«Я мала можливість їздити до України періодично, але не додому, на жаль. Вдома я не була чотири роки. Будинок стоїть побитий, підлатаний, ще раз побитий. Формально будівля є, але рідних, близьких, друзів там немає. І коли мої поїздки почастішали – умовно, раз на три місяці – я зрозуміла, що дуже хочу назад, але я не розуміла як», – розповідає Анна Тищенко зі Слов’янська.
Після початку повномасштабної війни її родина переїхала до Німеччини. Одного дня, пригадує дівчина, побачила оголошення про програму «Навчай» – і саме воно змінило її життя. Не маючи педагогічної освіти, Анна пройшла всі етапи відбору та навчання, щоб опанувати роботу зі школярами. І з вересня 2025-го стала вчителькою англійської мови в гімназії на Київщині.
Про свій учительських досвід, пошук спільної мови з учнями, з якими різниця у віці невелика, та вплив війни на освітній процес Анна розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?»
Анна Тищенко із Слов’янська. Саме там її родина – мама, молодший брат і бабуся – зустріла повномасштабну війну. А згодом виїхали до Німеччини, де отримали тимчасовий захист.
Анна Тищенко
Анна дистанційно завершила навчання в університеті, відвідувала курси німецької мови, працювала та брала участь у мітингах на підтримку України.
Повернутися в Україну я хотіла постійно
«Повернутися в Україну я хотіла постійно. Щодня я йшла на роботу – через дорогу була кав’ярня, де я працювала. Я йшла туди, але хотіла йти кудись в інше місце на території України. Я мала можливість їздити періодично, але не додому, на жаль. Вдома я не була чотири роки. Будинок стоїть побитий, підлатаний, ще раз побитий. Формально будівля є, але рідних, близьких, друзів там немає.
І коли мої поїздки почастішали – умовно, раз на три місяці – я зрозуміла, що дуже хочу назад, але я не розуміла як. Приїхати з певною заробленою сумою грошей, погуляти, побути і поїхати назад – це одне. А приїхати на постійне проживання – зовсім інше. І це інше мені хотілося для себе відкрити. Що ж я буду робити?».
Анна проводить урок
«Ні на що не сподівалася»
Одного дня Анна побачила допис про програму «Навчай».
Це один із проєктів, який реалізує громадська організація «Навчай для України». Учасники програми на один або два роки стають учителями в громадах, що найбільше потребують підтримки. Проєкт допомагає їм розвивати навички викладання, лідерства, соціального впливу. Учасників офіційно працевлаштовують у заклади освіти – вони отримують заробітну плату, а також стипендію від організації. До «Навчай» уже долучився 101 учасник, який викладав для 25 тисяч учнів у 54 закладах освіти.
«Я дивлюся: переїзд, новий досвід – це моє. Заповнила анкету – ім’я, прізвище і предмет, який хотіла б викладати. Я побачила, що потрібно навчати дітей. Заповнила все і ні на що не сподівалася. Але вже за день отримала лист: «Ви проходите в наступний етап».
Анна з учнем
Далі Анна заповнила розгорнуту анкету, пройшла тестування, онлайн-інтерв’ю й дійшла до фінального етапу – безпосередньої підготовки до вчителювання. Тож вона зібрала валізу і повернулася в Україну.
Анна має вищу освіту за спеціальністю готельно-ресторанна справа. Раніше вона давала приватні уроки англійської мови ще під час навчання в школі, а також разом із подругою організовувала розмовний клуб в Слов’янську.
«Я не вважала, що цього було достатньо. Але під час всіх етапів відбору «Навчай» нас переконували, що це не обов’язково, бо нас усьому навчать. І так й сталося».
Школярі Данилівської гімназії
За словами Анни, учасники програми мали лекції, зустрічі з вчителями, менторами, психологами, де вивчали методику викладання, психологічні аспекти роботи з дітьми. А далі працювали з учнями у невеликих класах – розробляли й проводили уроки, відточували навички викладання, детально аналізували результати.
«Не дають розслабитися»
У 2025-му ГО «Навчай для України» запропонувала учасникам, які пройшли всі етапи відбору, можливість вчителювати у трьох областях, де були вакантні місця. Анна поїхала на Київщину. І 1 вересня вона стала вчителькою англійської мови в Данилівській гімназії.
Вчитель – це все. Це і психолог, і лікар, і поліцейський
«Загалом у мене чотири класи, в яких я викладаю: п’ятий, восьмий і два дев’ятих. Зі старшими ми зустрічаємося тричі на тиждень, а з п’ятикласниками – чотири рази. Маю 13 уроків на тиждень. І в цьому цікавість для мене особисто: вони не дають розслабитися, тримають в тонусі. Вчитель – це все. Це і психолог, і лікар, і поліцейський – когось розборонити, і суддя. Але одна з найважливіших ролей, як на мене, – це друг і наставник».
Анна грає настільний теніс з учнем
Анна каже: учні різні – і з деким доводиться знаходити спільну мову щоуроку. Але вона хоче, аби вони були відкритими й могли з нею обговорювати все.
«Завжди кажуть: «Ти маєш слухати вчителя». Але їх теж треба слухати. Навіть, якщо це не по темі – це допомагає їм розкритися, а мені – зрозуміти їх і вибудувати взаємовідносини.
Чому зі старшими мені простіше? Бо з ними легше домовитися, вони краще розуміють жарти, дисципліновані – не всі, але більшість. Коли я виходжу з п’ятого класу, у мене ще декілька хвилин лунає голові: «Анна Ігорівна, Анна Ігорівна». Це покоління дітей, які почали навчатися онлайн через COVID, трохи вийшли, повернулися до школи – і повномасштабна війна. П’ятикласники бачать у мені більше Анну Ігорівну, якусь, не знаю, тітку, а дев’ятикласники – та у нас сім років різниці».
Учень читає текст під час уроку
Учителька розповідає: хтось із учнів виконує всі завдання і навіть більше, а є й ті, хто не зробить жодного. Каже, що була до цього готова, як і до інших моментів.
«Коли в мене п’ятий клас шумить, я знаю: вони не сидітимуть тихо. Цим треба просто користуватися. Хочете пошуміти? Добре, будемо грати в щось із освітньою складовою. Це найскладніше – перетворити хаос в освітню складову. Ти не зробиш освітню складову так, щоб вони мовчали і занотовували собі в зошит. У мене, принаймні, такого немає. Вони шумлять – так. Вони не всі мене чують – теж правда, не всі виконують завдання, але більшість виконує, більшість розуміє, що, для чого і як».
Анна каже, що хоче показати своїм учням: школа – не таке страшне місце, як вони часто думають.
Учні в шкільному коридорі
Якщо ти даєш дітям цілу купу правил, ніхто цього не слухатиме
«У п’ятому класі я щоразу роблю «ворм-ап». Діти дуже люблять такий «розігрів» через колажі. Наприклад, у нас був з тюленями – вони в різних ситуаціях: хтось веселий, хтось сумний, хтось як інопланетянин. Один тюлень – із вибухом позаду, наче щось палає. І хтось каже: «Я тюлень номер три, а це школа за мною горить». Я не хочу, щоб вони сприймали школу як місце, яке треба спалити або куди треба йти з-під палки.
Думаю, багато в чому на це впливають правила: мовляв, батьки так навчалися – і ти так будеш навчатися. Тобто дисципліна – це прекрасно, круто, правила – супер, вони важливі, але їх має бути небагато. теж важливі. Якщо ти даєш дітям цілу купу правил, ніхто цього не слухатиме».
Анна розповідає: війна суттєво впливає на освітній процес. Під час повітряних тривог уроки переривається, і всі спускаються в укриття. Там, каже, навчання відбувається рідко.
Анна перевіряє роботи учнів
Мене просто злить, що війна на них повпливає, а вони тільки формуються
«Щодо моральної або психологічної складової – я бачу, що діти звикли. І це, мабуть, гірше, ніж якби вони не звикли. Мене просто злить, що так чи інакше це на них повпливає, а вони тільки формуються, я ще теж формуюся. Мені людині, яка вже пережила це раз в дитинстві в 12 квітня 2014 року Слов’янськ захопили російські диверсійні групи під час війни на сході України. Місто перебувало під контролем бойовиків 84 дні, супроводжуючись репресіями та катуваннями. Звільнення відбулося 5 липня 2014 року., не страшно.
Складно буває в побутовому плані. Я живу в громаді одна. Коли сидиш сам – темно, холодно, думаєш про дітей, що завтра чотири уроки і я щось з ними зможу зробити. Це мене справді мотивує».
Анна каже: наразі бажання «кинути» школу, як і знову виїхати за кордон, у неї немає.
«Я їздила в гості до мами, але це не було так, що тут залишаються – «Альоно Ігорівно, я звільняюся». Ні, такого не було. Я маю намір завершити щонайменше перший рік, хоча, мабуть, уже варто вирішувати щодо другого року. Я живу зараз, мені подобається цей процес. Знаю, що сьогодні маю підготувати урок на завтра урок. Мені простіше так, бо ти плануєш, плануєш, а потім воно може в один день усе зламатися».
Школяр читає текст під час уроку
- Обстріли, повітряні тривоги, стрес і наслідки війни неминуче призводять до освітніх втрат серед українських дітей, зазначав міністр освіти і науки України Оксен Лісовий.
- Світовий банк оцінив освітні втрати українських дітей у понад 5,5 мільярда доларів. Проте цифра не остаточна, оскільки йдеться про втрати, зафіксовані станом на грудень 2023 року.
- Згідно з результатами дослідження «Освітні втрати з математики», проведеного студією онлайн-освіти EdEra спільно з The Tokarev Foundation у 2024-2025 роках, 42% українських підлітків не досягають базового рівня математичної грамотності. Найбільші освітні втрати фіксують у шостому класі. Дослідники наголошують: математика – це не лише про оцінки чи іспити. Вона формує логічне мислення, вміння аналізувати ризики, ухвалювати зважені рішення та планувати фінанси. Недостатній рівень математичних навичок у школі також негативно впливає на фінансову грамотність молоді. Ситуацію ускладнює нестача вчителів математики, фізики та хімії.
- Порівняння результатів міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022 і PISA-2018 свідчить про зниження рівня навичок у 15-річних підлітків, зокрема з математики, читання і природничих наук – ці освітні втрати еквівалентні двом рокам навчання. А розрив у результатах навчання між учнями із сіл і міст становить понад 4,5 роки навчання.