ВАШИНГТОН – Чи зміцнить оголошення адміністрацією президента США Дональда Трампа завершення активної військової фази і запуску «Проєкту Свобода» – ініціативи, покликаної відновити рух комерційних суден в Ормузькій протоці, – крихке перемир’я між Вашингтоном і Тегераном?
«Ормузька протока не належить Ірану, вони не мають права її перекривати. Таку ситуацію не можна вважати нормальною», – наголосив держсекретар США Марко Рубіо 5 травня.
Судноплавний гігант Maersk повідомив, що 4 травня одне з його суден успішно пройшло протоку під захистом американських військових, незважаючи на те, що ризики залишаються.
На тлі численних запитань щодо того, як ВМС США забезпечуватимуть безпеку морського судноплавства в умовах активної загрози та чи зможе нинішній підхід запобігти ширшому конфлікту, Радіо Свобода поспілкувалася з віцеадміралом у відставці Робертом Мюрреттом.
Мурретт, колишній директор Національного агентства геопросторової розвідки (NGA) та високопоставлений співробітник розвідки в Об’єднаному командуванні збройних сил США, зараз є професором Школи громадянства та суспільних справ Максвелла при Сиракузькому університеті та заступником директора Інституту політики безпеки та права цього університету.
– Адмірале, почнімо з останніх подій в Ормузькій протоці – американські сили, за повідомленнями, знищують іранські катери, ракети летять у бік ОАЕ, а перемир’я тримається на волосині.
З вашої точки зору як колишнього керівника NGA та інших високопоставлених посад у розвідці, це шлях до «крихкого миру» чи нової ескалації конфлікту?
– Слушне запитання.
Я б, безумовно, сказав, що це свідчить про дуже значне загострення конфлікту в цьому регіоні.
Події, що відбулися лише за останні 24 години, викликають велике занепокоєння через те, що це може вказувати на розширення масштабів конфлікту.
Безумовно, зокрема, Об’єднані Арабські Емірати та два кораблі, які зазнали нападу поблизу ОАЕ на іншому боці Ормузької протоки, є частиною цього занепокоєння. Але також взаємодія, що відбулася у самій Перській затоці, та деякі удари в обох напрямках – включно з тим, що наші сили ВМС США потопили… невеликі човни, розгорнуті іранцями – поставили нас у дуже небезпечне становище.
– На тлі цієї ескалації Дональд Трамп запускає «Проєкт Свобода», але без повноцінного військово-морського ескорту. Ви сказали, що перші кілька днів є критичними. Чи є цей план кроком до стабілізації?
– Я б сказав так: усе, що ми можемо зробити для відкриття й забезпечення вільного проходу та свободи руху суден, як ми це бачимо у флоті, через Ормузьку протоку, варте того, щоб це розглянути.
Ідея реалізувати це без будь-якої домовленості з Іранок я складною через географію
Ідея реалізувати це без будь-якої домовленості з іранського боку є досить складною через морську географію – наскільки вузька ця протока, – а також через ті можливості, які Іран має для доволі серйозних атак, особливо із застосуванням малих суден, безпілотної авіації, безпілотних надводних апаратів і навіть, потенційно, безпілотних підводних платформ.
Тож із тактичної точки зору, з морської перспективи, це складно. Але все, що ми можемо зробити, аби спробувати якнайшвидше забезпечити вільну навігацію в протоці, безумовно, варто робити.
Тактичні виклики
– Давайте розберемося з цим – як виглядає реальна операція ескорту ВМС США під обстрілом? Чим вона відрізнятиметься від того, що намагаються зробити зараз?
– Є різні способи це організувати, і, зважаючи на те, що сталося сьогодні, акцент, очевидно, зроблено радше на повітряних засобах, ніж на ескорті з близької відстані. Наприклад, у заяві Білого дому йшлося про супровід кораблів через додаткову зону безпеки, ближчу до південних підходів поблизу Оману. Але я б хотів зазначити, що для забезпечення безпеки не обов’язково перебувати в безпосередній близькості від суден, які супроводжуються.
У сьогоднішніх атаках брали участь гелікоптери, і я впевнений, що є й інші літаки, які забезпечують прикриття. Якщо подивитися на деякі оперативні карти Пентагону, то багато з цих суден насправді знаходяться за межами протоки – деякі в Оманській затоці і навіть у північній частині Аравійського моря. Тож це складна тактична ситуація, але головний висновок у тому, що безпеку можна забезпечувати на відстані, особливо за наявності потужного повітряного прикриття, яке тут є ключовим компонентом.
– Центральне командування США під керівництвом адмірала Бреда Купера каже, що американські сили діють оборонно – «відкривають вогонь у відповідь на вогонь». Чи є це стійким у такому переповненому коридорі?
– Це залежить від того, як ви визначаєте оборону. Я думаю, адмірал Купер виконує чудову роботу, і я дуже довіряю роботі П’ятого флоту США. Водночас це величезний виклик.
Існують різні види оборонних операцій, включно з тим, що ми називаємо «активною обороною». А це вже сіра зона.
Ви маєте справу з потенційно загрозливими об’єктами – на поверхні, у повітрі або, можливо, під водою – і, можливо, доведеться вступати з ними в бій з оборонної позиції, навіть якщо вони не становлять безпосередньої, прямої загрози.
Ще один ключовий момент – це складність захисту торговельних суден. Вони рухаються відносно повільно, і заспокоїти капітанів суден та, що важливо, страхові компанії – це те, чого ми ще не досягли. Більшість страховиків усе ще не готова надавати покриття для проходження через протоку, і це велика перешкода.
– Ви наголосили на невідомих факторах. Що турбує вас найбільше цього вечора – помилка в розрахунках, ескалація чи економічний параліч?
– Найбільше занепокоєння викликає повномасштабна ескалація – щось, що використає цей момент як точку відліку і повністю перекреслить перемир’я, яке зараз більш-менш формально діє.
Це може розширити конфлікт за межі Ормузької протоки і значно посилити його інтенсивність.
Друге занепокоєння – чи зможемо ми забезпечити достатній рівень безпеки, щоб велика кількість суден, які нині фактично заблоковані в Перській затоці, могла пройти безпечно.
Для цього потрібна довіра не лише капітанів, а й корпоративного керівництва та страховиків. Найкращим шляхом до цього була б певна домовленість з Іраном. Доки Іран може тримати судна під загрозою, з огляду на вузьку географію, це залишатиметься дуже складним викликом.
Перевага географії
– Іран, здається, вірить, що має перевагу, погрожуючи перекрити доступ через протоку. З точки зору розвідки, чи є цей важіль реальним?
– Я б сказав, що він реальний. Це не означає, що його неможливо нівелювати, але Іран справді має значний важіль завдяки географії та своїм можливостям. Водночас для самого Ірану дуже важливо, щоб протока залишалася відкритою, зважаючи на те, наскільки його економіка залежить від експорту, який проходить через неї. Наша військова присутність важлива для створення дипломатичного важеля, який дозволив би забезпечити вільне та відкрите судноплавство.
– Ви вже натякнули на це, але давайте пов’яжемо це зі стратегією: якщо Іран демонструє силу через дестабілізацію, чи не ризикує обмежена американська військова присутність – наведення без повного ескорту – підсилити наратив Тегерана?
– Я б не сказав, що вона підкріплює його, але це відображає реалістичну оцінку того, на що здатний Іран, з огляду на його прибережне розташування та діапазон можливостей. Це прагматичний підхід, що враховує оперативне середовище.
– Ви служили на найвищих посадах військово-морської розвідки – наскільки швидко така ситуація може перейти від переслідування суден до повномасштабного морського зіткнення?
– Вона може загостритися дуже швидко – але може й піти в іншому напрямку. Без сумніву, Іран має можливість розширити конфлікт, і ми вже бачили тривожні дії в ОАЕ протягом останніх 24 годин. Якщо вони вирішать поширити це на інших американських регіональних партнерів, це буде надзвичайно серйозно. Вони можуть дуже швидко загострити ситуацію, але на цей момент я не бачу чітких доказів, що вони мають намір це зробити, попри тривожні сигнали.
– Тим часом європейські союзники вагаються. Французький президент Еммануель Макрон заявляє, що Франція не братиме участі. Чи є ця неохота ознакою того, що союзники бачать стратегічні ризики – чи є щось, що бачить американська розвідка, чого вони, можливо, не бачать?
– Я б так не сказав. Наші європейські союзники – включно з Францією та Великою Британією – добре розуміють ситуацію. Їхні оцінки збігаються з нашими, і між нами існує потужний обмін розвідданими. Країни Азії, як-от Японія та Південна Корея, також глибоко зацікавлені у відновленні вільного судноплавства через протоку. Існує широкий консенсус щодо ризиків та викликів.
– Поговорімо про спроможності – європейські флоти мають спеціалізовані засоби розмінування, яких США зараз не мають у цьому регіоні. Чи можна без них справді забезпечити безпеку протоки?
– Найкращий спосіб убезпечити протоку – це дипломатична угода. Якщо Іран вирішить розгорнути міни, безпілотні системи або тактику рою малих човнів, це будуть цілком реальні загрози. Але наше розуміння цих ризиків поділяють і союзники, і є тверезий погляд на масштаб виклику.
– Якщо американський військовий корабель або танкер під ескортом буде уражений, що буде далі?
– Це поставило б Білий дім перед дуже складним рішенням. Ймовірність того, що американський військовий корабель зазнає удару, є меншою завдяки його оборонним можливостям, але комерційне судно є більш вразливим. Якщо це станеться, муситиме бути якась форма відповіді. Якою саме вона буде – залежатиме від обставин, але в ідеалі вона мала б бути обмеженою і пропорційною.
– І насамкінець, як виглядає «успіх» у найближчі кілька днів?
– Успіхом було б дипломатичне врегулювання, за якого Іран погодиться забезпечити вільне та відкрите судноплавство через Ормузьку протоку, утримається від подальших нападів на американських регіональних партнерів та зменшить дестабілізуючу діяльність. В ідеалі це також включало б кроки щодо обмеження його ядерної програми, подібні до минулих угод, з інспекціями та прозорістю. Такий результат був би вигідним не лише для Сполучених Штатів та їхніх союзників, а й для іранського народу.
Форум