Рівно три роки тому в Україну з російського ув’язнення повернулися політв’язні, яких утримували в Росії та анексованому Криму. Внаслідок обміну між Росією та Україною отримали свободу кримчани, за яких правозахисники, влада України та світова спільнота боролися кілька років. Серед них – Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух та Едем Бекіров. Кримські катівні тоді залишив і колишній політв’язень з Енергодару Євген Панов. Де всі вони тепер і що змінилося за цей час у їхньому житті, розповідають журналісти проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії.
7 вересня 2019 року між Росією та Україною відбувся обмін утримуваними особами. Того дня до київського аеропорту «Бориспіль» рейсом із Москви прилетіли 35 громадян України, серед яких – четверо кримчан.
Усіх їх російська влада звинувачувала у тяжких злочинах із термінами позбавлення волі від п’яти до 20 років. Незважаючи на висновки адвокатів та правозахисників про те, що звинувачення політично мотивовані, кримчан роками утримували у місцях позбавлення волі на анексованому півострові та в Росії. Там вони пережили безліч випробувань: від жорсткого психологічного тиску до побиття і тортур.
Для звільнення колишніх політв’язнів їхнім сім’ям, владі України, журналістам, правозахисникам і міжнародній спільноті довелося роками працювати, щоб Росія нарешті погодилася їх повернути.
Крим.Реалії з’ясували, що відбувається в їхньому житті через два роки після тих подій.
Олег Сенцов. З кінофестивалів на війну
Український режисер із Криму, колишній фігурант справи «кримських терористів» Олег Сенцов після повернення додому спалив тюремну форму та став на облік у київський військкомат. Він заявив, що має намір домагатися звільнення решти політв’язнів Кремля і боротися за незалежність та свободу України.
Згодом режисер презентував у Києві книгу «Маркетер», написану в російському ув’язненні. Йому також вдалося завершити роботу над своїм фільмом «Носорог», який він знімав до арешту російськими спецслужбами у Криму. Фільм отримав головний приз Стокгольмського кінофестивалю у Швеції – бронзового коня, а виконавця головної ролі Сергія Філімонова визнано «Найкращим актором» у рамках цього фестивалю.
У лютому 2021 року Олег Сенцов став батьком утретє – у нього з’явилася дочка Єва.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну він приєднався до Збройних сил України. Спочатку захищав Київ у складі Територіальної оборони, а потім вирушив виконувати бойові завдання на Донеччині. За час своєї служби навчився будувати бліндаж і жити в окопі, освоїв кулемет та гранатомет, а також став оператором шведсько-британської переносної протитанкової ракети NLAW, повідомляє кримчанин у соцмережах.
День, який неможливо забути. День, за який ти будеш усе життя вдячний тисячам людейОлег Сенцов
На початку липня Олег Сенцов побував у короткій відпустці у Києві та встиг одружитися.
День повернення в Україну з російського ув’язнення Олег Сенцов згадує як незабутній.
«День, який неможливо забути. День, за який ти будеш усе життя вдячний тисячам людей. День, коли хочеться побажати лише одного – свободи всім нашим полоненим», – зазначив він 7 вересня, перебуваючи на передовій.
Олександр Кольченко. Зі студентів у солдати
Колишньому фігурантові цієї ж «справи кримських терористів» Олександру Кольченку після повернення з російського ув’язнення вдалося відновити навчання у Таврійському університеті імені Вернадського, відтвореному в Києві. Кримчанин здобував вищу освіту на географічному факультеті за фахом – туризм.
Він також продовжив активну громадську діяльність. У серпні 2020 року Олександра Кольченка та ще двох активістів затримали біля будівлі посольства Білорусі в Києві. Вони брали участь у мітингу на підтримку протестів у цій країні проти режиму Олександра Лукашенка. Щодо затриманих були складені протоколи про «дрібне хуліганство» та «злісну непокору правоохоронцям».
Олександру Кольченку суд тоді призначив покарання у вигляді 40 годин громадських робіт. Він провину не визнав і заперечував судове рішення.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олександр Кольченко захищає країну зі зброєю в руках. Він повідомив Крим.Реалії, що навесні проходив бойову підготовку в Києві, а потім підписав контракт із ЗСУ.
Після повномасштабного вторгнення Росії пішов до військкомату, але були великі чергиОлександр Кольченко
«Після звільнення (з російського ув’язнення – ред.) я поїздив Європою з адвокаційною місією – розповідав про політв’язнів, які ще залишаються у російських в’язницях. Потім повернувся до рутини: робота, сім’я, дім. Після повномасштабного вторгнення Росії пішов до військкомату, але були великі черги. Зателефонував київським друзям із Криму, вирішили приєднатися до громади Протасового Яру (громадянська ініціатива, створена активістом Романом Ратушним, який загинув у боях із Росією в Харківській області у квітні – ред.). Ми тренувалися та несли вартову і контрдиверсійну службу в навчальному центрі. Потім частина з нас підписала документи на мобілізацію до ЗСУ. У квітні я одружився. Зараз я на півдні», – розповів колишній політв'язень.
Володимир Балух. «Робота на перемогу»
Кримчанин Володимир Балух після повернення з російського ув’язнення активно зайнявся громадською діяльністю. Брав участь в акціях на підтримку п’ятого президента України Петра Порошенка, коли той став фігурантом кримінальних проваджень, відкритих Державним бюро розслідувань та Офісом генпрокурора України.
У 2019 році підтримував акції руху «Ні – капітуляції», учасники якої виступали проти імплементації Мінських угод за «формулою Штайнмаєра».
Володимир Балух планував балотуватися в депутати Київської обласної ради на місцевих виборах від партії «Європейська солідарність» Петра Порошенка. Але так і не доніс документи до Центрвиборчкому, оскільки постраждав від нападу зловмисників у Києві та був госпіталізований у тяжкому стані. Через проблеми зі здоров’ям брати участь у виборчій кампанії не зміг.
Вийшовши з лікарні, продовжив громадську діяльність.
Після повномасштабного російського вторгнення в Україну Володимир Балух захищав Київ у складі Територіальної оборони ЗСУ.
«Мене війна застала в Умані. Я поїхав туди до друзів. 25 лютого повернувся до Києва і цього ж дня ввечері вже був з автоматом у Теробороні. І далі вже продовжую працювати на перемогу України», – розповів Володимир Балух Крим.Реалії.
Нещодавно був на Херсонщині, привозив нашим бійцям необхіднеВолодимир Балух
Наразі кримчанин займається волонтерською діяльністю, забезпечує потреби українських військових на фронті.
«Я буваю у різних регіонах, у тому числі на «нулі» (у зоні бойових дій – ред.). Нещодавно був на Херсонщині, привозив нашим бійцям необхідне. Забезпечую їх зв’язком, зараз машину планую для них пригнати», – каже він.
Перший ювілей без Криму: історія Володимира Балуха в фотографіях (фотогалерея)
Едем Бекіров. Боротьба за життя
Кримськотатарського активіста Едема Бекірова російська влада відправила до СІЗО у 2018 році, незважаючи на інвалідність – незадовго до арешту йому ампутували ногу. Неналежні умови та відсутність кваліфікованої медичної допомоги підірвали здоров’я колишнього політв’язня.
Тому після повернення додому він не припиняє боротися за життя.
Хлопці борються на фронті, а ми боремося за життя ЕдемаГульнара Бекірова
«Сенцов, Кольченко, Балух, Панов та інші колишні політв’язні тримають зв’язок з Едемом. І коли він сильно захворів наприкінці минулого року, вони вдвічі більше уваги приділяють йому, щоб він піднявся. Хлопці борються на фронті, а ми боремося за життя Едема. Тому що його перебування у в’язниці призвели до дуже негативних серйозних і тяжких наслідків. 7 вересня 2019 року він виходив із літака зовні бадьорим, а 8 вересня його вже поклали на операційний стіл. Три роки він бореться за життя», – розповіла Крим.Реалії дружина експолітв'язня Гульнара Бекірова.
На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну Едем Бекіров проходив лікування в Києві. Коли Росія почала бомбити столицю, його та інших пацієнтів спустили у підвал лікарні. Там йому 20 днів довелося чекати на дружину, яка в цей час шукала можливості виїхати з окупованої Росією Новоолексіївки Херсонської області.
Після її виїзду російські військові розшукували сім’ю Бекірових та провели обшук у них вдома.
З квітня Едем Бекіров із дружиною перебувають у Туреччині. Там кримчанин продовжує лікування.
«Восени 2021 року Едем уже не мав сил, він піддався хворобі. Потім був «ковід», після якого він у херсонській лікарні перебував 10 днів під апаратами і було мало шансів, що він виживе. Зараз Едем уже бадьорий. Він навіть піднімається на ліжку. Зараз готуємося до операції, після якої, сподіваємося, він одужає», – каже Гульнара Бекірова.
Євген Панов. Війна та окупація рідного міста
Активіст, волонтер і ветеран АТО з Енергодару, колишній водій Запорізької АЕС Євген Панов майже три роки перебував в ув’язнені у Криму, заявляв про тортури.
Після повернення додому продовжив волонтерську та громадську діяльність, а також пішов у політику. Очолив міський виборчий штаб «Європейської солідарності» Петра Порошенка в Енергодарі, був обраний депутатом міської ради Енергодару.
Зараз я на війні. Постійно готувався до неї. Хоча багато хто в неї не віривЄвген Панов
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Євген Панов вирушив захищати Україну у складі військ Територіальної оборони Збройних сил України.
Наразі він командує взводом 113-го батальйону 110-ї бригади Територіальної оборони ЗСУ.
«Після повернення в 2019 році змінилося багато чого. Я почав краще розуміти, де друг, а де... Щось робив, планував ще більше. Був причетний до створення батальйону Територіальної оборони в Енергодарі, і це вдалося. Потім підписав контракт із ЗСУ. Зараз я на війні. Постійно готувався до неї. Хоча багато хто в неї не вірив», – повідомив Крим.Реалії Євген Панов.
Наразі рідне місто Євгена Панова Енергодар окуповане російськими військами. Його сім'ї вдалося залишити місто.
Окупація та анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу.
Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції.
Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості».
Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
