Олександр Бєліков
В Україні набув чинності закон, який спрощує легалізацію в країні іноземних військових, що служать у складі Збройних сил та Нацгвардії.
Із проблемою під час видачі документів уже багато років стикаються уродженці Північного Кавказу – раніше від них вимагали отримувати довідки з Росії, хоча чимало бійців, які воюють за Київ, оголошені там у розшук за «терористичними» статтями.
Чи вирішать їхню проблему ці зміни до законодавства, розбирався проєкт Радіо Свобода «Кавказ.Реалії».
Ухвалений Верховною Радою України закон про зміну правового статусу військовослужбовців-іноземців та осіб без громадянства президент України Володимир Зеленський підписав ще наприкінці минулого року. Однак, там було прописане відкладене набуття чинності більшості положень.
10 травня 2026 року набув чинності Закон №4730-IX, що остаточно впорядковує правове поле для іноземців, які захищають суверенітет України. Разом із Законом набуває чинності і урядова постанова №573, що створює «зелений коридор» для легалізації добровольців, спрощуючи процедури від отримання посвідок до дозволів на імміграцію. Однією з технічних змін, впроваджених урядом стало введення спеціального коду категорії для посвідок на тимчасове проживання – «04/19», який застосовується до іноземців, що проходять військову службу за контрактом в Україні. 10 травня 2026 року набув чинності Закон №4730-IX, що остаточно впорядковує правове поле для іноземців, які захищають суверенітет України. Разом із Законом набуває чинності і урядова постанова №573, що створює «зелений коридор» для легалізації добровольців, спрощуючи процедури від отримання посвідок до дозволів на імміграцію. Однією з технічних змін, впроваджених урядом стало введення спеціального коду категорії для посвідок на тимчасове проживання – «04/19», який застосовується до іноземців, що проходять військову службу за контрактом в Україні. Зокрема, таку посвідку можуть отримати іноземці або особи без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у лавах Збройних Сил України, Національної гвардії або Державної спеціальної служби транспорту. Тепер посвідка на тимчасове проживання видається на весь строк дії контракту плюс додатково на шість місяців після його розірвання. Іноземці-контрактники, які отримали посвідку з кодом «04/19», вважаються такими, що перебувають в Україні на законних підставах протягом усього строку служби та додаткових шести місяців після її завершення. фактично скасовують перешкоди для видачі посвідки на тимчасове проживання (ПТП) іноземним військовослужбовцям, які існували до того.
Нові правила діють для іноземців та осіб без громадянства, які уклали контракт про проходження військової служби у ЗСУ, Держспецтрансслужбі чи Нацгвардії – тепер вони внесені до окремої категорії прохачів зі своїм унікальним правовим режимом. Така посвідка видається лише на строк контракту і діє пів року з моменту його припинення.
Тепер такі особи можуть подаватися на документи в Україні без підтвердження місця проживання – раніше це фактично означало необхідність звертатися за довідкою до російських офіційних органів. Крім того, пройти процедуру легалізації цій категорії заявників тепер можна навіть із протермінованим паспортом.
«Зелений коридор» для легалізації отримали не лише чинні військові, а й ті іноземці, які тільки мають намір вступити до ЗСУ. Згідно із законом, це дозволить їм легально перебувати на території країни під час проходження перевірок, медкомісії та оформлення документів.
Для бійців північнокавказьких підрозділів, які воюють на боці України, питання легального статусу є критично важливим через ризики депортації до Росії, з якими вони стикалися ще до повномасштабного вторгнення – і продовжують стикатися після, зауважує редакція «Кавказ.Реалії».
Видача дорівнює смерті?
Тимур Тумгоєв
У вересні 2018 році з України за запитом Росії екстрадували уродженця Інгушетії, колишнього бійця батальйону імені шейха Мансура Тимура Тумгоєва, якого звинуватили в членстві в одному з сирійських радикальних угруповань.
Тоді у Києві пікетували Генеральну прокуратуру на знак протесту проти екстрадиції до Росії учасника війни з російськими гібридними силами Тимура Тумгоєва та з вимогою припинити практику видачі людей на запит Росії:
Тогочасний генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив, що Тумгоєв за два роки не надав жодного доказу участі в бойових діях. У російській в’язниці Тумгоєв зазнав тортур: його били, починаючи з етапу слідства, не давали зустрічатися з рідними та адвокатом, не дозволяли здійснювати намаз, позбавляли доступу до меддопомоги. Разом з іншими ув'язненими в липні 2025 року він оголосив голодування і на знак протесту зашив собі рот. Згодом проковтнув бритви та порізав собі вени.
Лише у лютому 2026 року правозахисники з «Комітету інгуської незалежності» повідомили про його переведення до лікувального закладу. До цього моменту аналіз виявив у нього критично низький рівень гемоглобіну в крові: 47 грамів на літр при нижньому порозі норми для дорослого чоловіка у 130. Його сестра Марина Тумгоєва розповіла, що лікарі «там самі дивуються, як він узагалі самостійно пересувається».
Заур Шогенцуков
Навіть за відсутності будь-яких державних відносин між Україною та Росією у грудні 2025 року з пункту тимчасового розміщення у Чернігові вислали черкеса Заура Шогенцукова через процедуру обміну військовополоненими – через місяць його труп видали батькам у Черкеську, розповів представник суспільного руху «Вільна Черкесія» Беслан Кмузов.
За його словами, від початку російського вторгнення Шогенцуков чекав, що Україна «дасть можливість черкесам легально приїжджати на свою територію, щоб воювати проти окупаційних військ Російської Федерації», а коли цього так і не сталося, «почав діяти самостійно на свій страх і ризик» та нелегально переплив кордон Білорусі з Україною. З подальших судових документів зрозуміло, що при собі він мав лише внутрішній російський паспорт.
Спершу Шогенцуков намагався потрапити до легіону «Свобода Росії»: як розповіли представники підрозділу, він проходив відбір та перевірки, а з їхнього боку були «задіяні ресурси, час і всі можливі повноваження», але позитивного рішення від СБУ на зарахування добровольця ухвалено не було.
19 серпня 2024 року Шогенцукова затримала поліція в Києві – у своїх свідченнях він заявляв, що перетнув кордон «орієнтовно в червні». 21 серпня Дніпровський райсуд Києва затримав його на пів року для ідентифікації.
У лютому 2025 року за Шогенцукова в суді клопотав командир «Кавказького легіону» Ладо Гамсахурдія: він просив відпустити його з депортаційного центру та дозволити вступити до добровольчого підрозділу. Ріпкинський районний суд Чернігівської області відмовив із формулюванням про те, що у нього «відсутні відомості про юридичний статус цього формування та повноваження осіб, які підписали листи». Шогенцукову ще на пів року продовжили строк затримання.
27 листопада того ж року Шогенцукова передали з міграційної в'язниці Управлінню міграційної служби в Чернігівській області, як випливає з опублікованої виданням Sota довідки про це. Кмузов із посиланням на родичів Шогенцукова повідомив, що його в результаті обміну передали до Росії – за три тижні родині віддали його тіло.
Обмін Шогенцукова побічно підтвердили в легіоні «Свобода Росії»: там заявили, що відповідальність за його загибель «лежить на російській державі».
У міграційній службі України журналістам відмовилися коментувати цей випадок із посиланням на «таємницю персональних даних». Мати Шогенцукова побоюється публікувати документ про його смерть через можливе переслідування з боку російських правоохоронних органів.
Батальйон шейха Мансура каже про ще один випадок
Про схожий випадок зі своїм бійцем розповідали і в батальйоні шейха Мансура.
10 листопада минулого року співробітники департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України затримали його в Київській області і потім помістили у той самий пункт тимчасового перебування іноземців у Чернігівській області.
Начальник безпеки підрозділу на ім'я Халід (співрозмовник попросив не вказувати його повне ім'я) пояснив редакції Кавказ.Реалії, що зараз «із цією людиною все нормально і вона знову далі воює».
«Не вдалося це їм лише тому, що вони забули забрати військовий квиток у [нього], на той момент це єдиний документ, який завадив ДСР це зробити», – заявили в батальйоні.
Більше подібних випадків у їхньому підрозділі не було, кажуть у батальйоні шейха Мансура.
«Як вони сказали, ви поза правовим полем»
За Україну воюють кілька чеченських підрозділів, але в юридичному полі вони існують у різних статусах. Окремий батальйон особливого призначення (ОБОП) ЧРІ, підрозділ «Шалена зграя», Special Operation Group (SOG), батальйон імені Хамзата Гелаєва, а також імені Джохара Дудаєва вже включені до Інтернаціонального легіону, тобто є частиною ЗСУ. З ічкерійських підрозділів лише батальйон імені шейха Мансура все ще залишається на правах добровольчого загону.
Підрозділи чеченських добровольців, які входять до структури Інтернаціонального легіону або офіційно інтегровані до складу ЗСУ, підпадають під дію цього закону на загальних підставах, оскільки ключовим критерієм є наявність контракту із ЗСУ, Нацгвардією чи Держспецтрансслужбою – це справді позитивний крок, але він не вирішує головної проблеми, міркує заступник представника ЧРІ в Польщі Іслам Бєлокієв.
«Україна вимагає виходу з російського громадянства, але це не формальна процедура у вигляді заяви. На практиці необхідно отримати довідку з російського консульства про вихід із громадянства. Для багатьох це вже неможливо, тому що звертатися до консульства РФ вони не можуть або не хочуть із міркувань безпеки (чи совісті). Крім того, навіть якби це було можливо, у багатьох потенційних заявників є юридичні проблеми: наприклад, порушені кримінальні справи в РФ або статус розшуку. В таких умовах відмова від громадянства стає фактично недосяжною», – резюмує він.
На батальйон шейха Мансура новий закон не поширюється – оскільки його бійці не служать у ЗСУ, Держспецтрансслужбі чи Нацгвардії, пояснює Халід. За його словами, зараз приблизно у двох десятків бійців узагалі немає документів та легального статусу. Спроб домогтися включення батальйону до складу Інтернаціонального легіону вони не робили.
Як стверджує співрозмовник, озвучена в міграційній службі проблема, з якою вони зіткнулися, значно ширша, ніж питання спеціального статусу ПТП для іноземних військовослужбовців.
«Скільки ми не ходили, скільки не подавали документи – це все марно. Проблема з тим самим лікуванням: усім бійцям допомагають виключно волонтери, більше звернутися нікуди вони не можуть. І до міграційної служби ми ходили і, як вони сказали, ви поза правовим полем, тому що треба, щоб Верховна Рада ухвалювала закон про те, що насильно були видані російські паспорти на окупованих територіях. Оскільки, в ДМС кажуть, ми не можемо вас позбавити цих паспортів: потрібен закон, правильно придуманий і прописаний, щоб у тому числі вам можна було відмовитися від російського громадянства, не відвідуючи територію чи посольство Росії», – підсумовує він.
Верховна Рада України ухвалила постанову про визнання Чеченської республіки Ічкерія тимчасово окупованою Росією територією ще в жовтні 2022 року. Однак жодних механізмів для того, щоб в односторонньому порядку декларувати відмову від російського громадянства, в Україні немає.
Нинішній закон хоча б частково вирішує питання легалізації, медицини та тимчасового статусу іноземних бійців, але не вирішує актуальнішу у 2026 році проблему – отримання постійного статусу та громадянства України. Жодних гарантій їх отримання в майбутньому немає, а «всі старі труднощі зберігаються», підсумовує Бєлокієв.
- Ічкерійські підрозділи, які воюють на боці України, закликали Парламентську асамблею Ради Європи (ПАРЄ) створити окрему платформу для діалогу з чеченською опозицією. Так бійці відреагували на рішення ПАРЄ заснувати спільний майданчик для «обміну думками» з російськими демократичними силами у вигнанні.
- У жовтні 2022 року Верховна Рада України ухвалила постанову про визнання Чечні тимчасово окупованою Росією територією, а також засудила «геноцид чеченського народу». Через місяць президент України Володимир Зеленський офіційно відреагував на петицію про визнання незалежності Ічкерії, яка зібрала понад 25 тисяч підписів, що, згідно із законом, робить її обов'язковою для розгляду главою держави.
