Сода проти онкології, військові України у формі російської армії. Хто відповідає за помилки у шкільних підручниках?

Навчальна література для середньої школи рясніє помилками. На цьому неодноразово наголошували батьки учнів, це визнають і автори підручників. Хто відповідає за якість шкільної літератури, як підбираються фахівці, що укладають підручники, і як забезпечити дітей якісним навчальним матеріалом?

Моя 10-річна дочка отримала домашнє завдання з природознавства: нанести на контурну карту найбільші міста України. Яким було моє здивування, коли у зошиті я побачила Кіровоград і Дніпропетровськ. Пояснюю дитині, що вже 5 років, як ці міста були перейменовані на Кропивницький і Дніпро. У відповідь почула: «А в підручнику так!»

У робочому зошити з предмету «Людина і світ» для 4-го класу в матеріалі про Антарктиду учням молодшої школи розповідають про колишню радянську, а нині російську полярну станцію «Восток». Це викликало обурення мами школяра. «Міносвіти не в курсі, що у нас є українська науково-дослідна станція ім. Вернадського? Кого ви виховуєте? Громадян якої країни?» – пише жінка на своїй сторінці у фейсбуці.

Перекручені факти, недостовірна інформація трапляється у підручниках з інших шкільних предметів.

Технічні «ляпи» чи ідеологічна короткозорість?

Кожного року школи отримують підручники, в яких є помилки, стверджує головна наукова співробітниця відділу суспільствознавства Інституту педагогіки НАПН України, авторка численних підручників і посібників з історії і правознавства Олена Пометун. Важливо визначитися, якого характеру ці помилки.

До першої категорії можна віднести суто технічні описки, як-то Степана Бандеру комп’ֹютер виправив на Семена, і через це довелося заклеювати весь наклад. Або ж багато помилок трапляється у датах. Інша категорія – в рази серйозніша. Тут мова йде про певне перекручування, замовчування фактів та історичних подій.

«У підручниках з історії для 8-го класу був неправильно поданий матеріал про заселення південних областей України. Там явно була перебільшена роль Росії, зокрема, наголошувалось на заслугах Катерини ІІ і її прибічників. А про козаків і гадки не було.

На це постфактум звернули увагу співробітники Інституту історії НАН України вже тоді, коли тираж був надрукований. Виникає логічне питання, чому фахові історики не були залучені до написання цього підручника?» – розповіла Радіо Свобода Олена Пометун.

Найболючішою і найпровальнішою ланкою у створенні шкільної навчальної літератури вона називає саме організацію експертизи. За словами Олени Пометун, державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти», яка відповідальна за друк підручників і підпорядковується Міністерству освіти і науки, має низку сталих «підгодованих» експертів, яких постійно залучають до укладання підручників.

«Має бути кваліфікована експертиза. Експерти, яких запрошує ІМЗО («​Інститут модернізації змісту освіти» – ред.) не завжди є фахівцями своєї справи. Переважно це вчителі, працівники післядипломної освіти, словом, практики. Нам варто активніше співпрацювати з представниками академічних установ. У нас є прекрасні фахівці на кафедрах у вищих навчальних закладах, які можуть дати грамотну і професійну оцінку.

Пам’ятаю, як за попереднього керівництва МОН у підготовці підручника з історії для 10-го класу брали участь 7 чи 8 установ. Експертизу робили і Музей Голодомору, і Центр Голокосту, також долучалися громадські організації. А нинішні очільники відомства демонструють зовсім інший підхід до такої серйозної справи. Важлива не лише перевірка фактів чи дат, вагу має і педагогічна експертиза», – зауважує науковиця.

Винні «попередники»?

В «Інституті модернізації змісту освіти» від телефонних коментарів для Радіо Свобода відмовилися. Натомість міністр науки та освіти Сергій Шкарлет у своєму телеграм-каналі заявив, що ІМЗО запустило розробку нового порядку конкурсного відбору підручників.

Електронні версії навчальної літератури будуть доступними на всіх етапах конкурсного відбору. При цьому очільник відомства пообіцяв «відкритість та прозорість проведення кожного етапу конкурсу». При цьому Сергій Шкарлет звинуватив у численних помилках своїх попередників, яким «має бути принаймні соромно за таку роботу». «Але навіть якщо їх і мучить совість, то це точно не поверне державі сотні мільйонів гривень, витрачених на друк підручників неналежної якості», – сказав він.

Проблема помилок у підручниках не нова. Вона існує принаймні років десять і точно не виникла за часів попередньої влади, як про це говорить Сергій Шкарлет. Таку думку Радіо Свобода висловила співзасновниця ГО «Смарт Освіта» Іванна Коберник. За її словами, коли міністерство очолювала Лілія Гриневич, була розроблена нова система експертизи шкільної літератури, але її наступник усе повернув у стару площину.

«Наведу таке порівняння. Україна зробила 150 реформ у рамках отримання безвізу, але не реформувала судову систему. Через це інші реформи не працюють. Те саме відбувається і в освіті. Можна зробити найпрекраснішу реформу НУШ, але маємо стару установу ІМЗО. Це зводить всі новації нанівець. Коли МОН пише, що реформуванням порядку відбору підручників знову займатиметься ІМЗО, у мене це викликає лише усмішку. Їм доручили самих себе реформувати», – наголошує Іванна Коберник.

Гроші на папір і фарбу, авторам гонорари мізерні

На підготовку підручників іде в середньому 2-3 місяці, а експерти мають підготувати експертну оцінку протягом тижня або півтора тижня. Це вкрай мало, про яку якість матеріалу тут можна говорити, бідкається Олена Пометун.

«Раніше ми робили кальку з російських підручників. На щастя, це прибрали, хоча це була економія часу. Нині маємо березень, а ми лише кілька днів тому розробили форму навчальної програми. А на 1 вересня маємо видати до неї підручник. Коли їх писати?» – зауважує науковиця.

Одна з основних вад всього процесу підготовки навчальної літератури – це поспіх, зауважують фахівці. Стислі терміни роботи мають також і видавництва, які випускають підручники. Таких в Україні не більше від десятка. Основні прибутки отримають вони, авторам за інтелектуальну працю платять копійки, наголошує авторка підручників. Із цим погоджується Іванна Коберник, яка каже, що левова частка фінансування припадає на папір і фарбу.

Ще одна проблема полягає в тому, що навчальні програми складають одні автори, а підручники до них пишуть інші. До того ж багато навчальної літератури не відповідає сучасним вимогам. В основному все зводиться до того, щоб підручник відповідав програмі за змістом. А для того, щоб школярам було цікаво за ним вчитися, підручник має бути інтерактивним, таким, який би залучав дитину до дискусії і стимулював жагу до навчання.