Доступність посилання

ТОП новини

Насильство в сім’ях ветеранів. Як цю проблему вирішують в Україні?


Ілюстраційне фото. Зараз в Україні працюють лише 6 мобільних бригад психологічної допомоги сім'ям ветеранів – у Київській та Миколаївській областях

Згідно з опитуванням ОБСЄ у 2019 році, у сім’ях ветеранів АТО або ООС вдвічі частіше трапляються випадки фізичного та сексуального насильства, ніж в інших родинах. В Україні зараз функціонують загалом понад 300 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, які реагують на повідомлення про домашнє насильство. Їх особливість у тому, що вони можуть оперативно реагувати на випадки насильства та навіть надавати допомогу в онлайн-режимі.

Проте із сім’ями ветеранів в Україні спеціалізовано зараз працюють лише 6 мобільних бригад: у Київській та Миколаївській областях. Торік в Україні їх запустив Фонд ООН у галузі народонаселення. Наразі Фонд працює над тим, аби таку ж модель запустили і на державному рівні по всій країні.

Програмна менеджерка Фонду Олеся Компанієць каже, що вчасне звернення по психологічну допомогу може допомогти запобігти випадкам фізичного насильства у сім’ї. Двоє ветеранів розповіли Радіо Свобода, як після повернення з фронту змінився їхній психологічний стан, як це вплинуло на їхні сім’ї, та як їм допомогла робота з фахівцями мобільних бригад.

Андрій брав участь в АТО у складі батальйону «Київська Русь» майже два роки. У 2017 році він повернувся додому – у місто Боярка, що в Київській області. Як каже сам Андрій, повертатися до мирного життя йому було нелегко.

«Тяжко потім відходити. Багато сниться. Але для цього є центри, які допомагають. Діти вдома, які на шию лізуть: «тату-тату, покатай!» – каже Андрій, сидячи в одному з таких «центрів» у місті Вишневому. Тут – штаб мобільної бригади, яка працює із сім’єю Андрія після його повернення з фронту.

Ветеран Андрій живе з сім'єю у місті Боярці (Київська область)
Ветеран Андрій живе з сім'єю у місті Боярці (Київська область)

«Ветерани, повертаючись із зони конфлікту, відчувають себе відірваними від традиційних систем підтримки. Вони вважають, що їхні подружжя не розуміють їх, бо їх чоловік або дружина не проходили і не проживали разом з ними той шлях, тому апріорі не можуть зрозуміти ті складнощі, з якими стикається ветеран у процесі реінтеграції», – розповідає Олеся Коломієць.

Для Андрія період адаптації тривав пів року. На початку він мав проблеми зі сном, а вдень стрес виливався у сварки. Андрій зізнається, що мав проблеми із надмірним вживанням алкоголю.

«Через це почалися розбіжності у сім’ї, – каже він. – Бо кому подобається, коли чоловік приходить зі шлейфом, і діти це бачать?». Зараз Андрій тверезий вже понад півтора року.

Психологиня та соціальна працівниця, з якими спілкувався Андрій, надавали консультації як йому, так і його дружині. При чому кожному окремо. Саме такий підхід дозволив обом в подружжі контролювати свої емоції і не допускати психологічного насильства. Іншими словами – враховувати емоції одне одного.

Я не знаю, що казали моїй дружині, але став помічати, що в нашій сім’ї конфлікти почали згладжуватися
ветеран Андрій

«Я не знаю, що казали моїй дружині, але став помічати, що в нашій сім’ї конфлікти почали згладжуватися», – каже Андрій.

Багато ветеранів після повернення з фронту важко адаптуються до мирного життя. Не всім вдається знайти роботу або забезпечувати сім’ю матеріально. Тоді ця задача лягає на плечі подружжя. Через поширені у суспільстві стереотипи щодо гендерних ролей, що саме чоловік має забезпечувати сім’ю, а жінка – займатися господарством, у сім’ях ветеранів може поглиблюватися непорозуміння, каже Олеся Компанієць.

Олеся Компанієць
Олеся Компанієць

«Якщо чоловік втрачає своє місце роботи, або відчуває нестабільність, невизначеність, це провокує в ньому незадоволення... Це незадоволення змушує багато подружжів конфліктувати. І на жаль, не всі ці конфлікти вирішуються конструктивно», – розповідає вона.

За даними опитування шести мобільних бригад, які працюють із сім’ями ветеранів, у 33% випадків ветерани називають пріоритетною проблемою саме проблеми стресу. Згідно з тим же опитуванням, 24% дружин або чоловіків ветеранів сказали, що стосунки в сім’ї значно погіршилися після повернення з фронту.

Рівний – рівному

Сім’я Євгена отримує послуги психологічної допомоги від мобільної бригади у Миколаївській області. Під час виконання бойових завдань Євген потрапив у полон, що сильно вплинуло на нього.

«Після повернення з зони бойових дій, після полону я дійсно змінився. Змінився настрій, став більш знервованим. Я міг завестись із пів оберту, був роздратованим... Тож були зриви, і це позначилось на сім’ї», – розповідає чоловік.

Побратим є тим ключем, який ми підібрали до сердець та розуміння ветеранів АТО
Олеся Компанієць

Проте спочатку з Євгеном говорили не психологи і не соціальні працівники, а так званий «побратим». Це – нова роль у мобільних бригадах, яку виконують колишні учасники бойових дій, яких спеціально готували для такої роботи. Побратими є своєрідною ланкою між фахівцями бригади та безпосередньо сім’єю ветерана.

«Побратим є тим ключем, який ми підібрали до сердець та розуміння ветеранів АТО, що така робота є для них корисною, надає їм переваги та доступ до підтримки, якої їм так не вистачає», – пояснює Олеся Компанієць.

«Ми поговорили з побратимом Анатолієм... зрозуміли один одного, як треба діяти: не соромитися звертатися по допомогу і говорити. І він плавно передав мене психологам», – каже Євген.

Спілкування із побратимом допомогло ветерану подолати наслідки психологічних травм. Євген, як і Андрій, мав проблеми зі сном по поверненню із зони бойових дій. Побратими порадили йому знайти заняття, яке могло б його відволікти від спогадів.

«Тепер я займаюсь бджільництвом. І це мене відволікає. Нема коли думати про те, що було раніше, бо треба думати про те, як йти вперед», – розповідає ветеран.

Кривдники роблять перший крок до змін

З листопада 2019 року вже понад 10 тисяч сімей ветеранів отримали або продовжують отримувати необхідну психологічну допомогу завдяки роботі мобільних бригад психологічно-соціальної допомоги. Зазвичай, ініціатива йде від рідних та близьких ветеранів. Так було, наприклад, у випадку Андрія.

Все частіше по психологічну допомогу звертаються саме кривдники, а не постраждалі від насильства чи то фізичного, чи психологічного, кажуть у Фонді народонаселення ООН.

«Ті, хто відчувають, що їм потрібна допомога, бо вони можуть не впоратися зі своїми емоціями, звертаються все частіше, – зазначають у Фонді. – З нашими спостереженнями, приблизно понад 30 відсотків звернень йдуть від осіб, які потенційно можуть виступати або вже виступають кривдниками».

  • Зображення 16x9

    Сашко Шевченко

    Журналіст проєкту «Ньюзрум» з січня 2020 року. Співпрацював з виданнями Hromadske.ua та «Детектор медіа». У червні 2019 року пройшов двотижневе стажування у команді data-журналістики The Guardian в Лондоні. Здобув ступінь магістра журналістики в університеті City (Лондон, Сполучене Королівство). Цікавлюсь міжнародними подіями та новинами технологій. 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG