Доступність посилання

ТОП новини

Брюссельський блог: Камо грядеши, «Східне партнерство»?


Будівля Європейської ради в Брюсселі під час саміту «Східного партнерства» 24 листопада 2017 року (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

На тлі того, як минулого року «Східне партнерство» віздначило своє десятиліття, а світ нині вступає в нове десятиліття, двоє експертів із дослідних установ опублікували свої аналітичні міркування щодо майбутнього ініціативи, метою якої є наблизити Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову й Україну до ЄС. Це одне з найамбітніших накреслень чотирьох сценаріїв того, де можуть опинитися шість колишніх радянських республік у відносинах із ЄС у 2030 році. Але жодне з них не є радісним читвом для тих, хто має наміри приєднатися до європейського клубу.

Аналітична доповідь «Майбутнє Східної Європи: чотири сценарії для «Східного партнерства» в 2030 році», підготовлена Войцехом Пшибильським із об’єднання Visegrad Insight і Йорґом Форбріґом із Німецького фонду Маршалла (GMF) спочатку стала жертвою спалаху коронавірусу.

Оприлюднена в середині березня на тлі початку пандемії в Європі, доповідь не була поміченою і натомість була представлена журналістам минулого тижня.

Спираючись на інтерв’ю і семінари з аналітиками, журналістами, політиками, громадськими активістами й підприємцями з Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови й України, а також із різних країн ЄС, автори малюють чотири сценарії: «Прагматична інтеграція», «Нова російська гегемонія», «Розворот ЄС до Москви» і «Громадянське вивільнення».

Найкращим сценарієм є перший. Автори пишуть, що, за з цим сценарієм, «відсутні якісь гучні гасла, символи чи серйозні очікування щодо членства (в ЄС), але прямі іноземні інвестиції, торгівля й економічна взаємопов’язаність будуть і далі наростати з деякими поліпшеннями інфраструктурного розвитку і взаємозалежності».

Це більш-менш те, що можна назвати збереженням статус-кво, бо учасникам «Східного партнерства» завжди обіцяли зближення з Брюсселем у багатьох галузях, але не було явної обіцянки можливості приєднання до ЄС.

Це, ймовірно, розчарує три країни, які на передньому плані в євроінтеграції, – Грузію, Молдову й Україну. Вони вже мають угоди про асоціацію з ЄС і візову лібералізацію.

Доповідь зауважує, що перебування у цьому «стані готовності» може мати незаохочувальний вплив на молодші, підприємливіші покоління людей, що може мати за наслідок «радикалізацію внутрішньої політичної сцени».

Доповідь каже, що це, ймовірно, призведе до подальшого розходження між цією трійкою й іншими трьома країнами – Вірменією, Азербайджаном і Білоруссю, які, найімовірніше, підуть шляхом «тихої форми інтеграції, спираючись на прагматизм, перед тим, як вдатися до будь-яких змін у їхніх безпекових і дипломатичних зв’язках з Росією».

Брюссель, можливо, також був би не проти переформатувати партнерство, як каже доповідь.

Розкол між двома групами, які прямують у різних напрямках, – це те, що обговорюють уже якийсь час, і ця проблема скоро не зникне.

Хоча перший сценарій не надихає, він усе ще менш песимістичний за наступні два, які передбачають, що до гри в агресивній манері долучається Кремль.

Другий сценарій передбачає отримання Москвою вигоди від завершення побудови газогону «Північний потік-2» і поширення економічного впливу через набуття контролю над кількома стратегічними секторами економік країн «Східного партнерства», а також держав ЄС.

ЄС і НАТО послабляються однією кризою за іншою («Брекзит», криза єврозони, коронавірус, міграція, брак верховенства права – всього навіть не перерахувати!), і євроскептичні сили роблять процес ухвалення рішень ще важчим у Брюсселі, а Москва утримує фінансові зв’язки з політичними елітами в країнах-партнерах і домагається, щоб уряди цих країн враховували інтереси Росії.

У підсумку регіон «втрачає впевненість у проєвропейських лідерах і пристає на більшу залежність від Росії».

Третій сценарій лише трохи кращий за другий. Згідно з ним, ЄС пристає на варіант пошуку дружби з Росією, непокоячись через зосередження уваги Америки на інших регіонах, а також наростання китайського впливу, який хвилює і Брюссель, і Москву.

Тяжке становище східних партнерів підпорядковується тіснішій співпраці ЄС і Росії і в підсумку, як прогнозує доповідь, «хоча деякі країни – східні партнери – намагаються протистояти цим тенденціям, інші пристають на статус другорядних країн і без особливого бажання йдуть за цим новим європейським мейнстрімом».

У результаті «країни «Східного партнерства» входять у новий, безпрецедентний період вразливості й нестабільності, демонструючи страх та розчарування у поєднанні з розчаруванням у ЄС».

У нинішній непередбачуваний час і четвертий, останній, сценарій є так само правдоподібним.

Спираючись на приклад вірменської революції, четвертий сценарій змальовує появу «народної влади», за якої населення повстає і береться реалізовувати ідею більшого процвітання й соціальних змін. За цього сценарію Росія не є взірцем, а членство в ЄС є занадто віддаленим.

Натомість країни сподіваються на самодостатність і їм нічого не залишається, як «сподіватися на власні сили».

Але в той час як ЄС не запропонує нічого більшого за «моральну підтримку», цей сценарій передбачає ситуацію, коли все ж таки є якась мовчазна згода з Кремлем: «Пряме втручання і гібридна війна виключені, допоки країни дотримуються визначених (Кремлем) параметрів зовнішньої політики».

За цього сценарію, буде достатня стабільність, диверсифікація інвестицій від інших гравців на зразок Китаю, але не буде стратегічного вирішення заморожених конфліктів у регіоні.

У підсумку поєднання тієї чи іншою мірою чотирьох сценаріїв є цілком можливим. Автори не роблять жодних ставок.

Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи​

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Рікард Юзвяк

    Редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи​. Раніше працював кореспондентом РВЄ/РС у Брюсселі

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG