(Рубрика «Точка зору»)
ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ
Ірина Костенко, Ірина Халупа
У Москві вийшло дослідження культуролога Олександра Ужанкова на тему літературного шедевра 12-го століття – поеми «Слово о полку Ігоревім».
У своїй розвідці пан Ужанков обґрунтовує припущення, що досі невідомим автором знаменитої поеми цілком може бути ігумен Видубицького монастиря Мойсей. І на підставі свого припущення називає ігумена «гениальным и фактически первым русским писателем – предшественником Пушкина и Толстого». І при цьому зазначає: «Великая русская литература обрела в своем пантеоне очень важное для нее имя».
Зазначимо, що в науці про «Слово» існує понад 20 можливих претендентів на його авторство. Пошуки автора тривають, і «особливо аматорами, які майже не зважають на те, що зроблено до них», вважає академік Олекса Мишанич.
Отже, і гіпотеза Ужанкова також має право на існування. Але от щодо його (тобто імовірного автора поеми) причетності до Пушкіна, Толстого і «великой русской литературе» – це вже повне безглуздя.
По перше, геніальна поема 12-го століття є літературною спадщиною України-Русі, могутньої держави європейського середньовіччя, творцем якої був український етнос. Це науково обґрунтував Михайло Грушевський, про що ми писали у статті «Тисячолітнє державотворення в Україні. Чому про нього не розповідають в музеях?»
А щодо нинішньої Росії, то в ті часи вона була далекою околицею теренів України-Русі, платила Києву данину та іменувалась Володимиро-Суздальським удільним князівством.
До речі, одна з найіменитіших монографій про «Слово» академіка Петербурзької академії наук Володимира Перетца так і називається – «Слово о полку Ігоревім»: пам’ятка феодальної України-Руси ХІІ віку».
По-друге, як стверджує академік, доктор філології Григорій Півторак, найпереконливішим свідченням українського походження «Слова» є його мова.
Нагадаємо, що рукопис поеми згорів під час московської пожежі 1812 року і до нас дійшла лише її копія. Але є показовим, що навіть у копії поеми, яку робили московські переписувачі (до речі, переписували це для цариці), збережена велика кількість слів, що дотепер живуть в українській мові:
«яруги, поганий, хоробрий, кожух, зорі, минулий, туга, жалощі, минати, другий, полонила, година, тяжко, починати…»
Нам не вдалося знайти цих і багатьох інших слів як у творах Пушкіна і Толстого, так і в «Толковом словаре живого великорусского языка» Даля.
І та ж сама історія щодо мовних форм, які представлені в поемі.
Форма давального відмінка на -ові, -еві: Дунаєві, Ігореві, Романові, королеві…
Клична форма: княже, Бояне, дружино, господине, Всеволоде…
Форми дієслів із закінченням -ть: молотятЬ, віютЬ, ідутЬ, біжатЬ, велитЬ, звенитЬ...
А також форми дієслів із закінченням -в: заступиВ, затвориВ...
Усі ці форми донині живуть в українській мові. І ніколи не були притаманні мові російській.
Так само в жодному творі Пушкіна і Толстого ми не знайшли такого, як у «Слові…» написання назви української столиці «з КЫева…»
І тому ніяк не можемо збагнути, яким же ж боком геніальна поема може бути причетною до російської літератури?
Професор Іван Ющук в інтерв’ю Радіо Свобода сказав так: «Ну зачекайте, якою мовою ще так кажуть «другого дня» чи «вельми ще рано»? Тільки українською! «Діти бісові» – це вже про тих половців, про тих поганих сказано.
«Уже бо братіє невеселая година встала», «уже княже туга ум полонила», «заступив королеві путь», «под тиї мечі харалужниї», «загородіте полю ворота».
Отже, «Слово о полку Ігоревім» нам підказує, що вже тоді, в 12-му столітті, мова була дуже близька до нашої сучасної. Тобто це вже була українська мова».
Московські дослідники (разом з українськими екскурсоводами) також дуже залюблені в обрізану історію з’яви світу знаменитої поеми і пов’язують цю подію лише з російським колекціонером старовинних рукописів Мусіним-Пушкіним. А насправді початок історії поетичного шедевру веде до Києва.
Ось що пишуть про це дослідники Зоя Хижняк та Валерій Маньківський в «Історії Києво-Могилянської академії»:
«У рукописі, зробленому зі списку ХV ст, «Слово» зберігалося в особистій бібліотеці вихованця Києво-Могилянської академії Івана Биковського (1706–1798). Як і багатьох інших могилянців, його було викликано до Росії, де він працював у Шляхетському кадетському корпусі (С.-Петербург), згодом став архимандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. Завжди з Биковським була його бібліотека, якою він люб’язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так «Слово» потрапило до рук доброго знайомого архімандрита, збирача давніх рукописів обер-прокурора Синоду Мусіна-Пушкіна».
І наостанок аргумент щодо українського походження «Слова» від одного з найвідоміших російських літературних критиків – Віссаріона Бєлінського:
«Слово о полку Ігоревім» різко відгукується південноруським (українським – ред.) походженням… найбільше промовляє на користь південноруського (українського – ред.) походження «Слова» зображений у ньому побут народу. Відчувається щось благородне і людське у взаємних стосунках діючих осіб цієї поеми… Все це відгукується у родинному житті, де взаємини чоловіка і жінки ґрунтуються на любові. Де жінка користується повнотою своїх прав. І все це діаметрально протилежне Північній Русі (Росії – ред.), де сімейні стосунки дикі і грубі, а жінка – рід домашньої скотини, і де любов при шлюбі – поняття цілком стороннє. Порівняйте життя малоросійських селян з життям російських селян, міщан, купців.. і всі переконаєтесь у справедливості нашого висновку про південне (українське – ред.) походження «Слова».
Отже, чіпляти геніальну поему до російської літератури – справа безнадійна. Але це якщо з точки зору науки. Якщо ж це робити на основі засад «русского мира» – то все іде як по маслу. Власне, сьогодні саме на підставі цієї неоімперської політики і множаться численні «відкриття» московських дослідників про тисячолітні корені російської держави. А ще масштабнішають намагання Росії змусити цивілізований світ жити за дикими законами свого «русского мира».
Останній цьому приклад – «скасування» Синодом РПЦ повноважень Вселенського патріарха.
Що ж, як писав автор «Слова о полку Ігоревім» – «зле тілу без голови».
Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
_________________________________
Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:
Сім чудес Трипільської культури. Як жили і куди поділися трипільці?
Володимир Великий – князь Київської Русі чи України-Русі?
Гетьман Іван Мазепа – будівничий незалежності України і ворог імперії
Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?
Не просто Україна, а Україна-Русь. Як Михайло Грушевський захищає державні кордони?
Чому Москва досі боїться гетьмана Івана Мазепи?
«Повість» Нестора Літописця – пам'ятка української мови, історії та літератури
Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України?
Києво-Печерська лавра. Хто поверне українську святиню до заповітів Феодосія?
Тисячолітнє державотворення в Україні. Чому про нього не розповідають в музеях?
Період княжої України-Русі. Чию історію популяризує заповідник «Софія Київська»?
Віталій Кличко і будинок Сікорського. Коли мер Києва виконає обіцяне?
Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел
«Скрепи» імперської історії. Чому вони досі панують у музеях України?
Руїни історичного Києва. Що залишиться нащадкам?
Княжа Україна-Русь і церква Спаса на Берестові. В історії храму замовчують найголовніше
Київ горщиків і черепків. «Русский мир» та особливості екскурсії в Музеї історії Києва
Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?
Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом
Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим
Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років
Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси
Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?
Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?
Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?
Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?
Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука
Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?
Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)
Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького
Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?
Московські холопи і музейна справа України
Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського
Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ
Малоросійські штампи Національного художнього музею України
Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?
Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують
