Юрій Щербак: «Кара Божа і суд земний»

Плакат із зображенням президента Росії Володимира Путіна під час акції протесту біля посольства Росії у Латвії проти вторгнення Росії в Україну. Рига, 17 березня 2022 року

(Рубрика «Точка зору»)

Юрій Щербак, Микола Семена

Зараз багато дипломатів із країн Європейського союзу, членів ООН, членів НАТО, «Кримської платформи», з інших міжнародних організацій дискутують про засади та перспективи створення Міжнародного трибуналу щодо засудження злочинів Росії в нічим неспровокованій війні в Україні. І в теорії, і на практиці це завдання стикається з багатьма складнощами і різночитаннями, які слід подолати, з точки зору міжнародного права. Свою думку про цей процес сьогодні висловлює надзвичайний та повноважний посол України в Ізраїлі, Канаді, США та Мексиці, один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпечної політики, автор політико-публіцистичних книг «Стратегічна роль України» (The Strategic Role of Ukraine), «Україна: виклик та вибір. Перспективи України в глобалізованому світі XX століття» і «Україна в зоні турбулентності» Юрій Щербак.

Юрій Щербак

Відзначаємо знаменну річницю: 77 років тому, 8 серпня 1945 року, в Лондоні відбулося підписання угоди між Великою Британією, США, СРСР і Францією про створення Міжнародного військового трибуналу проти нацистських злочинів, який увійшов до історії як Нюрнберзький процес (1945-1946). Підставою для організації процесу стала угода союзників «Про судове переслідування головних воєнних злочинців».

Те, що Путін відкрив у ХХІ столітті брами пекла, що ведуть до Третьої світової війни, – безсумнівно

Непростим був шлях до покарання гітлерівської Німеччини та її вождів: від обіцянки «остаточного знищення нацистської тиранії» в Атлантичній Хартії (1941) – до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини, ухваленої на Московській (яка іронія історії!) конференції в жовтні 1943 року – і далі – до оприлюднення списку головних воєнних злочинців – 24-х нацистських політиків, ідеологів, військових, керівників СС, СД, СА (серпень 1945 року).

Шляхом довгих переговорів і важких компромісів союзникам вдалося досягти консенсусу й провести перший у світі судовий процес, на лаві підсудних якого перебувала країна-агресор – нацистська Німеччина. Результатом цього безпрецедентного процесу стала не лише страта конкретних керівників ІІІ-го Рейху, але й засудження таких злочинних організацій, як нацистська партія НСДАП, СС, СД,СА, Гестапо, Генеральний штаб Вермахту.

Цей процес, що тривав цілий рік і відкрив світові страшні злочини нацизму, мав величезне значення для становлення міжнародної правової системи й гуманітарного повоєнного розвитку, оскільки застерігав майбутніх агресорів і міжнародних злочинців проти скоєння ними таких злочинів:

  • злочин проти миру (планування, підготовка, розв’язання чи проведення агресивної війни або війни внаслідок порушення міжнародних угод і договорів);
  • участь у загальному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-яких дій, згаданих вище;
  • воєнні злочини (порушення законів та звичаїв війни – вбивство, жорстоке поводження та інші подібні дії щодо цивільного населення на окупованих територіях, вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими, безцільне руйнування великих і малих міст і сіл, германізація (читай сьогодні – русифікація – Ю.Щ.) окупованих територій);
  • злочини проти людяності (політика переслідування, репресій та знищення ворогів нацизму, тортури і вбивства, переслідування та приниження людей без судового процесу).

Кожен рядок, кожне слово цих давніх звинувачень кричить, вимагає звернути увагу на разючу подібність сьогоднішніх злочинів путінського рашизму на українській землі.

Треба покінчити з дводумством тих, хто бажає зберегти обличчя Путіну

І хоч масштаби цієї агресивної війни та скоєних Росією злочинів поки що не співмірні зі злочинами Гітлера, але те, що він відкрив у ХХІ столітті брами пекла, які ведуть до Третьої світової війни, – безсумнівно.

І якщо союзники України насправді, а не лише на словах співчуття бажають покарати Росію за її злочини, вони повинні:

  1. Разом з Україною визначити й оголосити кінцеві цілі протиборства з Путіним, як це зробили союзні держави під час Другої світової війни в низці документів, починаючи з Атлантичної Хартії. Треба покінчити з дводумством тих, хто бажає зберегти обличчя Путіну.
  2. Разом з Україною оголосити Росію державою-терористом. Не державою-спонсором тероризму, згідно із законодавством США, – бо ні Куба, ні Іран, ні КНДР не брали участь у кривавій війні проти Заходу, а лише спонсорували терористичні акції. Росія ж – прямий агресор, засуджений Генеральною асамблеєю ООН. Варто нагадати, що в міжнародному праві ще немає дефініції «держава-терорист», тому існує нагальна потреба термінової розробки і правового обґрунтування такого поняття.
  3. Разом з Україною створити Міжнародний трибунал щодо злочинів Росії та її керівництва, визначити склад головних підозрюваних (Путін, Шойгу, Лавров, Патрушев, Медведєв, Кадиров та інші) включно з такими ідеологами агресії, як Дугін, Сурков, Глазьєв, Проханов, Сімоньян, Соловйов та інші). Приклад повішених у Нюрберзі ідеологів нацизму Розенберга та Штрайхера нехай надихає суддів трибуналу.
  4. Особливу увагу приділити визнанню «злочинними» організацій Росії – таких, як партія «Единая Россия», Державна дума РФ, Адміністрація президента, ФСБ, Генштаб, «Газпром», RT та інші.
Попіл жертв Бучі, Маріуполя, Краматорська, Харкова, Миколаєва, Оленівки стукає у зболене серце України, вимагає відомсти

Керівництво України, зокрема Верховна Рада України, повинні ініціювати юридичну розробку документів щодо понять «держава-терорист», «злочинна організація», положення про Міжнародний трибунал й активно ініціювати обговорення та ухвалення їх союзниками України та державами-членами ООН.

Слід привітати зусилля України – зокрема посла з особливих доручень МЗС України Антона Кориневича – у справі створення Спеціального трибуналу для суду над державою-агресором Росією. Віримо, що Україні вдастся укласти міжнародний договір між державами щодо заснування такого трибуналу та норм його діяльності. Звичайно, повинні бути оновлені, порівняно з часами Нюрнбергу, формули звинувачення – такі, як «злочин агресії» проти України та «злочин геноциду», – хоча суть російських злочинів мало змінилася з часів нацистської агресії 1939-1945 років.

Попіл жертв Бучі, Маріуполя, Краматорська, Харкова, Миколаєва, Оленівки стукає у зболене серце України, вимагає відомсти.

Віримо, що і Суд небесний покарає Росію за всі її злодіяння.

Але земний трибунал обов’язково має відбутися.

Юрій Щербак український письменник, сценарист, публіцист, політик, діяч екологічного руху, дипломат

Текст підготував Микола Семена

Оригінал – на сайті проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Your browser doesn’t support HTML5

Визнати Росію державою-терористом вимагають родичі військовополонених (відео)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Сейм Латвії визнав Росію державою-спонсором тероризму

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.