Повітряні тривоги у Харкові лунають цілодобово – майже кожні пів години, російські обстріли – щодня. Попри це все у місті пульсує життя. Напівпорожні понівечені квартали межують із затишними кав'ярнями та ресторанами. У місті контрастів чисто, все є і навіть театр дає вистави.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) побували у Харкові, щоб побачити, як місто намагається не лише виживати, а й жити, коли лінія фронту – приблизно за 20 кілометрів.
Російська армія регулярно атакує місто ракетами, керованими авіабомбами, ударними безпілотниками та FPV-дронами.
Попри це у Харкові працюють громадський транспорт, лікарні, підземні школи, бізнес і комунальні служби.
У парку місцева жителька Дар'я заколисує у візочку малюка. Розповідає, що через постійні обстріли державні дитячі садки не працюють. Під час повітряної тривоги вони залишаються вдома, однак за першої можливості все одно виходять з дитиною на прогулянки.
«Намагаємося вихоплювати такі моменти й усе одно їхати до парку, тому що неможливо не гуляти, не виходити з дому взагалі», – каже вона.
«Харків'яни вже звикли, можна сказати. Так, на жаль, ми вже, мабуть, з розуму сходимо. До цього не можна звикнути, кажуть», – каже інший містянин Євген.
Як розповів в інтерв'ю Донбас Реалії мер Харкова Ігор Терехов, від початку повномасштабного вторгнення Росії у місті зруйновані близько 14 тисяч будівель, серед яких майже 10 тисяч – це житлові будинки. Він наголосив, що серед великих міст Харків «має найбільше руйнацій взагалі в Україні».
«На жаль, Харків перебуває під постійними обстрілами… Буває по-різному насправді. Буває більше, буває менше, але практично кожного дня ми перебуваємо під обстрілами», – каже міський голова Ігор Терехов.
Багато харків’ян на початку великої війни виїхали з міста, але чимало згодом повернулися, і вертаються досі.
«Виїжджали, і дуже не хотілося виїжджати. Мама взагалі була максимально проти, вона перша була за те, щоб повернутися. Раді, що повернулися», – розповідає місцева жителька Євгенія.
Рятувальники оглядають багатоповерхівку, пошкодженого внаслідок російського ракетного удару, Харків, 8 липня 2026 року
За словами Ігоря Терехова, до 24 лютого 2022 року населення Харкова становило приблизно два мільйони, про що свідчили перевезення метрополітену й інші «показники, які дають об’єктивну картину». Нині ж, за даними мера, в місті живуть майже 1 мільйон 400 тисяч людей.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Північна Салтівка: руйнування і відновлення у найбільшому районі ХарковаFPV-дрони – нова загроза для Харкова
У травні цього року сталися перші випадки враження цивільних та поліцейських авто російськими FPV-дронами – безпосередньо у Харкові. Дрони залітають до міста майже з усіх боків.
Через нову загрозу частину Харківської окружної дороги вже затягнули антидроновими сітками, роботи тривають. Деякими ділянками місцева влада наполегливо рекомендує не пересуватись.
«Коли над нами пролітали «шахеди», тоді, хоч-не-хоч, ми ховалися. А так – працюємо. Стріляють – ми працюємо. Та й із сиреною (під час повітряної тривоги – ред.) ми працюємо», – каже бригадир ТОВ «Дорожнє покриття» Олександр, який саме встановлює антидронові сітки.
«Дощ той самий нас не лякає. Ми почали взимку, вже звикли, а спека нас уже не злякає точно», – додає він.
Працівники встановлюють антидронові сітки біля Харкова, лютий 2026 року
Харків регулярно атакують і нові моделі російських ударних безпілотників – «Італмас», «Молнія» та «Бандероль», які можуть долетіти фактично до будь-якої точки міста.
«Швидко з вулиці тікайте, бо там летить дрон над вами. Давай, давай, швидше!»
Поліцейський, працюючи у Харкові на місці наслідків атаки російської «Бандеролі» по цивільних авто, почув по рації, що вулицею, де він живе з родиною, летить FPV-дрон. Поліцейський почав терміново зв'язуватись із дружиною, це вдалося не з першого разу. Донбас Реалії стали свідками цієї ситуації.
У травні ж війська РФ також почали атакувати автозаправні станції Харківщини та самого Харкова. Через це більшість АЗС теж захищають антидроновими сітками, на ніч вимикають освітлення, а під час повітряних тривог припиняють обслуговувати клієнтів.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Щодня армія РФ атакує АЗС: уже понад 160 в різних регіонах. Що з цим робити?«Якщо ми не будемо танцювати, нічого не зміниться»
На центральній площі Харкова кілька разів на тиждень збираються городяни, переважно старші, щоб потанцювати. Організаторка зустрічей Надія Новікова розповідає: на початку повномасштабної війни харків'яни боялися виходити з дому. Тоді вона запросила знайомих на танці, п’ятьох людей, але згодом охочих ставало дедалі більше.
«Люди, звісно, спочатку були незадоволені й засуджували, що йде війна, люди гинуть. Я все це розумію, у мене зять служить, і взагалі я все це розумію, але якщо ми не будемо танцювати, нічого не зміниться, правда?», – риторично запитує Надія.
За словами Віри, яка приходить потанцювати, ці зустрічі стали для багатьох можливістю хоча б на кілька годин відволіктися від війни.
«У наш важкий час, коли навколо такий безлад, це просто віддушина. Якщо ми двічі на тиждень сюди приходимо – це, можна сказати, щоб не втратити глузд, пояснює жінка. – Я сама працюю – у нас і підприємство розбомбили і тощо, але ми тримаємось».
Серед постійних відвідувачів танців на площі – 95-річний Георгій Петрович. Він жартує, що приходить «подивитися на дівчат» та каже, що під час обстрілів уже не ховається.
«А куди мені ховатись? І мені вже втрачати нічого. Я не ховаюсь. У мене старша дочка в лікарні. У мене внуки ж воюють. Одна на фронті, а молодший онук – спеціаліст із дронів, він бере участь у підготовці спеціалістів», – ділиться чоловік.
Загинули 300 тварин, майже все було зруйновано. Нове життя «Фельдман Екопарку»
Від російських обстрілів на початку повномасштабного вторгнення РФ зазнав значних руйнувань «Фельдман Екопарк», розташований у передмісті Харкова. За словами його прессекретарки Олени Клименко, було зруйновано понад 90% вольєрів і приміщень.
Перші 199 днів великої війни парк перебував під постійними обстрілами, тому понад п'ять тисяч тварин довелося евакуювати до інших зоопарків України та за кордоном.
«На жаль, ми також маємо втрати. Це 300 тварин, які загинули, і вони загинули не тільки через те, що уламки були. У нас, наприклад, орангутанг загинув через те, що в нього зупинило серце від страху просто в якийсь момент. І, на жаль, ми маємо втрати серед людей. Це шестеро працівників, волонтерів, які також віддали своє життя за те, щоб ці тварини жили», – каже Олена Клименко.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Птахи загинули». Хвиля обурення у соцмережах після удару по екопарку «Фельдман»Екопарк поступово відновлюють. Відремонтовані вольєри знову відкривають для тварин, а відвідувачі можуть побачити, зокрема, лемурів, шимпанзе, орангутанга та новонароджене тигреня.
Адміністратор Екопарку Юрій Гошовський розповідає, що після кількох років майже без потомства тут знову почали народжуватися тварини.
«У нас останні кілька років – бебі-бум. А в перші роки війни тварини практично не народжувалися. Наприклад, альпаки. У нас є Долина альпак, і 2022, 2023 та 2024 роки були безплідними. А вже буквально з минулого року, з минулого сезону, у нас народилося п'ять чи шість нових альпак», – розповідає він про нові покоління екопарку.
Із деякими тваринами можна контактувати – погодувати та погладити. Олена Клменко каже, що таке спілкування дуже позитивно впливає і на дітей, і на дорослих.
«У нас дуже часто реабілітаційна програма відбувається. Для діток з особливими потребами – вадами слуху, порушенням зору. Ми дозволяємо заходити, і настільки відчуття дарують тварини їм, що виходять люди з зовсім іншим виразом обличчя, іншим відчуттям внутрішнім. І це настільки приємно. Іноді приїжджають хлопці – ДСНС, серйозні, які на обстрілах [працюють]. Вони спочатку досить затиснуті, але заходять сюди – потіскали їх, і виходять як хлоп'ята, такі радісні – ми гладили лемура!», – розповідає вона.
Лемурів в екопарку можна погладити і погодувати
За її словами, тварини, як і люди, поступово адаптувалися до війни.
«Якщо це вибухи десь віддалено, то вони навіть не звернуть увагу... Якщо це десь близько, звісно, можуть здригнутися, можуть бути якісь певні поведінкові зміни», – пояснює прессекретарка екопарку.
Харків знову став прихистком для евакуйованих
Через постійні удари КАБами та атаки FPV-дронів до Харкова дедалі частіше евакуюються жителі прифронтових громад.
Лише за червень і липень кількість переселенців у транзитних хабах майже подвоїлася, тікаючи з-під обстрілів у пошуках бодай якогось захисту. Харків знову став великим прихистком для тих, хто втратив усе.
За словами міського голови Ігоря Терехова, нині у Харкові живуть близько 219 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
«Ці люди залишились без нічого. Без даху над головою, без речей, в переважної більшості без документів. Але вони свідомо обрали місцем життя Україну і свідомо обрали місцем життя наше місто Харків», – каже Терехов.
Чоловік курить біля свого будинку, пошкодженого під час нічних ударів російських безпілотників у Чугуєві, Харківська область, 9 червня 2026 року
Щодня екіпажі загону швидкого реагування Є Міжнародний комітет Червоного хреста (МКЧХ), а є національні товариства Червоного Хреста, є таке і в Україні, що діє з 1993 року. Офіційна назва – Товариство Червоного Хреста України. МКЧХ не керує національними товариствами, вони не є його підрозділами, але разом з тим вони дотримуються принципів цього міжнародного руху, сплачують внески в інший орган (Федерацію ЧХ), керуються статутом Червоного Хреста – і законами своєї держави. разом із поліцейськими евакуюють людей із населених пунктів поблизу фронту.
Працівник загону Гарік каже, що з кожним днем евакуація стає небезпечнішою.
«Якщо є можливість, краще виїжджати заздалегідь, щоб себе не наражати на ризик, нас не наражати на ризик. Тому що щоразу заїжджати стає все складніше, складніше й складніше», – говорить він.
Сергій, ще один працівник загону швидкого реагування, розповідає, що більшість його колег до війни не були медиками. Їх об'єднало бажання допомагати людям.
«Кожен, хто працює в загоні швидкого реагування, це людина з великим серцем, перш за все... І ми всі розуміємо, що ми їдемо і ризикуємо життям. Для нас мотивація, мабуть, така, що ти їдеш і ти рятуєш людину», – пояснює він.
Попри постійні обстріли, Харків продовжує жити. За словами волонтерів, відчувається, що у місті стає більше людей.
«Я скажу так: люди, які залишилися в місті, мабуть, дуже сильно люблять своє місто. Насамперед. Тому вони нікуди не виїжджають. Допомагають, щось роблять. Є мотивація жити у своєму місті. Тому, думаю, саме це й підштовхує всіх об'єднуватися», – розмірковує Гарік.
(Текст до публікації підготувала Вікторія Жук)