачили вперше за рік. Тато приїхав буквально з «нуля».Тетяна Закалюжна
Мама дівчинки, Тетяна, каже, що подія дозволила дітям вперше за тривалий час зустрітися з батьком
«Для нас було важливим не так побачити запуск ракети, як тата. Я скрізь писала «Дозвольте, будь ласка, щоб в сам момент, який дуже важливий для Яринки, тато був поруч». Ми його побачили вперше за рік. Тато приїхав буквально з «нуля». В останній день він написав, що були дуже важкі обстріли позицій. А ввечері телефонує і каже: «Таню, я вже їду, бо прийшов лист від Міністерства оборони надати мені відпустку».
Адаптація у Великобританії
Після Нідерландів Закалюжні переїхали у Велику Британію, де вже багато років живе бабуся Ярини.
У Вортінгу вони мешкають донині. Місто розташоване на півдні Британії на узбережжі протоки Ла-Манш, за декілька годин їзди до столиці.
Тетяна знайшла роботу, вона працює менеджером в місцевій інтернет-провайдерській компанії. Влаштуватися за професією, каже, їй допомогло знання англійської та рекомендаційні листи.
З понеділка по п’ятницю Ярина з братом Гордієм відвідують британську школу. Адаптуватися українським дітям-біженцям в освітньому закладі допомагає вчителька з Польщі, яка розуміє і частково спілкується українською.
«Мені дуже тут подобається. Ми пишемо поеми, свої власні історії. Математика в більшості дається легко, тому що я це вже вивчала. Вчителька перед уроком говорить: «Діти, якщо ви чогось не знаєте, але хочете мене запитати, ви не бійтеся. Я навпаки хочу вам допомогти, тому кожне питання буде для мене важливим». В нас є час, коли всі класи збираються в одну величезну залу, займаються спортом, читаємо історії, співаємо», – ділиться своїми враженнями про школу Ярина.
Після школи восьмирічний Гордій грає у футбол. Нині він цим займається професійно. Хлопця взяли у збірну містечка Вортінг, де живуть Закалюжні. А Ярина щосуботи їздить в Королівську художню школу у Лондон, яку понад 20 років тому заснував нинішній король Чарльз III. Школа співпрацює з різними галереями, музеями, академіями, де учні можуть презентувати свої роботи.
Я не вказувала, що ми – біженці. Було бажання, щоб оцінювався саме талантТетяна Закалюжна
«Насправді, було дуже важко знайти школу десь поруч. Або незручно було добиратися, або я розуміла, що якісне навчання – дороге. Я не могла собі дозволити, тому я шукала стипендії. Знайшла, що Королівська художня школа в Лондоні приймає заявки і дає стипендії для талановитої молоді. Я написала лист, до того ж я не вказувала, що ми – біженці.
Я розуміла, що британці дуже прихильні і максимально допомагають українцям, але таке було моє внутрішнє бажання, щоб оцінювався саме талант. І буквально за декілька тижнів ми отримали підтвердження», – розповідає Тетяна.
Вчителі хочуть подивитися, що в тебе вийдеЯрина Закалюжна
А ось що розповідає про навчання у престижній школі сама маленька українка:
«Ми сідаємо, є фотографії відомих художників, які малювали картини, по цих картинах ми починаємо малювати. В цьому семестрі ми робили костюми з паперу. Ми брали папір, вирізали, потім клеїли скотчем до наших партнерів і малювали по черзі. Це було дуже цікаво. Вчителі хочуть подивитися, що в тебе вийде».
Українська громада у Вортінгу
Рятуючись від війни, за даними українського посольства, понад 160 тисяч українців знайшли прихисток у Великобританії. У Вортінгу українська громада, за словами Тетяни Закалюжної, налічує понад 200 дорослих.
Познайомитися і об’єднатися українським мігрантам у місті допоміг британець, який є засновником низки благодійних організацій. Згодом біженці створили свою організацію Worthing Ukrainian Friends Network.
Місія якої – соціальна інтеграція українських біженців. Тут волонтерить і Тетяна.
Багато хто з британців прийшов у вишиванках. Це було дуже приємно і зворушливоТетяна Закалюжна
«Ми постійно намагаємося робити культурні проекти, громадські проекти, виступи. Робимо українські вечори, щоб подякувати британцям, які прийняли наші родини. Зараз дуже мало українців живуть із приймаючими сім'ями, в основному вже всі працюють, знімають житло, діти ходять до школи.
Але всі в дуже гарних, теплих стосунках зі своїми приймаючими сім’ями і ми намагаємося не втрачати ці зв'язки. Коли був День Незалежності, ми готували борщ, вареники, запросили британців. І багато хто з британців прийшов у вишиванках. Це було дуже приємно і зворушливо», – розповідає Тетяна.
Періодично організація влаштовує виставки у Вортінгському музеї, щоб показати місцевим роботи майстрів-біженців і вкотре нагадати, що війна в Україні триває. У них постійно бере участь і Яринка.
Для першої виставки вона намалювала тварин, які стали символами боротьби за життя під час повномасштабного вторгнення російських військових в Україну. Так з-під пензля Ярини з'явилися зображення – кішок Хлої, Шафки, псів Патрона, Адіка з Азовсталі і Чорного, який служив у підрозділі її тата.
Чорний дуже сильно любить тата. Я бачила, як він біля нього стоїть, хвостом виляє, це так мило насправдіЯрина Закалюжна
«Вони Чорного врятували, коли його збила машина, і він з ними служив. Насправді, Чорний дуже сильно любить тата. Тато надсилав відео і я бачила, як він біля нього стоїть, хвостом виляє, це так мило насправді», – каже дівчина.
Ярина розповідає, що найважче їй було малювати Адіка з Азовсталі, якого вкрали російські військові. Але цю картину на аукціоні британці купили першою:
«Я не знала, як малювати Адіка. Я ще ніколи не малювала чисто білу тварину, тому я сіла, спробувала десь світліше, десь темніше, десь такого сіренького додала, і в мене вийшов як справжній. Я приходжу в музей – а в мене вже його купили. Я була дуже здивована, я не очікувала, що мої роботи так сподобаються британцям, і я зможу допомогти».
На першому аукціоні британці придбали п’ять із семи робіт Ярини. Всі кошти вона передала організації UAnimals для загону Антарєс, який опікується пошуком безвісти зниклих людей за допомогою собак. Також українські біженці збирали кошти і корм для тварин, які постраждали внаслідок руйнування Каховської ГЕС. До цього збору також долучилися і британці.
«Зараз я хочу отримати гарну освіту, хочу щоб війна закінчилася, щоб тато до нас повернувся і щоб ми жили як в казках, які тато мені розповідав в дитинстві», – каже десятирічна Ярина.
Форум