(Рубрика «Точка зору»)
ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ
Ірина Костенко, Ірина Халупа
«Граючий історик» Володимир Путін продовжує невтомно пропагувати «историческое єдинство русских и украинцев». Ця настирність спонукала нас до пошуку наукових джерел у темі етногенезу (походження) московитів. І ось що знайшли.
У 18-му столітті в Петербурзі було засновано Академію наук. За браком російських науковців, до академії запросили чужоземців, здебільшого німців.
За певний час поважна професура кафедри історії, а саме Мюллер, Шлоцер та Стріттер, взялася за дослідження історії Росії.
У процесі наукового опрацювання теми раптом вигулькнуло несподіване: німецькі історики одразу засумнівалися у слов’янському походженні росіян. Імператорський історіограф Ґергардт Фрідріх Мюллер опублікував працю Origines gentis et nominis Russorum («Походження племені та імені російського»). У цій праці Міллер доводив, що корінним населенням Московії є чудські племена. За це його твір одразу заборонили, а надруковані примірники майже всі знищили.
Проти таких висновків негайно виступила цариця Катерина ІІ. «По відповідних державних установах було розіслано таємний циркуляр, в якому урядово запевнювалося, що росіяни, а саме: весь, меря, мурома є слов’янами і походять від стародавніх Роксолянів, тобто народів розсіяних, від чого, мовляв, і виникли назви Россія, росіяни» (дослідник Євген Наконечний).
Після такого царського вердикту в німецьких та всіх інших науковців надовго відпало бажання досліджень на тему походження росіян.
Але не назавжди.
У 19-му столітті походження росіян взявся вивчати корифей російської історії, професор Петербурзького університету Костянтин Кавелін. Його висновки знову ошелешили громадськість:
«Обрусіння фінів складає інтимну, внутрішню історію російського народу, яка досі лишається якось у тіні, майже забута. А проте, саме в ній і лежить ключ до всього ходу російської історії».
Як же складалася ця «інтимна історія» російського етногенезу?
Територія сучасної центральної європейської Росії у 9–12 століттях була далекою глухою провінцією княжої України-Русі, відділеною величезним масивом непрохідних хащів (від них і донині залишилися знамениті брянські ліси). У Києві ту далеку територію аж до 15-го століття називали Заліссям. Природні умови цієї землі були вкрай суворі і споконвіку її заселяли «праугорські бродячі племена звіроловів та збирачів» (професор археолог Ярослав Пастернак).
За часів України-Русі туди потроху проникали і слов’яни.
Академік Григорій Півторак вважає, що масових переселень слов’ян із південних країв на Залісся ніколи не було, бо споконвічні хлібороби-русини на родючих землях Наддніпрянщини не мали ні потреби, ні бажання залишати рідні домівки і йти в напівдику глухомань, долаючи непрохідні хащі і болота:
«На Залісся йшли спершу шукачі пригод, авантюристи, карні злочинці, що втікали від переслідування, пізніше – вояки, купці... ще пізніше – київські ченці, проповідники, які прагнули поширювати християнство серед тамтешніх язичників, нерідко наражаючись на потужний спротив, переслідування та мученицьку смерть. Як наслідок, на Заліссі утворилася своєрідна заліська людність, що становила собою переважно ослов’янених фіно-угрів. Ця спільнота і стала основою суздальсько-московської народності».
Ще у 19-му столітті до таких наукових висновків дійшов і видатний історик Микола Костомаров: «Слов’янські пришельці змішалися з тубільцями східно-фінського племені, і з такої суміші утворився великоруський народ».
Ба більше – навіть корифеї російської історії Соловйов та Ключевський стверджували, що російський етнос сформувався лише у другій половині 12-го століття, тобто з часу Андрія Боголюбського.
«В особі Андрія великорос вперше виступив на історичну арену», – писав Ключевський.
Росія наполегливо продовжує приховувати своє справжнє походження і настирно приписує собі тисячолітню державну історію українців
Сьогодні наукові дослідження на тему етногенезу російського народу широко представлені у численних і доступних джерелах. Але Росія наполегливо продовжує приховувати своє справжнє походження і настирно приписує собі тисячолітню державну історію українців.
Дуже влучно безглуздість такої поведінки пояснив професор Леонід Залізняк:
«Оскільки російський етнос з’явився на історичній арені не раніше 12 століття, то претензії офіційної Москви на Русь, як на першу російську державу виглядають абсурдними. Адже виходить, що російська держава з’явилася раніше самих росіян».
Серед досліджень на тему етногенезу росіян були і гучні публіцистичні версії. Приміром, польський історик Францішек Духінський доводив, що московити не лише не належать до слов’ян, але й до індоєвропейців взагалі.
Аргументи Духінського були такі: у московитів панує неєвропейська за типом деспотична форма правління, побутує азійська колективістська община, існує нахил до кочівництва… Вони незаконно привласнили собі назву «Русь», яка по праву належить тільки українцям. Мова росіян, на думку Духінського, – це зіпсована церковнослов’янщина, а тому ця мова позбавлена чітко виражених діалектичних рис, на відміну від решти слов’янських мов.
Показово, що версію історика Духінського дуже позитивно сприйняв Карл Маркс.
Етнограф Дмитро Зеленін звертав увагу на те, що такий тип одягу, як «сарафан» і «лапті», геть чужий для українців
Про окремішність українського народу від російського, яка існувала в усі часи, незаперечно свідчать археологічні, антропологічні та етнографічні матеріали.
Наведемо пару яскравих прикладів у темі етнографії.
Етнограф Дмитро Зеленін звертав увагу на те, що такий тип одягу, як «сарафан» і «лапті», геть чужий для українців. «В Україні не було лаптів, плетених з деревної кори… їх розповсюдження серед росіян пояснювалося винятково недостатністю шкіри і взагалі надзвичайною бідністю населення», – писав Зеленін.
Князь емігрант Микола Трубецькой у своєму етнографічному досліджені «К проблеме русского самопознания» стверджував, що головні складові народного строю росіян, а саме «лапти, косоворотки, женский головной убор – неизвестны романогерманцам и славянам».
Заяви про історичну єдність українців і росіян – це цілковита неправда
Окрім неслов’янського лаптя, князь Трубецькой вказував ще на неслов’янську п’ятитонову гаму народних російських пісень, відсутність у росіян веснянок, русального циклу, колядок, щедрівок...
Отже, заяви про історичну єдність українців і росіян – це цілковита неправда.
Але якщо за рекомендаціями Ґеббельса її повторювати тисячі разів, вона може стати «правдою». Путін добре це знає, й тому у своїй неоімперській політиці вправно застосовує досвід Гітлера щодо творення Третього Райху (нацистської Німеччини).
Бо так як фюрер потребував міфологеми про арійське походження німців, так і «граючий історик» Путін намагається напівдикі племена глухого Залісся об’єднати з українцями і переконати світ у тому, що його імперія веде свій родовід із древнього Києва – «столиці російської цивілізації».
Чудово розуміючи, що без України його хворобливі мрії про створення нової Російської імперії втрачають будь-який сенс.
Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
_________________________________
Офіційна версія походження росіян, яку за президенства Володимира Путіна було затверджено для системи освіти і внесено у всі підручники, каже, що «історія Росії налічує понад тисячу років, починаючи з переселення східних слов'ян на Східно-Європейську (Руську) рівнину у VI—VII століттях, які згодом розділилися на росіян, українців та білорусів. Історію країни можна поділити приблизно на сім періодів: найдавніша (додержавна) (до кінця IX століття н. е.), Київська Русь (Древньоруська держава) (до середини XII століття), період роздробленості (до початку XVI століття), єдина держава (з 1547 царство) (кінець XV століття-1721), імперія (1721-1917), радянський період (1917-1991) і новітня історія (з 1991 року)».
Володимир Путін (стаття від 12 червня 2021 року):«І росіяни, і українці, і білоруси – спадкоємці Стародавньої Русі, яка була найбільшою державою Європи. Слов'янські та інші племена на величезному просторі – від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва та Чернігова – були об'єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв'язками, владою князів династії Рюриковичів. А після хрещення Русі – і однією православною вірою. Духовний вибір святого Володимира, який був і Новгородським і великим Київським князем, і сьогодні багато в чому визначає нашу спорідненість. Київський князівський стіл займав чільне становище у Давньоруській державі. Так повелося з кінця ІХ століття. Слова Віщого Олега про Київ: «Хай це мати містам російським» – зберегла для нащадків «Повість временних літ».
_________________________________
Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:
Повість Нестора Літописця – перша писемна історія України
Як Московія стала Росією? До 300-ліття «викрадення» назви українського народу
«Слово о полку Ігоревім» – літературний скарб України чи «русского мира»?
Сім чудес Трипільської культури. Як жили і куди поділися трипільці?
Володимир Великий – князь Київської Русі чи України-Русі?
Гетьман Іван Мазепа – будівничий незалежності України і ворог імперії
Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?
Не просто Україна, а Україна-Русь. Як Михайло Грушевський захищає державні кордони?
Чому Москва досі боїться гетьмана Івана Мазепи?
«Повість» Нестора Літописця – пам'ятка української мови, історії та літератури
Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України?
Києво-Печерська лавра. Хто поверне українську святиню до заповітів Феодосія?
Тисячолітнє державотворення в Україні. Чому про нього не розповідають в музеях?
Період княжої України-Русі. Чию історію популяризує заповідник «Софія Київська»?
Віталій Кличко і будинок Сікорського. Коли мер Києва виконає обіцяне?
Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел
«Скрепи» імперської історії. Чому вони досі панують у музеях України?
Руїни історичного Києва. Що залишиться нащадкам?
Княжа Україна-Русь і церква Спаса на Берестові. В історії храму замовчують найголовніше
Київ горщиків і черепків. «Русский мир» та особливості екскурсії в Музеї історії Києва
Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?
Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом
Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим
Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років
Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси
Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?
Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?
Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?
Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?
Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука
Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?
Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)
Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького
Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?
Московські холопи і музейна справа України
Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського
Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ
Малоросійські штампи Національного художнього музею України
Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?
Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують
