Відомий французький експерт у галузі геополітики Жан-Сильвестр Монґреньє роздумує на сторінках французького аналітичного видання «Fenêtre sur l'Europe» над проблемами майбутнього проекту «Велика Європа», котрий витворювався Європою і Москвою ще на початку 90-х та не дав поки що «бажаних результатів», зокрема через політику Путіна у двотисячні роки. Тут також йдеться про те, що саме тоді Росія під керівництвом Путіна фактично «вороже ставилася до європейської політики сусідства, котра мала посилити роль ЄС у сусідів, включно з Україною, та й кольорові революції в Україні й Грузії призвели до ще більшої ворожості Кремля на адресу Заходу...».
Французький експерт також вважає, що, все ж, зустріч лідерів Франції, Німеччини і Росії 18-19 жовтня дає шанс якось оживити взаємини Заходу з Москвою, зокрема у формі «партнерства заради модернізації».
Монґреньє розглядає цей новий альянс Росія-ЄС як відповідь на зміщення економічного і геополітичного балансу у бік Південної та Східної Азії, коли «США націлені на інші пріоритети на Близькому Сході (Ірак, Афганістан) і в азійсько-тихоокеанському регіоні (посилення Китаю)». Експерт також закликає європейців бути передбачливими щодо майбутньої політики Кремля, бо Росія може вести стосовно Європи «опортуністичну дипломатію, направлену на те, щоб максимально використати переорієнтацію американської дипломатії на інші геостратегічні регіони і пануюче в головах європейських діячів відчуття міжцарів’я».
Монґреньє попереджає, що політика Росії у ближньому зарубіжжі направлена не лише на «зміцнення своїх позицій» (на Кавказі...), а й на «суттєву дискредитацію західної дипломатії на пострадянському просторі».
Французький учений і експерт також зауважує тут, що «наслідки такої політики Москви вже повною мірою проявилися під час останніх президентських виборів в Україні, результати яких були сприйняті з полегшенням у багатьох західноєвропейських столицях (тут, звичайно, необхідно брати до уваги всі параметри і змінні української політичної системи)».
Монґреньє також вважає, що до переговорного процесу Франції та Німеччини з Росією варто залучити Польщу та використати цей своєрідний «Веймарський трикутник» більше поза рамками НАТО, в регулярних стосунках ЄС з Росією, де Брюссель має «врівноважувати все політикою відкритих дверей для всіх країн Східної Європи і Південного Кавказу»...
Аналітик із Парижа приходить до висновку, що «мова йде не стільки про заснування «Великої Європи» (бо Росія, все ж, євразійська держава), а про встановлення політичних і стратегічних стосунків між євроатлантичним співтовариством та Росією-Євразією в рамках сусідської взаємодії. Бо встановити довірливі стосунки і ввести заходи безпеки, щоб окреслити інтереси та консолідувати геополітичний плюралізм, як в Європі, так і внутрішніх євразійських регіонах, вже немало», – завершує професор Монґреньє на сторінках французького видання «Fenêtre sur l'Europe».
Бельгійське видання «New Europe» попереджає, що Росія, «прихильниця авторитарних режимів, зараз неочікувано почала активно підтримувати демократію» і це варто розглядати лише як тенденційність Кремля з метою «зберегти вплив на слабкіших сусідів»...
У статті в «New Europe» наводяться приклади змін в політиці Кремля щодо Києва і Мінська і того, як Москва «підривала прозахідні режими Грузії та України» і як нині засуджує авторитарний режим Мінська лише тому, що Лукашенко веде незалежну від Росії політику та заграє з Заходом, що не подобається Москві.
Брюссельське видання також попереджає, що «непослідовність, нерішучість Заходу дає можливість Росії користуватися демократичним дискурсом у власних стратегічних цілях і перетворювати демократизацію в інструмент для розширення свого впливу в регіоні». Тут також міститься заклик до західних політиків «не залишити Східну Європу напризволяще», «бо якщо Захід спіткнеться тут, то це буде означати, що всі зусилля і ресурси, виділені на демократизацію регіону, були витрачені дарма».
Московська «Нєзавісміая газета» наголошує, що заради зміцнення своєї влади режим Президента Януковича «не просто розколов проросійські сили в Криму, а й зміг віртуозно використати їх» та перетворив кримську автономію у звичайну область України... Про це свідчать підсумки місцевих виборів, на яких партія регіонів отримала в парламенті Криму 80 місць з 90. Правда, як зауважують деякі експерти московському виданню, вдалося це партії влади ціною «масштабних фальсифікацій», від яких особливо постраждали кримські комуністи. І від яких відвернувся навіть їхній лідер Петро Симоненко.
Французький експерт також вважає, що, все ж, зустріч лідерів Франції, Німеччини і Росії 18-19 жовтня дає шанс якось оживити взаємини Заходу з Москвою, зокрема у формі «партнерства заради модернізації».
Монґреньє розглядає цей новий альянс Росія-ЄС як відповідь на зміщення економічного і геополітичного балансу у бік Південної та Східної Азії, коли «США націлені на інші пріоритети на Близькому Сході (Ірак, Афганістан) і в азійсько-тихоокеанському регіоні (посилення Китаю)». Експерт також закликає європейців бути передбачливими щодо майбутньої політики Кремля, бо Росія може вести стосовно Європи «опортуністичну дипломатію, направлену на те, щоб максимально використати переорієнтацію американської дипломатії на інші геостратегічні регіони і пануюче в головах європейських діячів відчуття міжцарів’я».
Монґреньє попереджає, що політика Росії у ближньому зарубіжжі направлена не лише на «зміцнення своїх позицій» (на Кавказі...), а й на «суттєву дискредитацію західної дипломатії на пострадянському просторі».
Французький учений і експерт також зауважує тут, що «наслідки такої політики Москви вже повною мірою проявилися під час останніх президентських виборів в Україні, результати яких були сприйняті з полегшенням у багатьох західноєвропейських столицях (тут, звичайно, необхідно брати до уваги всі параметри і змінні української політичної системи)».
Монґреньє також вважає, що до переговорного процесу Франції та Німеччини з Росією варто залучити Польщу та використати цей своєрідний «Веймарський трикутник» більше поза рамками НАТО, в регулярних стосунках ЄС з Росією, де Брюссель має «врівноважувати все політикою відкритих дверей для всіх країн Східної Європи і Південного Кавказу»...
Аналітик із Парижа приходить до висновку, що «мова йде не стільки про заснування «Великої Європи» (бо Росія, все ж, євразійська держава), а про встановлення політичних і стратегічних стосунків між євроатлантичним співтовариством та Росією-Євразією в рамках сусідської взаємодії. Бо встановити довірливі стосунки і ввести заходи безпеки, щоб окреслити інтереси та консолідувати геополітичний плюралізм, як в Європі, так і внутрішніх євразійських регіонах, вже немало», – завершує професор Монґреньє на сторінках французького видання «Fenêtre sur l'Europe».
Бельгійське видання «New Europe» попереджає, що Росія, «прихильниця авторитарних режимів, зараз неочікувано почала активно підтримувати демократію» і це варто розглядати лише як тенденційність Кремля з метою «зберегти вплив на слабкіших сусідів»...
У статті в «New Europe» наводяться приклади змін в політиці Кремля щодо Києва і Мінська і того, як Москва «підривала прозахідні режими Грузії та України» і як нині засуджує авторитарний режим Мінська лише тому, що Лукашенко веде незалежну від Росії політику та заграє з Заходом, що не подобається Москві.
Брюссельське видання також попереджає, що «непослідовність, нерішучість Заходу дає можливість Росії користуватися демократичним дискурсом у власних стратегічних цілях і перетворювати демократизацію в інструмент для розширення свого впливу в регіоні». Тут також міститься заклик до західних політиків «не залишити Східну Європу напризволяще», «бо якщо Захід спіткнеться тут, то це буде означати, що всі зусилля і ресурси, виділені на демократизацію регіону, були витрачені дарма».
Московська «Нєзавісміая газета» наголошує, що заради зміцнення своєї влади режим Президента Януковича «не просто розколов проросійські сили в Криму, а й зміг віртуозно використати їх» та перетворив кримську автономію у звичайну область України... Про це свідчать підсумки місцевих виборів, на яких партія регіонів отримала в парламенті Криму 80 місць з 90. Правда, як зауважують деякі експерти московському виданню, вдалося це партії влади ціною «масштабних фальсифікацій», від яких особливо постраждали кримські комуністи. І від яких відвернувся навіть їхній лідер Петро Симоненко.
