«Є сподівання, що ПЦУ і УГКЦ перейдуть на святкування Різдва 25 грудня» – професор Петро Кралюк

(Рубрика «Точка зору»)

Після того, як законом «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів» від 16 листопада 2017 року було визнано офіційним святковим днем 25 грудня (Різдво Христове за григоріанським і новоюліанським календарями), в українському суспільстві актуалізувалося питання церковного календаря.

Адже виходило, що українці отримали «два Різдва», як святкові дні, – за новим стилем, тобто григоріанським календарем, 25 грудня, й старим стилем, власне, за календарем юліанським, 7 січня. Хоча тут ми не поодинокі. У деяких країнах теж на офіційному рівні відзначають «два Різдва», наприклад, у сусідній з нами, колись начебто дружній, а тепер відверто ворожій Білорусі.

Спочатку в нас 25 грудня іменували «католицьким Різдвом». Хтось його й досі так називає. Хоча до українців почало доходити, що 25 грудня Різдво святкують не лише католики, а й абсолютна більшість протестантів. І навіть велика кількість православних.

А для деяких може виявитися «культурним шоком» те, що на Буковині, у вотчині митрополита Онуфрія, глави Української православної церкви (УПЦ), яка й далі залишається реально поєднаною з Московським патріархатом, є близько сотні парафій цієї церкви, в якій уже не один рік Різдво відзначається 25 грудня. І це при тому, що проросійська УПЦ (МП) активно воює за те, щоб це свято відзначати й далі за старим юліанським календарем.

Згадані буковинські парафії УПЦ (МП) об’єднують людей, які вважають себе румунами. У цих парафіях богослужіння ведеться румунською мовою. А оскільки Румунська православна церква святкує Різдво 25 грудня, то й тут це свято відзначається цього ж дня. І ніяких «канонічних порушень». Принаймні про це керівництво УПЦ (Московського патріархату) мовчить.

Такі «різні» календарі

Взагалі юліанський календар, за який досі тримаються в нас православні ортодокси, а в Україні ще й частина греко-католиків та почасти протестанти, є календарем «язичницьким», а не християнським. Запроваджений він був 1 січня 45 року до Різдва Христового правителем Римської держави Юлієм Цезарем, якого, зрозуміло, християни вважають язичником. Звідси й назва календаря – юліанський. Ось і виникає питання, чому люди, які вважають себе істинними християнами, православними, так тримаються цього «язичницького» календаря?

Григоріанський же календар запровадив християнин – Римський папа Григорій XIII, видавши 24 лютого 1582 року буллу Inter gravissimus. Новий календар почав діяти з 15 жовтня 1582 року.

Він був точніший, аніж юліанський, й спирався на наукові розрахунки, зроблені тогочасними вченими. Тривалість календарного року було встановлено в розмірі 365,2425 дня. У 1600 році різниця між григоріанським та юліанським календарями становила вже 10 днів. Зараз цей розрив доходить до 14 днів і буде таким зберігатися до 2100 року.

Звісно, запровадження нового, горигоріанського календаря не було простою справою. Адже в тогочасних європейських суспільствах переважала орієнтація на традицію. Й будь-що нове сприймалося з осторогою. Найскоріше і найуспішніше реформу впровадили в італійських державах, а також Іспанії, Португалії й Речі Посполитій. Потім – у Франції, Нідерландах, німецьких й швейцарських землях, де переважали католики, й Угорщині. Протестанти перейшли на новий календар набагато пізніше.

Не прийняли новий календар патріархи православних церков. Однак сталося це з мотивів, радше, політичних. Східні патріархи в той час залежали від влади султанів Османської імперії. Османи ж, здійснюючи активну експансію на європейські терени, були зацікавлені в конфліктах між католиками й православними. Неприйняття православними нового календаря могло б ці конфлікти загострити, адже в результаті згаданої календарної реформи католицькі й православні свята перестали співпадати. Виникали навіть криваві конфлікти на календарному ґрунті. Зокрема, таке спостерігалося в Україні.

Тут також розгорілася полеміка навколо календарного питання. Наприклад, йому був присвячений полемічний твір Герасима Смотрицького «Календар римський новий», виданий у 1587 році. Навіть православні єпископи, які пішли на укладення Берестейської унії з Римо-Католицькою церквою в 1596 році, спеціально обумовили, що святкування релігійних свят у них має відбуватися за юліанським календарем. Однак серед українських культурних діячів того часу знаходилися такі, які розуміли потребу впровадження григоріанського календаря.

Одним з них був Касіян Сакович, видатний поет, філософ, письменник-полеміст, який певний час був ректором Київської братської школи. У 1640 році він підготував твір «Старий календар…», де вказував на помилки юліанського календаря. Твір схвалив тодішній унійний Київський митрополит Антоній Селява і був надрукований. Отже, деякі прихильники унії в тогочасній Україні й Білорусі були не проти перейти на григоріанський календар. Але навколо цього питання розгорілася гаряча полеміка. Й воно було відкладене.

Проте з часом православні зрозуміли, що їм потрібно переходити на більш точний календар. У травні 1923 року Вселенський патріарх Мелетій IV скликав собор, на якому було вирішено відзначати «нерухомі» християнські свята за новоюліанським календарем. Цей календар, розроблений сербським астрономом Мілутіном Міланковичем, відзначається високою точністю й практично збігався з григоріанським календарем.

Першими ще в 1923 році на новоюліанський календар перейшли православні Естонії та Фінляндії – країн, які нещодавно вирвались з тенет Російської імперії й прагнули прилучитися до країн європейського Заходу.

У 1924 році на новоюліанський календар перейшли Константинопольський (Вселенський) патріархат, Кіпрська, Елладська (Грецька), Румунська православні церкви, а також Православна церква в Польщі (хоча остання дозволяла також святкування й за юліанським календарем). А в 1928 році це зробили Олександрійський та Антіохійський патріархати. Пізніше новоюліанський календар прийняли Албанська, Болгарська православні церкви та Православна церква Чеських земель і Словаччини.

Однак від старого юліанського календаря не відмовилася Російська православна церква (РПЦ) й церкви, які перебувають у сфері її впливу. Це – Єрусалимський патріархат, Грузинська й Сербська православні церкви. Загалом же календар – це не питання церковних догматів. А те, за яким календарем відзначати релігійні свята, є, радше, питанням традицій та культурного, а почасти й політичного вибору.

Коли перейдуть на «новий стиль» українські церкви?

До церков, які відзначають свята за юліанським календарем, належить також Православна церква України (ПЦУ), що постала вкінці 2018 року. Однак у її середовищі є чимало людей, які хочуть перейти на «новий стиль». Цьому не перечить предстоятель церкви, митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

Ще в 2019 році деякі парафії ПЦУ святкували Різдво 25 грудня. У зв’язку з нинішньою російською експансією на українські землі календарне питання актуалізувалося. Чимало вірних ПЦУ вважають (і не безпідставно!), що святкування Різдва та інших свят за юліанським календарем є свідченням пов’язаності з «русским миром».

Варто вітати нещодавню заяву ПЦУ, відповідно до якої було дозволено там, де для цього існують пастирські обставини та засвідчується бажання вірних, як виключення дозволити, за рішенням настоятеля та громади 25 грудня 2022 року звершити богослужіння за чином свята Різдва Христового.

Обнадійливою можна вважати зустріч глави Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Святослава із предстоятелем ПЦУ митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм, яка відбулася 24 грудня 2022 року на території Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Предстоятелі цих церков звернули увагу на узгодження позицій щодо реформи церковного календаря. Після обговорення було запропоновано створити спільну робочу групу, яка має всебічно вивчити це питання. Ця робоча група мала б випрацювати конкретні пропозиції для предстоятелів та синодів обох церков.

Тому є сподівання, що дві найбільші в Україні церкви, ПЦУ і УГКЦ, які займають проукраїнську позицію, все ж поступово перейдуть на святкування Різдва Христового 25 грудня – як це зараз є в країнах Європи. Й дистанціюються в цьому питанні від «русского мира».

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода