Як повідомляють ЗМІ, 23 лютого у центрі Москви передвиборчий штаб Володимира Путіна має провести 200-тисячну ходу та мітинг на підтримку свого кандидата на президента Росії. Нічого дивного, скажете ви. Я теж так думаю. От тільки гасло якесь не дуже зрозуміле: «Захистімо свою Вітчизну».
Таке враження, що тамтешні штабісти продовжують гратися у військові баталії, а чим довше цей процес триває, тим розпаленішою стає їхня уява. Ґрунт для того, звичайно, є: протягом всього свого існування, починаючи вже від періоду Московського царства, теза про те, що «нас окружают», дуже глибоко залізла у мізки тамтешньої публіки. Ця теза завжди успішно експлуатувалася царями, імператорами та генсеками для чергового підстьобування шовіністичної хвилі, на яку задурений народ завжди реагував стовідсотковим «одобрямсом».
Але ж часи змінилися, скажете ви. Тепер уже ж є й президент, а за вікном – нове тисячоліття. Все вірно, як і те, що Росія продовжує своє існування ще в тому, доісторичному часі.
Пам’ятаєте, колись вона ще й «сосредотачивалась», а от тепер знову «защищается». А що робити, коли всюди вороги, і ззовні, і зсередини.
Клятий Захід «обкладає» системою ПРО, яка хоч і не має до Росії жодного стосунку, але це з якого, як кажуть, боку подивитися. Невдячна Україна, скільки у неї не забирай, все одно якось ще тримається і не хоче підставляти свою шию під так добре їй відоме «інтеграційне» ярмо (ба більше, вона є надзвичайною загрозою, бо саме з нею асоціюється ота «помаранчева чума», якої не дай, Боже, підчепити своїм посполитим). Чисельні закордонні центри сплять і бачать, як «кольоровими» революціями та іншими «підривними акціями» зруйнувати матінку-Росію, її усталений віками «демократичний» уклад.
А зсередини? Сам кандидат в останній своїй статті про «демократію» в Росії жахає народ новими загрозами та небезпеками. Тут тобі і «відкритий, і латентний сепаратизм», і зростання регіональної влади з криміналітетом, та, що найстрашніше, – з «націоналістичними групами». Ось вони, хто підрубує корінь російської стабільності.
Тому регіонам годі чекати «механічних перетасовок» ресурсів та повноважень між рівнями влади. Не буде такого. А щоб краще почувалися в традиційному осередку розквіту всіх націй та народів, регіонам і надалі нав’язуватимуть «безусловные ценности» – «русский язык, русскую культуру, Русскую православную церковь…» тощо.
Захищати новим поколінням російських громадян є що
Мало цих «загроз», а тут ще ці гнилі ліберали на світ повилазили, демократії, реформ, бачите, хочуть. Не дочекаються. Федеральний центр був, є і залишатиметься «ключовим політичним стабілізатором балансу міжрегіональних, міжетнічних та міжрелігійних відносин». І крапка.
Чи з’їдять оцю всю локшину російські громадяни? Уже далеко не всі і далеко не всю. Просто часи змінюються. А захищати новим поколінням російських громадян є що і від кого: від російських «вічно вчорашніх» своє право на нормальне, достойне і справді європейське демократичне майбутнє. За це варто й поборотися.
P. S. Штабісти, мабуть, й досі не знають справжньої, а не вигаданої історії Росії. Отже, до відома: 23 лютого 1918 року Червона армія ганебно тікала від німців. Чи ховається у виборі цієї дати якийсь глибокий зміст та символізм? Боюсь, він може за кілька тижнів до президентських перегонів декому не сподобатись.
Володимир Огризко – міністр закордонних справ України у 2007–2009 роках
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Таке враження, що тамтешні штабісти продовжують гратися у військові баталії, а чим довше цей процес триває, тим розпаленішою стає їхня уява. Ґрунт для того, звичайно, є: протягом всього свого існування, починаючи вже від періоду Московського царства, теза про те, що «нас окружают», дуже глибоко залізла у мізки тамтешньої публіки. Ця теза завжди успішно експлуатувалася царями, імператорами та генсеками для чергового підстьобування шовіністичної хвилі, на яку задурений народ завжди реагував стовідсотковим «одобрямсом».
Але ж часи змінилися, скажете ви. Тепер уже ж є й президент, а за вікном – нове тисячоліття. Все вірно, як і те, що Росія продовжує своє існування ще в тому, доісторичному часі.
Пам’ятаєте, колись вона ще й «сосредотачивалась», а от тепер знову «защищается». А що робити, коли всюди вороги, і ззовні, і зсередини.
Клятий Захід «обкладає» системою ПРО, яка хоч і не має до Росії жодного стосунку, але це з якого, як кажуть, боку подивитися. Невдячна Україна, скільки у неї не забирай, все одно якось ще тримається і не хоче підставляти свою шию під так добре їй відоме «інтеграційне» ярмо (ба більше, вона є надзвичайною загрозою, бо саме з нею асоціюється ота «помаранчева чума», якої не дай, Боже, підчепити своїм посполитим). Чисельні закордонні центри сплять і бачать, як «кольоровими» революціями та іншими «підривними акціями» зруйнувати матінку-Росію, її усталений віками «демократичний» уклад.
А зсередини? Сам кандидат в останній своїй статті про «демократію» в Росії жахає народ новими загрозами та небезпеками. Тут тобі і «відкритий, і латентний сепаратизм», і зростання регіональної влади з криміналітетом, та, що найстрашніше, – з «націоналістичними групами». Ось вони, хто підрубує корінь російської стабільності.
Тому регіонам годі чекати «механічних перетасовок» ресурсів та повноважень між рівнями влади. Не буде такого. А щоб краще почувалися в традиційному осередку розквіту всіх націй та народів, регіонам і надалі нав’язуватимуть «безусловные ценности» – «русский язык, русскую культуру, Русскую православную церковь…» тощо.
Захищати новим поколінням російських громадян є що
Мало цих «загроз», а тут ще ці гнилі ліберали на світ повилазили, демократії, реформ, бачите, хочуть. Не дочекаються. Федеральний центр був, є і залишатиметься «ключовим політичним стабілізатором балансу міжрегіональних, міжетнічних та міжрелігійних відносин». І крапка.
Чи з’їдять оцю всю локшину російські громадяни? Уже далеко не всі і далеко не всю. Просто часи змінюються. А захищати новим поколінням російських громадян є що і від кого: від російських «вічно вчорашніх» своє право на нормальне, достойне і справді європейське демократичне майбутнє. За це варто й поборотися.
P. S. Штабісти, мабуть, й досі не знають справжньої, а не вигаданої історії Росії. Отже, до відома: 23 лютого 1918 року Червона армія ганебно тікала від німців. Чи ховається у виборі цієї дати якийсь глибокий зміст та символізм? Боюсь, він може за кілька тижнів до президентських перегонів декому не сподобатись.
Володимир Огризко – міністр закордонних справ України у 2007–2009 роках
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
