Після важкого поранення йому частково ампутували руку, провели 11 складних операцій, дали групу інвалідності та звільнили зі служби. Кілька років він прожив за кордоном, але потайки від родини знову вирішив повернутись до війська і тепер збиває «Шахеди» і ракети, що летять атакувати Україну.
«Гагауз» розповів Радіо Свобода, що стало останньою краплею у рішенні повернутися з-за кордону та як під завалами власного будинку в Олешках «поховав» російських військових.
– Ще хвилинку і йдемо працювати по пі***ам! – кричить нам здалеку боєць, одягаючи екіпірування. Збоку на шоломі зеленіє шеврон конюшини. Його почепив побратим – на успіх.
Із «Гагаузом» ми зустрічаємося на бойовому чергуванні. Вони з напарником фіксують і збивають російські дрони й ракети. І поки герой матеріалу на інтерв’ю – його побратим не зводить погляду з планшета.
У повітрі панує тиша – тож від пронизливого вітру ховаємося за розмовою в машині. На службі вона і спальний мішок стали для «Гагауза» домом. Бо власний він знищив власноруч, оскільки там були російські військові. Але про все по порядку.
Поки в повітрі тиша, у «Гагауза» є час на інтерв’ю
«Ми з батьком знищили свій будинок, бо туди заселились окупанти»
2014 рік. Росія окуповує Крим. 19-річний юнак з Олешок надихається батьком-військовим, лишає навчання в суднобудівному університеті й підписує контракт з прикордонною службою.
– Бо я розумів, що сьогодні – Крим, а завтра – Херсонщина. Там моя домівка. І я вирішив для себе, що я краще буду зустрічати ворога зі зброєю, ніж, ховаючи голову руками, десь у підвалі.
Контракт завершився. 5 років чоловік жив цивільним життям. А 24 лютого 2022-го знову мобілізувався. Цього разу в 128-му гірсько-штурмову бригаду.
– В Олешках ми з батьком навели нормально шуму ворогу. Російські військові туди їхали сотнями. А ми добре знаємо місцевість, тож відстежували, куди б вони не заселялися: чи то готель «Колос», чи овочебаза. І в ту ж ніч, як вони тихенько спали собі – туди прилітав наш добрий «Хаймарс».
Українські військовослужбовці на реактивній системі залпового вогню HIMARS поблизу лінії фронту на Донеччині, 9 жовтня 2025 року
Одного дня вони дізналися, що окупанти створили у їхньому будинку контрольно-спостережний пункт.
– У той же момент ми одразу надали координати свого будинку побратимам, і будинок повністю зруйнували. Там під завалами поховані пі**ри.
Олешки нині окуповані російською армією і незалежно перевірити ці дані наразі немає можливості.
Кінець серпня 2022-го. «Гагауза» відправляють у контрнаступ на Херсон. І вже на початку вересня він зазнає тяжких поранень у бою за Бериславський район.
«Я одразу відчув, що рука від мене відпадає»
– По нашій посадці відпрацював ворожий літак. Я одразу відчув, що рука просто відпадає від мене і впав на землю. Командир взводу наказав всім ховатися в окопи. Але мій побратим «Режисер» не послухався, ліг поруч зі мною. Однією рукою тримав мені в зубах дерев’яну палицю і просив її гризти, а другою по голові мене гладив: «Не відрубайся, тримайся, тримайся!».
Рука була уражена на 96%. Неповна ампутація, 11 складних операцій. Щоб показати наслідки травми – він знімає футболку. Права рука – у глибоких впадинах. Шрами лишилися і на тулубі.
– В мене взяли шматок кістки з тазу і пересадили на руку.
Рука була уражена на 96%
Після довгого лікування чоловіку присвоїли третю групу інвалідності і звільнили зі служби. Два роки він з родиною жив у Нідерландах.
«Поки я розгрібав одяг на складі за кордоном, у моїй країні розгрібали завали і діставали звідти дітей»
– Останньою краплею повернутися з-за кордону була совість. Я розумів, що поки я розгрібав одяг на складі, одночасно в моїй країні розгрібали завали і діставали звідти дітей, дорослих.
Про своє рішення нікому не сказав. Дружину попередив, що просто їде до України проходити повторну МСЕК. Не обманув. Там йому присвоїли безстрокову третю групу інвалідності. Це означає, що він не підлягає мобілізації. Але не для «Гагауза».
– На голову падають щодня тисячі ударних дронів. Гинуть мирні жителі, гинуть діти. Я підписав контракт на 3 роки з окремим зенітно-ракетним дивізіоном 15-го армійського корпусу. Родина досі в шоці. В мене вся сім'я перебуває за кордоном. В Україні нікого немає. Я вирішив повернутися, тому що поки є куди повернутися і є що захищати. Щоб діти не помирали у своїх візочках, щоб бачили дитинство, щоб не ночували в підвалах і в метро. Так, є ризики, вони будуть завжди. Але є також ризики і у тих людей, які просто сидять у підвалі, нічого не роблять.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
У Комишувасі п’ятий день знаходять тіла на місці удару РФ. Число жертв зросло до 53 – владаВін теж міг би вже нічого не робити. Але відкриває контейнер із ПЗРК, заглядає у приціл і йде займати позицію. У небі от-от можуть з’явитися російські дрони.
– Проходять поруч, можливо, будуть заходити через нас.
З одного пострілу збив реактивну «Герань-5»
Сьогодні роботи у «Гагауза» менше. Повітряних цілей не фіксують. Тож ми продовжуємо розмову.
– Незважаючи на складність моєї травми, довгого лікування, тривалого відновлення, ця рука на сьогодні вже має бойовий результат. Нещодавно я влучив з протиповітряного зенітно-ракетного комплексу у реактивну ціль «Герань-5» і обламав пі***ські плани. Ці 6,5 метрів лайна могли приземлитися в будь-який будинок, де спали діти, просто цивільні люди.
Рука, на якій провели 11 операцій – не перешкода: у жовтні він влучив з протиповітряного зенітно-ракетного комплексу у реактивну ціль «Герань-5»
З одного пострілу рукою, на якій провели 11 операцій, йому вдалося ліквідувати ціль, яка летіла в Україну. Того дня, імовірно, він врятував чиєсь життя. А може, і не одне.
– Все в диму повністю, я нічого не бачив. А вже потім з’явився слід у повітрі, блимнув спалах, є влучання. Я тоді не спав всю ніч через емоції. Батьки також впевнились уже стовідсотково, що я тут перебуваю не просто так і що я приношу користь для моєї країни, для мого дому.
Єдине, чого він нині хоче – на власні очі побачити перемогу. Цими очима він вже бачив, що буває, коли російський військовий приходить у його рідне місто, заселяється до його будинку і перетворює усе довкола на попелище.
– Я відчув усе на собі і розумію, якщо нічого ніхто не буде робити – така ж сама ситуація, як в моєму рідному місті Олешки, де люди опинилися в котлі й помирали від голоду, від холоду, від відсутності ліків – може статися будь-де, навіть у Львові.
Наприкінці жовтня Україна та Росія за посередництва першої леді США Меланії Трамп провели в Олешках гуманітарну місію. Охочих евакуювали, а тим, хто залишився, надали допомогу.
Тож, я думаю, це крутий час, щоб йти служити своїй країні, своєму народові, поки ще країна є і поки ще є той народ. Тому я думаю, що краще обрати шлях чоловіка, а не хлопчика. Вже пора дорослішати у такі часи.
«Гагауз» певен, якщо Україна погодиться на умови Кремля і поступиться певними територіями – за рік на країну чекатиме ще масштабніше вторгнення. Адже ті території, якими Україна нібито має поступитися, росіяни використають як плацдарм для подальшого наступу.
– Розумію, що не хочеться йти на війну. Нікому не хочеться помирати, нікому не хочеться ризикувати своїм життям. Ми також не з суїцидальними намірами сюди потрапляємо. Це відчуття – як борг, який треба обов'язково сплатити кожному чоловіку. Тож працюємо до останнього подиху. Хай пі**ри не сподіваються, що ми тут втомлені, що нас тут не вистачає. Ми передавимо кожну ціль, яка летить знищувати нашу країну, наш народ, наших дітей, наших жінок.
Із позиції назустріч стрімголов біжить побратим. У повітрі зафіксована нову ціль.