ЛЬВІВ ‒ Реабілітаційний центр «Галичина» у Львівській області ‒ переповнений пораненими військовослужбовцями, які місяцями очікують на протезування. Ситуацію можна змінити, скоротивши терміни протезування, кажуть в установі.
Як відбувається реабілітація поранених бійців? Чи важко їм відновлювати сили після поранення?
Сьогодні у реабілітаційному центрі «Галичина» проживають і проходять реабілітацію 240 поранених бійців. У кожного з них відсутня рука чи нога, або ж і обидві.
Військовослужбовцеві 28-ї окремої механізованої бригади Романові з позивним «Інтересний» допомагає пересуватись в інвалідному візку 13-річна донька. Роман втратив під час виконання бойового завдання дві ноги і руку.
Пару хвилин пройшло, біль ‒ і ти розумієш, що немає руки, все ‒ назовніРоман
«Я з початку війни, тобто з 24 лютого, обороняв побережжя Чорного моря. 27 квітня попросив командира відправити мене на передову на Херсонський напрямок. Поїхав туди. 30 квітня почався мінометний обстріл, прилетіло, відірвало спочатку руку, потім ногу. А другу роздробило – і лікарі її ампутували. Спершу, коли отримав поранення, не розумів, прилетіло, і я виключився, а коли прийшов до свідомості, то побачив, що рука висить, не відчував її, оніміла. Пару хвилин минуло, біль ‒ і ти розумієш, що немає руки, все ‒ назовні. Мене витягнув побратим із поля бою», ‒ каже боєць.
Коли донька вперше побачила тата у лікарні після поранення, то не могла стримати сліз. Передусім, каже, радості від того, що він живий.
Я не бачила, що він не має руки і ніг, я знала, що це мій татоОлександра
«Це був другий місяць після поранення. Ми вирішили татові зробити несподіванку і поїхали до нього. Він не хотів, щоб ми бачили його у такому стані. Я дуже хвилювалась і все переверталось всередині, а коли зайшла у палату, побачила тата, то сильно розплакалась. Я не бачила, що він не має руки і ніг, я знала, що це мій тато», ‒ пригадує Олександра.
Позаду у Романа 24 операції. Вже десятий місяць він пересувається в інвалідному візку. А їх десятки стоять у коридорах реабілітаційного центру. Щодня Роман робить вправи в присутності реабілітологів, готується до протезування, на руці вже носить примірочний протез. Постійно допомагає військовослужбовцеві дружина. Родина стала для нього найбільшою опорою у цей непростий час. Подружжя очікує на народження п’ятої дитини.
Якби була можливість, я б повернувся на службуРоман
«Головне – не падати духом, у мене – дружина, діти, побратими. Вірю в перемогу, хочеться, щоб усе було недарма. Мені подобається моя робота. І якби була можливість, я б повернувся на службу. Бо на нашу землю прийшов ворог, прийшов убивати за гроші», ‒ говорить Роман.
Система протезування не всім зрозуміла
За час реабілітації, яку проходить боєць тероборони з Харкова Віктор Сікаленко, частина руки після ампутації краще працює. Він нею вже може повернути на 90 градусів. 50-річний Віктор Сікаленко, інженер-конструктор, у перші дні повномасштабного нападу Росії на Україну прийшов у військкомат.
Харків відстояли, Київ, Суми! Красені!Віктор Сікаленко
«Ми з кумом їхали (на жаль, уже він покійний), і просто перед нами заходили російські броньовики. Нікуди було втікати. Пішов добровольцем. Ми вже їхали з речами. 15 грудня в Курдюмівці, під Бахмутом, я був поранений. У нас була крайня позиція, там дірка була, вони обійшли нас, зайшли в тил. Гранати прилетіли. Моя голова дивом лишилась. Відчув, побачив, зрозумів, що одну руку точно втрачу, а ось другу хірурги-«чарівники» з військового госпіталю у Львові склали. Великі втрати особового складу були останнім часом на Курдюмівці. Думав, що 3-4 дні ми впиратимемося, і у Харкові все скінчиться, бо яка російська навала і у Харкові було одне ТРО. Але ні! Харків відстояли, Київ, Суми! Красені!» ‒ говорить Віктор Сікаленко.
Військовослужбовець понад місяць проживає і проходить реабілітацію у центрі «Галичина». Щодня йому допомагає дружина, яка приїхала у Львів і живе у знайомих. Віктор Сікаленко не знає, коли саме йому встановлять протез, спершу механічний, а потім, сподівається, і біонічний.
Незрозуміла послідовність дій: чим закінчується реабілітація, який термінВіктор Сікаленко
«Нещодавно зрозумів, хто ухвалює рішення, реабілітація закінчена чи ні. Хочу записатись у чергу на протез руки, на механіку і біоніку. Незрозуміла послідовність дій: чим закінчується реабілітація, який термін. А якщо за цей термін не готова кукса під протезування, то що далі? Повертатись, куди? Де проходити подальшу реабілітацію, допоки протезування буде готове і рука відновлена? Мені ніхто не відповів, як маю проходити МСЕК (медико-соціальну експертну комісію – ред.), яка призначає інвалідність, тобто хто туди потрапляє, яким чином, чи це автоматично, чи самому діяти?
По виплатах, то наскільки я розумію, за весь час лікування мають платити бойові 100 тисяч гривень. Наразі виплатили зарплату близько 13 тисяч і 30 тисяч, це президентська премія на час воєнного стану. 70 тисяч гривень доплати не було. У частині сказали, що займаються цим питанням», ‒ говорить Віктор Сікаленко.
Місць немає
Реабілітаційний центр «Галичина» не може приймати нових пацієнтів. Оскільки всі місця заповнені і навіть довелось доставити додаткові ліжка для поранених бійців. Керівництво центру сподівається, що на рівні уряду невдовзі буде вирішене питання щодо зменшення термінів протезування. А відтак буде більший обіг пацієнтів.
Багато людей і нових пацієнтів ми не можемо взяти на реабілітаціюГригорій Дунас
«Є приватні підприємства, які протезують. Вони до нас приїжджають, знімають мірки, і їм держава проплачує аванс. Вони протягом 3 місяців мають цей аванс закрити. Але вони чекають до останнього, бо є термін, і виходить, що у нас застій, а вони не протезують, бо мають час ‒ у них є вимога до 3-х місяців. Тому утворився такий вакуум, багато людей і нових пацієнтів ми не можемо взяти на реабілітацію. Зараз ми почали по-новому працювати: підписуємо з протезними підприємствами меморандум, згідно з ним протезист, який буде працювати з конкретною людиною, включений у мультидисциплінарну команду, в якій наші реабілітоги, фізичні терапевти. Вони комунікують і по ходу вирішують проблемні питання. Така методика дає можливість пришвидчити і реабілітацію, і протезування», ‒ наголошує директор державної реабілітаційної установи «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Галичина» Григорій Дунас.
На реабілітацію одного пацієнта вдень держава виділяє 1100 гривень. Оскільки є обмеження щодо терміну проходження реабілітації, то у центрі намагаються його збільшити з 21 дня до 100-110 днів, допоки військовий не отримає протез. Найпростіше протезування ноги до коліна виконують за півтора місяця. А більш складні можуть тривати понад 4 місяці. Один протезист на місяць може протезувати 5-6 пацієнтів. Військовослужбовці по кілька місяців чекають на встановлення протезу.
В Україні сьогодні 32 офіційно зареєстрованих підприємства, які займаються протезуванням. За словами Григорія Дунаса, такої кількості протезних підприємств недостатньо. Всі комплектуючі, каже, замовляють за кордоном, а на це потрібні кошти.
Чекають на протезування
Боєць «Айдару» з позивним «Кіт», який втратив ногу під час виконання бойового завдання, мріє стати на обидві ноги, щоб повернутись на службу. Його син, військовослужбовець полку «Азов» обороняв Маріуполь Донецької області, потім перебував на «Азовсталі», а 16 травня звідти вийшов з іншими і повідомив батькам, що перебуватиме у російському полоні. Спершу був в колонії в Оленівці, а звідки його перевезли в слідчий ізолятор.
На вулиці я побачив, що роздають повістки, і попросив, аби мені дали«Кіт»
«Коли син у полоні, я не міг сидіти і прийшов у військкомат, а мені сказали чекати. Тоді на вулиці я побачив, що роздають повістки, і попросив, аби мені дали. Бо не міг сидіти вдома. Мені запропонували «Айдар», і я був щасливий, тому що розумів, що піду на Донецьк. Але 24 листопада почали ляпати по нас – і мені сильно вдарило в ногу. У голові шум, незрозуміло. Лежу і нічого не бачу, немов кувалдою по нозі. Я ж ногу піднімаю, а вона теліпається, не можу встати. Міна прилетіла 120. Я майже два місяці по лікарнях, і мене нервує, що я так швидко, бо хотілося побільше воювати. Образливо, що син у полоні, а я тут. Просто важко, що нічим не можеш допомогти. Не знаю, чи вийде мені повернутись назад до хлопців, розумію, що на передову навряд чи візьмуть. Хочу туди і все. Це не пояснити. Тяжко дуже», ‒ крізь сльози розповідає військовослужбовець.
У реабілітаційному залі військові змінюють один одного на заняттях. Вони різні за віком, з різних українських міст, у них свої бойові історії, як і життєві. Але всі, як слухняні учні, стараються виконувати вказівки реабілітологів. Наймолодший серед поранених бійців у центрі у Львові 22-річний гранатометник з 92-ї окремої механізованої бригади Влад Кунов з Кривого Рогу. Він прикрив собою побратимів. Тоді, 8 жовтня, ніхто не загинув. А Влад отримав важкі поранення, внаслідок яких втратив ногу, досі його одна рука погано працює.
Мені відірвало ногу, поранило сильно руку, обпалило лицеВлад Кунов
«8 жовтня ми почули гул техніки, я вибіг на дорогу, приготував озброєння і чекав. Виїхав танк, і я крикнув, що всі зрозуміли. Мені сказали тримати ціль. Я тримав до останнього, вистрілив чи ні, не пам’ятаю. Танк зупинився. Після того, як мене поранило, мене відкинуло на метрів 30-50. Шолом відлетів, бронежилет теж, автомат був за спиною. При такому ударі не виживають, але я вижив. Можливо, ми одночасно вистрілили один по одному. Друзі по-різному говорили. Я прикрив собою побратимів, пожертвував собою. Мені відірвало ногу, поранило сильно руку, обпалило лице», ‒ розповів Влад Кунов.
За три тижні реабілітації він уже може рухати пораненою рукою, але ще повністю вона не вирівнюється і не згинається. На це потрібен час і щоденні заняття. Коли вже ходитиме на протезі, не знає. Хлопець мріє повернутись на військову службу, бо віддавна мріяв про військову професію.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
