Кремль боїться посиленої взаємодії між Україною та США – Веселовський

Телефонне право

Днями стало зрозуміло, що телефонне право діє не лише на пострадянському просторі, як вважалося в суспільстві. Соціологи і політики були упевнені, що на західних кордонах Європейського союзу це багаторазово розкритиковане явище пригасає, а далі на захід, за Атлантичним океаном, і зовсім випаровується.

Події минулого тижня довели помилковість цього припущення. І розвіяли його найвищі чини з Вашингтону.

Коли в останні березневі дні українська розвідка зафіксувала цілеспрямоване стягнення великої кількості російських важких озброєнь та бойових підрозділів до східного українського кордону, начальник Генерального штабу Збройних сил України Руслан Хомчак публічно забив тривогу. Ситуація виглядала тим більш загрозливою, що російська пропаганда вже не один тиждень нагнітала істерію про близький віроломний наступ українського війська на окуповані частини Луганщини і Донеччини. Під цим приводом російські найманці дедалі відвертіше порушували домовленості про режим тиші, обстрілювали українські позиції. Зростала кількість жертв військовослужбовців і мирних жителів.

Ескалація небезпеки не пройшла непоміченою в Сполучених Штатах. Міністр оборони США Ллойд Остін і за власної ініціативи зателефонував українському колезі, міністру оборони Андрію Тарану. Він запевнив, що американська сторона уважно стежить за подіями в Україні і надасть вагому допомогу в разі нападу російських військ. А ще пообіцяв посилити взаємодію у військовій сфері та підтримати зброєю й технікою.

Міністр оборони США Ллойд Остін

Київ не забарився – цього разу міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зв’язався з колегою Ентоні Блінкеном. Держсекретар США виявився добре поінформованим про загрозливу агресивність в українському прикордонні і запевнив, що американська влада використає усі політичні важелі для стримування агресора.

А ще через день телефонним правом скористався і сам президент США Джо Байден. Викладати зміст його розмови з президентом Володимиром Зеленським нема сенсу – він міститься на президентських сайтах у Вашингтоні та Києві. Головний сигнал для України: робіть реформи, зміцнюйте військо, вичищайте корупцію. Сполучені Штати стоять з вами пліч-о-пліч у протидії агресорові.

Військовослужбовці України і США на полігоні на Львівщині, 4 липня 2016 року

На злодієві горить шапка

А оскільки на злодієві горить шапка, то з Москви на усіх рівнях посипалися виправдання. Ні пропаганда, ні офіційний Кремль більше не напускали туману про «український наступ» – тільки виправдовувалися, що на власній території можуть маневрувати військами як забажають.

Та ще погрожували, що в разі появи на території України американських військовослужбовців «вживуть заходів». Визнавши у такий спосіб, що таки стягували свої дивізії до кордонів України та, заодно, що бояться американської сили.

Українські військові з американськими протитанковими ракетними комплексами «Джавелін» (Javelin) під час військового параду до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2018 року

Висновки

Що маємо в підсумку? Кілька важливих висновків.

Кремлівська агресивність ніде не зникла. Агресор прагне знищити Україну, бо демократична Україна для нього небезпечна. Отже ми стаємо сильнішими.

Керівництво Росії боїться посиленої взаємодії між Україною та США. Отже ми на правильному шляху.

У США не вагаються, чи надавати допомогу і навіть захищати Україну, в разі відкритої агресії. Отже, слід активніше готуватися до вступу в НАТО.

Військовослужбовці України і США на полігоні на Львівщині, 20 квітня 2015 року

Крім підтримки президент Джо Байден висловив і очікування. Отже, домашнє завдання Київ поки не виконав.

Небезпека російського вторгнення привернула увагу усього світу – найбільші медіа три дні відслідковували події. Отже ми не байдужі ні європам, ні азіям, ми не самі, нам співчувають і нас цінують.

І останнє: телефонне право таки існує, і воно має силу. Особливо якщо твій співрозмовник – столиця США.

Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції