Офіс уповноваженого з прав людини в Україні перевірив місця компактного проживання переселенців у кількох областях і заявив про порушення. За висновками представників омбудсмена, у шелтерах та гуртожитках, де мешкають люди з «гарячих» точок, – пліснява та грибок, санвузли й душові розбиті, бракує меблів, побутової техніки, ліків та білизни, а харчі зберігаються в неналежних умовах – прямо на підлозі. На Тернопільщині знайшли порушення в чотирьох закладах, на Волині – в п’ятьох, на Дніпропетровщині, яка з-поміж регіонів України прийняла чи не найбільше внутрішньо переміщених осіб, – у десятьох: у Дніпрі і області.
Радіо Свобода побувало в одному з прихистків у Дніпрі, який потрапив до списку «порушників», і спробувало з’ясувати, в яких умовах живуть люди та як їх можна покращити.
«На умови не скаржимося, організаторам треба медаль дати»
64-річна Ганна Терещенко – одна з майже трьохсот мешканців шелтеру «Добро на Амурі». Вона – з Нікополя. Виїхала разом з чоловіком, донькою, зятем та трьома онуками.
Усі семеро живуть в одній кімнаті – плюс ще одна переселенка. В одному приміщенні вісьмом людям досить тісно, до того ж, воно потребує ремонту: шпалери обірвані, стеля зі слідами від протікання.
Меблів, окрім двоспальних ліжок, немає – усі речі доводиться зберігати в коробках та клунках прямо там, де сплять. Але Ганна каже: вона та рідні раді й цьому, адже вдома через постійні обстріли було страшно залишатися.
У дитини так вже порушена психіка, що ночами він взагалі не спитьГанна, переселенка з Нікополя
Після пережитого її найменший онук Матвійко, говорить жінка, замість іграшок постійно тримає поблизу пакунок з їжею – булочками та хлібом.
«Донька з дітьми два місяці сиділи в підвалі. У дитини так вже порушена психіка, що ночами він взагалі не спить. Ховає їжу – щоб у нього постійно була їжа. Вони виїхали в липні минулого року. А ми – вже в жовтні. Дід мій, у нього чотири інфаркти, каже: «Їдемо, бо ти зі своїм тиском не витримаєш», – пригадує жінка.
«Воно ж – бах-бах-бах… Так бахкає, що не знаєш, чи падати, чи що робити. Як впаду – не встану, бо я з паличкою ходжу. На умови не скаржимося, організаторам треба медаль дати за те, що вони для нас роблять. Все нормально. Дали і телевізор, і тарілки-виделки».
Умови проживання такі, як у Ганни, – у майже усіх кімнатах цього шелтеру. Загалом їх 64. Однак три з них уже змогли відремонтувати коштом добродійників – пошпаклювали стіни й підлогу, поклеїли шпалери, дістали меблі і килими на підлогу.
Оксана Лимар з Луганщини – одна із тих, кому пощастило. Жінка двічі рятувалася від війни: 2014 року виїхала з Сєвєродонецька, 2022-го – з Кремінної. З нею в кімнаті мешкає її чоловік і двоє молодших дітей. Старша донька зі своєю дочкою – в іншій кімнаті.
Оксана виконує у прихистку обов’язки адміністратора на добровільних засадах. Це – виборна посада. На ній – порядок у будівлі, прийом гуманітарної допомоги та інші організаційні питання. У Дніпрі вона з рідними вже рік, з квітня 2022-го.
Спершу жили всі разом, сім людей в одній кімнатіОксана, переселенка з Кремінної
«Ми збиралися спершу їхати в Чернігів, у Черкаси, десь у той бік. Ніхто нас там не чекав, ми не знали, де зупинитися. А потім випадково завдяки доньці потрапили сюди. Спершу жили всі разом, сім людей в одній кімнаті, потім нас розселили по двох кімнатах. У відремонтованій кімнаті ми два місяці. Задоволені. Я з 17 років сирота, залишилася без батьків – на життя не скаржуся», – каже Оксана.
Росія окупувала Кремінну в квітні 2022-го. Після осіннього контрнаступу ЗСУ агресор використовує місто як плацдарм для спроб просунутись на південь – тож у лісах довкола міста постійно тривають бої.
Людина, яка бачила початок війни в Кремінній, знає, що таке бути без води, світла і газуОксана, переселенка з Кремінної
Зі слів жінки, те, що її сім’я пережила під час повномасштабного наступу, загартувала їх, тож нині вони невибагливі до побутових умов: «Людина, яка бачила початок війни в Кремінній, знає, що таке бути без води, світла і газу. Ми так там жили, сніг топили. Наш будинок в Кремінній розбитий, один каркас залишився, «ЛНРівці» винесли все майно. Ми тримали господарство, городи – нічого не лишилося, кролі вимерли... Отже, поки тут. Потреб у шелтері, звісно, чимало. Швидше би зробити ремонти в усіх кімнатах, щоб усі жили як люди. Сподіваємося повернутися додому, коли там буде Україна, щоб усе там відновити».
Як організувався шелтер
Шелтер «Добро на Амурі» – це прихисток, який виник завдяки небайдужим мешканцям Дніпра. Він фактично – самоорганізована волонтерська структура.
Керівниця закладу Таліна Жарікова розповідає: усе почалося в лютому 2022 року, у перші дні повномасштабної війни, коли мешканці довколишніх будинків зібралися разом й навели лад у захаращеному бомбосховищі. Спершу ховалися там самі, потім почали пускати тих, хто прибував із «гарячих» точок. Коли людей стало так багато, що приміщення стало затісним, почали шукати інше.
Місцеві підказали будівлю Українського державного інституту мінеральних ресурсів. Інститут не працював більш ніж десятиліття. Його двоповерхова будівля, якій понад сто років, стояла пусткою. Таліна каже: вона відшукала директорку інституту й підписала договір оренди – як фізична особа. У будівлі почали селити евакуйованих.
Опалення й елементарних меблів не було, чим годувати й де класти спати людей – теж спершу не знали.
Люди приїздили голі й босіТаліна, засновниця шелтеру для ВПО
«Сюди потягнулося море людей. Було таке, що заїздили автобусом, одразу сорок переселенців доводилося приймати. Потрібні були їжа, одяг, речі. Люди приїздили голі й босі. Потрібні були шкарпетки, спіднє – все, що можна, тягли з дому. Я бігала по квартирах, по сусідах – щоб люди несли подушки, ковдри, каструлі. Підлога цементна – ми поставили дерев’яні піддони, настелили килимів, щоб там можна було ночувати. Було холодно, вода була крижана. Було тільки світло, але можна було вмикати тільки в кількох кімнатах одночасно, бо гнилі старі дроти не витримували. Нас був «кістяк» – десятеро волонтерів. Їжу каструлями носили з дому, сусіди готували вареники й несли», – розказує Таліна.
Налагодити роботу шелтеру практично «з нуля» Таліні допоміг її життєвий досвід: 25 років поспіль вона була директоркою готельно-ресторанних закладів, зокрема очолювала туристичний комплекс «Буковель». На прихисток для переселенців, каже, пішли і її особисті гроші: перед війною вони з чоловіком, який зараз на фронті, якраз продали автівку. Машина «з’їлася» в шелтері, напівжартома каже жінка.
А втім, через три місяці волонтерства, говорить жінка, стало зрозуміло, що для опікування закладом потрібна зареєстрована офіційна організація. Зверталися до депутатів міської ради – отримали відмову.
Тоді вирішили самі створити благодійний фонд, який зміг би залучати кошти й матеріальну допомогу від доброчинників з України і з-за кордону.
Коли про нас написала газета Guardian, почалася й міжнародна допомогаТаліна, засновниця шелтеру для ВПО
«Одні добродійники привезли нам бойлер великий, на 300 літрів, подарували. Інші – купили харчів. Треті – закупили подушки. Так про нас дізналися – і почала надходити допомога. Дві жінки, які живуть неподалік, досить небідні люди, приїхали подивилися наші умови – і за свої гроші зробили нам ідеальну кухню. Директор одного з ресторанів зробив нам душові – також за свої гроші. Коли про нас написала газета Guardian, почалася й міжнародна допомога. Наприклад, один з університетів у США влаштовував доброчинний збір, і вони назбирали нам 300 тисяч гривень на електродроти. Верещук нам виділила шифер, щоб перекрити дах. Також вони надіслали нам електрообігрівачі», – каже жінка.
На гроші донорів у будівлі перекрили дірявий дах, замінили електропроводку, аби можна було користуватися плитами й обігрівачами. Також відремонтували санвузли й душові, кухню і кілька кімнат, половину вікон замінили на пластикові. Загалом, каже Таліна Жарікова, у ці роботи вклали близько десяти мільйонів гривень пожертв.
Зараз у шелтер селять родини з дітьми, людей з інвалідністю, навіть лежачих людей. Не відмовляють і тим, хто привіз з собою тварин: зараз у прихистку понад 30 котів та собак з «гарячих» точок. Дорослі переселенці, які тут живуть, сплачують по 500 гривень на місяць. Діти мешкають безкоштовно. Платня – це вимушений крок, каже Таліна, адже ці гроші дають можливість покривати частину витрат за електрику. Рахунки приходять «космічні», говорить вона, буває по 100 тисяч гривень на місяць, адже сплачувати змушені не як побутові споживачі, а як комерційна установа.
Як реагують на зауваження омбудсмена
Центр переселенців «Добро на Амурі» діє у Дніпрі з березня 2022 року. Зараз тут розміщено 270 осіб з 12 міст України (з Донецької, Луганської, Харківської та інших областей), з них 76 дітей. Понад 70 – це люди з інвалідністю , зокрема п’ятеро з них – немобільні.
Колектив центру – це група з восьми волонтерів, їм допомагають адміністратори серед мешканців шелтеру – усі на добровільних засадах.
Зауваження, які висловив до роботи шелтеру Офіс омбудсмена, Таліна Жарікова вважає несправедливими. Пліснява справді є, говорить вона, адже будівля потребує утеплення. Також погоджується, що кімнати потребують ремонту. Однак наголошує: будівлею, де живе майже 300 людей, дуже складно опікуватися самостійно. Ці проблеми не приховували – навпаки, писали в усі інстанції, запрошували журналістів.
Жінка додає, офіційних висновків щодо порушень від омбудсмена поки не отримували.
Ми писали в усі служби, я сюди викликала санстанцію, ніхто не допомігТаліна, засновниця шелтеру для ВПО
«Зі мною особисто не розмовляли, я якраз була не тут, а на консиліумі, коли була ця перевірка. Ми бачили тільки допис у соцмережах. Жодної фотографії саме з нашого шелтеру там немає. Щодо плісняви – ми писали в усі служби, я сюди викликала санстанцію, ніхто не допоміг. Ми писали пости – люди приносили нам хімікати, ми намагалися самотужки відмити. Ми просили допомоги», – каже Таліна.
Оскільки шелтер не перебуває на балансі місцевої влади й не може фінансуватися з бюджету, вихід, каже Таліна Жарікова, поки один: покращувати умови проживання переселенців коштом благодійників. Також нещодавно фонд «Добро на Амурі» подався на перший грант: його коштом хочуть ремонтувати підлогу на другому поверсі.
Також у планах – ремонт кімнат мешканців, коридорів, актової зали. Ще хочуть утеплити фасад, облаштувати дитячий майданчик у внутрішньому дворику, висадити дерева й квіти.
Є можливість прийняти ще до 100 переселенців – для цього треба провести додаткові роботи з ремонту та благоустрою будівлі.
Нещодавно дніпровський архітектор Олексій Образцов у соцмережах написав про плани реконструкції цієї будівлі і показав проєктну пропозицію – як це може виглядати.
Радіо Свобода готує інформаційні запити до Фонду держмайна та Центру охорони історико-культурних цінностей, аби з’ясувати стан і статус будівлі, де облаштований шелтер, а також можливість її капітального ремонту й реконструкції державним коштом.
