Німеччина хоче повертати чоловіків до України. Чи можливо це юридично?

Німеччина могла б допомогти Україні повертати чоловіків призовного віку, які зараз перебувають на її території, заявив міністр закордонних справ Йоганн Вадефуль.

Але «без примусу», додав він. Наскільки реальною є така пропозиція, чи може Берлін передавати Києву персональні дані українців і чи існують сьогодні механізми примусового повернення чоловіків, які вже мають тимчасовий захист у Німеччині? Про це розповідає проєкт Радіо Свобода «Ти як?»

Восьмого вересня міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль в інтерв’ю Bild висловив своє бачення, як Німеччина могла б допомогти з поверненням українських чоловіків призовного віку додому. За його словами, Берлін може допомогти українському уряду їх ідентифікувати.

«Ми ж знаємо, хто тут живе. Хто, наприклад, отримує соціальні виплати, хто тут зареєстрований, хто має дозвіл на проживання», – зазначив Вадефуль.

За даними Федерального відомства у справах міграції та біженців (BAMF), які наводить видання RND, станом на 30 травня 2026 року в Німеччині перебували 1 мільйон 349 тисяч воєнних мігрантів з України. Із них 365 тисяч – чоловіки віком від 18 до 63 років. Для порівняння: станом на 8 березня 2025-го в ФРН перебували 1 мільйон 254 тисячі українців, серед яких було 298 тисяч чоловіків.

Таким чином, із приблизно 95 тисяч воєнних мігрантів з України, які прибули трохи більше ніж за рік, близько 60% становлять чоловіки, зазначає RND. Видання також припускає, що таке зростання може бути частково пов’язане з рішенням української влади, ухваленим у серпні 2025 року, дозволити виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 22 років.

На основі цих даних, за словами Вадефуля, Україна могла б надсилати повідомлення безпосередньо до чоловіків із вимогою або закликом бути залученими до військової служби. Однак повернення до України має бути «без примусу», наголосив міністр.

«Я вважаю, що це питання можна порушувати і його потрібно порушувати», – зауважив Вадефуль.

Німецькі медіа трактують його слова саме як пропозицію допомогти Україні ідентифікувати чоловіків і встановити з ними контакт, а не як анонс масових депортацій.

Повернення українців – поки радше ідея

Юристка з міграційного права Юлія Зелвенська розповідає, що наразі не бачить простого механізму, який дозволив би Німеччині реалізувати повернення великої кількості українських чоловіків.

«Якщо у людини статус біженця або тимчасовий захист, то повертати її буде дуже проблематично. Скоріше – неможливо», – зазначає вона.

Головна причина – статус тимчасового захисту сам по собі передбачає захист від повернення додому, де небезпечно, для людини на території країни, до якої вона прибула, згідно з міжнародним правом.

Німеччина не може просто анулювати тимчасовий захист для всієї групи людей на тій підставі, що вони – українські чоловіки певного віку, каже юристка.

Європейська директива про тимчасовий захист дозволяє позбавляти захисту людей у конкретних індивідуальних випадках – наприклад, якщо є серйозні підстави вважати, що людина вчинила воєнний злочин, злочин проти людяності чи тяжкий неполітичний злочин, або якщо вона становить загрозу безпеці країни перебування.

Нові правила ЄС не передбачають повернення

Дискусії про необхідність сприяти поверненню українських чоловіків за останній рік-два піднімали декілька країн. Спочатку Польща, потім Німеччина, яка має більшу політичну вагу у Брюсселі.

Але максимум, який спромоглася запропонувати Єврокомісія, і що згодом було затверджено всіма країнами-членами ЄС, це позбавити можливості подавати заяви на тимчасовий захист тим військовозобовʼязаним чоловікам і жінкам, які тільки зараз прибувають в ЄС та будуть на нього подаватися.

Тобто, після ретельного вивчення ситуації, юристи Єврокомісії все одно не знайшли способу, наприклад, позбавити захисту чи не продовжувати його тим чоловікам, які вже його отримали.

Відповідне рішення Рада ЄС ухвалила 30 липня, а діяти воно почало 5 серпня 2026 року. Відтоді тимчасовий захист надається лише тим новим заявникам, які виконали свої військові обов’язки за українським законодавством і, де це необхідно, можуть це підтвердити – показати штамп у паспорті від прикордонної служби України, який свідчить про легальний перетин кордону, або ж дані «Резерв+».

Але у рішенні прямо записаний важливий виняток: нова вимога не застосовується до тих, хто вже мав тимчасовий захист у відповідній країні ЄС станом на 4 серпня, чи хоча б почав процедуру подання документів.

Єврокомісія у своїх роз’ясненнях також виходить із принципу, що статус не має переглядатися лише тому, що згодом змінилися обставини людини. Наприклад, якщо 22-річний українець законно отримав тимчасовий захист, він не повинен автоматично втратити його після досягнення віку, коли на нього почнуть поширюватися інші військові обов’язки.

Тож директиви ЄС наразі не передбачають механізмів, за якими б українські чоловіки під тимчасовим захистом у Німеччині могли бути відправлені додому.

Чи може Німеччина надати списки чоловіків?

Інша частина пропозиції Вадефуля – стосується передачі Україні персональних даних чоловіків призовного віку. За словами юристки Юлії Зелвенської, з погляду німецького та європейського права – це буде порушенням правил поширення приватної інформації. Для того, щоб такі дані можна було передати третій країні, потрібно мати на це підстави, каже вона.

Україна для законодавства ЄС про захист даних є третьою країною. Загальний регламент про захист даних (GDPR), що діє в Євросоюзі, забороняє передачу персональних даних до третьої країни, якщо буде порушено захист людини.

Тому механізм, за якого німецька влада просто сформувала б масив даних українських чоловіків і передала його Києву для мобілізаційних цілей, принаймні вимагав би окремого юридичного обґрунтування.

«Є, звісно, випадки в історії, коли інша країна надавала інформацію про людей, які подавали на статус біженця чи були під статусом, – були такі скандали в Бельгії. І це потім, звісно, оскаржувалось у судах, і бельгійські суди визнали, що це було незаконно», – зазначає Юлія Зелвенська.

Про те, що це радше окремі заяви, а не послідовна політика, вважає й політолог та соціолог Дітріх Тренгардт.

«Ймовірно, ця заява адресована передусім українському уряду, однак її широко обговорюють у Німеччині, – каже він. – Виникнуть питання не лише щодо захисту персональних даних. А також буде багато критики, оскільки в Німеччині існує право на відмову від військової служби».

А екстрадиція?

Теоретично Україна може звертатися до Німеччини з індивідуальними запитами щодо конкретних людей про екстрадицію, каже юристка. Але це принципово інший механізм.

«Це має бути судова справа. Має бути рішення, що ця людина порушила кримінальне законодавство, і запит на екстрадицію через конкретне кримінальне правопорушення», – зауважує Юлія Зелвенська.

Навіть у такому випадку екстрадиція не відбувається автоматично. Німецькі суди мають оцінювати конкретну справу, правові підстави запиту та ризики для прав людини. А судові процеси можуть тривати роками.

На думку Зелвенської, теоретично можливі окремі «показові» справи щодо конкретних осіб, але перетворити екстрадиційний механізм на інструмент масового повернення сотень тисяч людей практично неможливо.

«Ми кажемо про сотні тисяч людей. Це дуже важка і довга процедура. Україна мала б мати на це величезний ресурс», – зазначає вона.

Хто більш вразливий

Ситуація може бути іншою для українців, які вже не перебувають під тимчасовим або міжнародним захистом, а мають інший тип дозволу на проживання – наприклад, робочий, розповідає юристка.

Практика переходу із тимчасового захисту на робочий у Німеччині доволі поширена, оскільки лише з робочого типу проживання згодом можна податися на довгостроковий дозвіл на проживання або ж на громадянство. Раніше Радіо Свобода розповідало про можливість отримання громадянства в Німеччині українцями, які приїхали туди після повномасштабного вторгнення.

«Якщо це посвідка на інших підставах – робота чи щось інше – там ситуація вже інша. Тобто люди, які не мають захисту міжнародного або тимчасового, – для них можуть просто виникнути якісь проблеми», – каже Юлія Зелвенська

За її словами, у таких людей потенційно можуть виникати додаткові питання під час продовження дозволу на проживання, переході на інший статус або поданні документів на громадянство. Але й у цих випадках рішення повинні ухвалюватися індивідуально і можуть бути оскаржені в суді.

Угорщина показує межі свободи країн ЄС

На цьому тлі показовою є позиція Угорщини, яка вирішила рухатися у протилежному напрямку. Прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр заявив, що Будапешт і надалі готовий надавати захист українським чоловікам призовного віку, попри нове рішення ЄС. Йдеться, зокрема, про чоловіків із Закарпаття, яких угорська влада розглядає як людей, що мають тісні зв’язки з Угорщиною.

У Єврокомісії на це пояснили, що держави-члени можуть застосовувати сприятливіші правила і надавати захист ширшому колу людей, ніж мінімально передбачено європейським рішенням.

І саме тут виникає принципова різниця між Угорщиною і Німеччиною. Угорщина хоче дати більше прав, ніж вимагає спільне правило ЄС.

Чи має право відступати від директиви Німеччина і в яких обсягах? У Єврокомісії поки не відповіли на запит Радіо Свобода.

Водночас, якби Німеччина захотіла позбавити вже наданого тимчасового захисту чоловіків, які його законно отримали раніше, фактично це б означало надати менше прав, ніж передбачає чинна європейська система.

У праві ЄС така різниця має значення. Директиви та рішення у сфері захисту встановлюють мінімальний рівень гарантій, нижче якого держави-члени зазвичай не можуть опускатися в односторонньому порядку. Саме тому приклад Угорщини не означає, що Німеччина так само вільна зробити протилежне і виключити з-під захисту тих, кого рішення Ради ЄС прямо залишає під ним.

Тиск через соціальну політику

Водночас значно реальнішим для українських біженців може бути не депортація, а перегляд соціальної підтримки, каже німецький політолог та соціолог Дітріх Тренгардт.

«Дискусії щодо українців і соціальних виплат пов’язані між собою не надто тісно, але це може швидко змінитися, зокрема на тлі успіхів «Альтернативи для Німеччини» (AfD) та її критики виплат іноземцям, – каже він. – Загалом так: жінок і дітей, які потребують захисту, широко сприймають як таких, хто має право на нього, чоловіків – меншою мірою. Водночас чоловіки частіше працевлаштовані, а це вже інша підстава для легітимації їхнього перебування».

6 вересня відбулися вибори в федеральній землі Саксонія-Ангальт, які виграла ультраправа партія «Альтернатива для Німеччини», набравши майже 44% голосів виборців. Партія виступає за значно жорсткішу міграційну політику, зменшення підтримки України та відновлення відносин із Росією.

Однак навіть зміни соціальної політики повинні відповідати німецькому та європейському праву і не можуть автоматично стосуватися виключно українських чоловіків лише через їхню стать або вік.

Поки що Вадефуль сам проводить межу між закликом до повернення і примусом. Його слова радше показують, що питання українських чоловіків залишається частиною політичного порядку денного в Берліні, кажуть експерти.

Станом на 30 червня 2026 року в Німеччині понад 1,2 мільйона українців мали статус тимчасового захисту, згідно з даними Євростату. Це становить 29,2% від усіх отримувачів такого статусу в ЄС.