На вулиці Миру у селі Здвижівка на Київщині жили двоє найкращих друзів: Павло Холоденко та Віктор Балай. Вони з дитинства були разом: ходили в дитсадок, школу. Разом пішли і в АТО. У 2014-15 роках захищали Україну на Донбасі у складі батальйону поліції «Київщина». Щойно Росія у лютому почала повномасштабну війну, Павло і Віктор кинули все і пішли до військкомату. Але на початку березня зв’язок з ними обірвався. Ветеранів АТО знайшли лише після відступу російських військ у одному із їхніх окопів ‒ закатованими, понівеченими, застреленими в голову.
«Вони були найкращими друзями, дуже близькими. Завжди були разом», ‒ згадує Тетяна Холоденко, мати Павла.
У травня 2014 року Павло Холоденко та Віктор Балай добровільно пройшли військовий вишкіл та вже у середині червня потрапили до зони АТО у складі батальйону поліції «Київщина»: «Вони були на Донбасі ‒ цілий рік. Приїжджали у відгул разом додому і разом поверталися в АТО».
Коли наприкінці лютого почалася повномасштабна агресія Росії, Павло та Віктор пішли до військкомату у сусідню Бородянку: «Онучок, не йди. Ти ж вже воював! ‒ згадує останню розмову зі своїм онуком Ольга Довголап. ‒ Віктор мені сказав, що давав присягу і не може в такий час сидіти в хаті!»
«Зброї на всіх немає»
Приїхавши 25 лютого із рідної Здвижівки до Бородянки, хлопці не змогли вступити до жодних сил оборони.
Того дня, як розповіли Радіо Свобода багато очевидців, охочих отримати зброю у Бородянці було дуже багато, але її вже не було у військкоматі. Місцева малочисельна «Рота охорони», згідно з визначеним штатом, уже була повністю укомплектована. Наступного дня військкомат евакуювався із селища. Тому Павло та Віктор, не отримавши зброї, пішли до місцевої церкви, щоб переночувати.
Того ж вечора Здвижівка опинилася під російською окупацією. Саме на околиці цього села в лісі російська армія невдовзі розгорнула масштабний табір для наступу на Київ.
Тут досі можна побачити величезну кількість окопів, бліндажів, траншей. За свідченнями очевидців, на околиці Здвижівки базувалися тисячі солдатів армії РФ разом із купою техніки.
«Із свого подвір’я тільки за дві години я нарахував близько півтисячі одиниць різної російської техніки, яка рухалася через село у перші дні війни. І так декілька разів», ‒ згадує брат Павла Іван Холоденко.
«Вони рвалися додому»
Переночувавши в Бородянці, вже в обід 26 лютого Павло Холоденко передзвонив братові із Бабинців ‒ це сусіднє із Здвижівкою село. Хлопці вимушено зупинилися там у друзів, адже їх рідне село вже було окуповане.
«Вам краще не йти в Здвижівку ‒ тут купа російських військових, техніки, блокпостів. Хто вас сюди пропустить?» ‒ згадує телефонну розмову із Павлом його брат Іван. Як виявилося ‒ вона стала останньою.
Павло та Віктор дуже переживали за своїх рідних, які опинилися в російській окупації у Здвижівці. «Хлопці рвалися додому», ‒ пригадує один із друзів, який бачив хлопців останнім. Як місцеві Павло та Віктор вирішили спробувати пробратися у рідне село околицею ‒ через ліс.
Після цього, із 4-5 березня про Павла Холоденка та Віктора Балая більше не було новин. Точно з’ясувати, чи були при них тоді посвідчення учасників бойових дій, не вдалося.
Нога у російському окопі
15 березня, коли Здвижівка ще перебувала під контролем армії РФ, місцевий житель Ігор разом із своїм сусідом шукали у лісі мобільний зв’язок та залишки їжі російських солдатів: «Уже повертаючись, ми наткнулись на багато їхніх окопів. Я придився і побачив, що в одному з них стирчить частина ноги з гумовим взуттям. Окоп був засипаний піском. Детальніше ми не могли нічого роздивитися».
Весь час окупації Ігоря не покидала думка, що тіла потрібно відкопати. На початку квітня, коли російські війська пішли зі Здвижівки, Ігор привів туди місцевого священника УПЦ отця Василя разом із декількома копачами:
«Після того, як ми обережно відкопали тіла, я зрозумів, що це наші хлопці. Віктора я впізнав по одягу, а щодо Павла в мене були сумніви. Однак я допускав, що один без іншого ніяк не міг бути».
Невдовзі родичі підтвердили, що в російському окопі були знайдені вбитими Павло Холоденко та Віктор Балай. «В них обох були перев’язані руки за спиною, а у Віктора очі були зав’язані ще й скотчем, ‒ говорить отець Василь. ‒ Хлопці були знівечені ‒ над ними знущалися і катували».
«Тіла були сині від побоїв, зуби вибиті, ‒ продовжує описувати побачене Ігор. ‒ Двоє хлопців були вбиті пострілом в голову»
Це ж засвідчують і свідоцтва про смерть, які видало родинам Київське обласне бюро судово-медичної експертизи після ексгумації: «Вогнепальне поранення голови. Обставини смерті ‒ військова агресія РФ».
У розпорядженні Радіо Свобода також є численні фото тіл Павла Холоденка та Віктора Белая, які теж засвідчують, що чоловіків катували та застрелили в голову.
«Приснися, сину!»
«Я досі чекаю, коли Павло прийде додому. Я вірю у це зараз більше, ніж те, що його вже немає. ‒ говорить брат Іван. ‒ В перші дні після похорону він мені снився. Сказав, що воює та захищає нашу землю. Попросив у мене цигарок».
Щовечора мама Павла дивиться у телефоні на дві фотографії сина, які у неї лишилися, і просить, щоб він прийшов і до неї у снах: «Приснися, сину! Розкажи, як так сталося? Скільки вони вас тримали, мучили… Це дуже тяжко, що Павло та Віктор пройшли разом все життя, разом їх катували і разом прикопали в одній ямі».
Павла Холоденка й Віктора Балая поховали у Здвижівці, але на різних кладовищах. Їм обом було 28 років.
Тривають слідчі дії.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
